Матінка Кураж та її діти - Бертольт Брехт

Хоч ти не можеш говорити, та можеш молитись. Ніхто тебе не чує, а він почує. Я тобі поможу.
Всі падають навколішки. Катрін позаду селян.
Отче наш, що єси на небі, почуй молитву нашу, не дай загинути місту, не губи тих, що зараз там сплять і нічого не відають. Збуди їх, хай підведуться вони, хай залізуть на мури і побачать солдатів, що ото сунуть на них серед ночі з гарматами і списами, ідуть по луках, сходять з косогору. (Обернувшись до Катрін). Оборони матір нашу, зроби так, щоб дозорець не спав, а прокинувся, бо пізно буде. Допоможи й зятеві нашому, він там з чотирма дітьми, не дай їм загинути, вони безвинні і нічого не розуміють. (До Катрін, яка стогне). Одному ще нема двох, а старшенькій сім.
Катрін підводиться, вона розгублена.
Отче наш, почуй нас, лише ти можеш допомогти, ми теж ледве не загинули, ми безсилі, і у нас нема списів та іншої зброї, ми не можемо зважитись, ми в руці твоїй з нашою худобою і всім подвір'ям, так само й місто, воно також у твоїй руці, а вороги стоять під його мурами з великим військом.
Катрін непомітно прослизнула до фургона, щось узяла з нього, сховала під фартух і залізла по драбині на дах.
Селянка. Згадай про діток у небезпеці, надто про найменших, і про дідів безпорадних, і про всяку живу душу.
Селянин. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Амінь.
Катрін, сидячи на даху, починає бити в барабан, що його вона ховала під фартухом.
Селянка. Господи, що вона робить?
Селянин. Вона з'їхала з глузду. Селянка. Стягни її вниз, мерщій!
Селянин біжить до драбини, але Катрін піднімає її на дах.
Селянка. Вона погубить нас!
Селянин. Ану перестань барабанити, каліко нещасна!
Селянка. Католиків накличеш!
Селянин (шукає каменя). Я закидаю тебе камінням!
Селянка. Невже ти нас не пожалієш? Невже у тебе нема серця? Якщо вони прийдуть сюди, ми пропали! Нас переколють списами.
Катрін дивиться вдалину, на місто, і барабанить далі.
Селянка (до старого). Я тобі зразу сказала: не пускай цих волоцюг на подвір'я. Яке їй діло до того, що в нас відберуть останню худобу.
Прапорщик (прибігши з солдатами і хлопцем). Я вас порубаю!
Селянка. Пане офіцер, ми не винні! Вона нишком вилізла на дах. Вона — приблуда.
Прапорщик. Де драбина?
Селянин. На даху.
Прапорщик (задер голову). Наказую тобі, скинь барабан!
Катрін не зважає й барабанить далі.
Прапорщик. Всі ви змовники. Всіх вас порішу!
Селянин. Он там, у лісі, рубали сосни. Може, принести деревину і збити з даху ту зайду...
Перший солдат (до прапорщика). Прошу дозволу щось сказати. (Каже прапорщикові щось на вухо. Той киває). Слухай, давай домовимось добром. Злазь, і ходімо з нами в місто, ти йтимеш попереду. Покажеш нам свою матір, і ми її не займемо.
Катрін усе барабанить.
Прапорщик (відштовхує солдата). Вона тобі не довіряє, ще б пак, з такою пикою... (Кричить Катрін). А коли я дам тобі слово честі? Я — офіцер, і слово моє тверде.
Катрін барабанить ще гучніше.
Прапорщик. Для неї нема нічого святого.
Хлопець. Пане офіцер, вона це робить не тільки заради своєї матері.
Перший солдат. Треба щось діяти. В місті можуть почути.
Прапорщик. Зчинимо такий гамір, що заглушив би її барабан. Чим би його зчинити?
Перший солдат. Таж нам не можна зчиняти гамір.
Прапорщик. Безвинний гамір, йолопе. Не воєнний.
Селянин.Я почну сокирою рубати дрова.
Прапорщик.
Бери рубай!
Селянин виносить сокиру і починає рубати деревину.
Сильніше рубай! Сильніше! Якщо жити хочеш!
Прислухаючись, Катрін барабанила тихіше. Тривожно огледівшись, знов забарабанила гучно,
як і перше.
Прапорщик (до селянина). Занадто тихо стукаєш. (До першого солдата). Рубай і ти.
Селянин. У мене тільки одна сокира. (Кидає рубати).
Прапорщик. Треба підпалити хату. Треба її викурити.
Селянин. Це нічого не дасть, пане командир. Коли в місті побачать вогонь, вони все зрозуміють.
Катрін прислухалась, не кидаючи барабанити. Тепер вона сміється.
Прапорщик. Вона глузує з нас, диви-но. Я не витримаю. Я зіб'ю її кулею, хай там що. Давайте рушницю!
Двоє солдатів біжать по рушницю. Катрін усе барабанить.
Селянка. Я знаю, що робити, пане командир! Ген стоїть їхній фур. гон. Коли ми його потрощимо, вона перестане. Фургон — їхнє єдине майно.
Прапорщик (до хлопця). Розбий фургона. (До Катрін). Як не перестанеш барабанити, ми потрощимо твій фургон.
Хлопець кілька разів не сильно вдаряє по фургону. Селянка. Перестань, тварюко!
Дивлячись на фургон, Катрін стогне, але не кидає барабанити. Прапорщик. Де ті падлюки з рушницею?
Перший солдат. Напевно, в місті ще не почули, бо їхня гармата вже почала б стріляти.
Прапорщик (до Катрін). Вони ж тебе не чують. А ми тебе пристрелимо. Востаннє кажу. Кинь барабан!
Хлопець (раптом кидаючи дошку). Барабань ще! А то всі загинуть! Барабань ще, барабань ще...
Солдат звалює його на землю і вдаряє списом. Катрін починає плакати, але барабанить далі. Селянка. Не бийте його по спині! Господи боже мій, ви ж уб'єте його!
Прибігають солдати з важкою рушницею. Другий солдат. Прапорщику, полковник аж запінився. Нас віддадуть до військового суду.
Прапорщик. Станови! Станови! (Поки солдати становлять рушницю на розсоху, кричить до Катрін). Справді востаннє кажу: кинь барабанити! Катрін плаче, але барабанить з усієї сили.
Вогонь!
Солдати стріляють. Катрін ще кілька разів б'є в барабан і падає. Ну, кінець!
Але слідом за останніми вдарами Катрін лунає гуркіт міських гармат. Здалека чути безладний дзвін сполоху та канонаду.
Перший солдат. Таки домоглася свого.
12
Удосвіта. Чути бій барабанів, свист, тупання солдатських чобіт, що вже даленіють. Біля фургона матінка Кураж сидить навпочіпки над своєю дочкою. Поблизу стоять селяни. Селянин (з ворожістю в голосі). Забирайтесь уже звідси, пані. Полк зараз пройде. А самій іти вам не можна.
Матінка Кураж. Може, вона засне. (Співає).
Люлі-люлі. Що це там Шарудить в соломі? Гірко плаче дітвора У сусіднім домі. Тій сусідській дітворі Нема чого їсти,
В мене доня їсть пиріг В хаті теплій, чистій. Тій сусідській дітворі Нічого вдягати. Перешила я тобі Сукню з янголяти. Люлі-люлі, ти не знай Горя і наруги.
В Польщі перший син поліг, Хто зна, де мій другий?
Нащо вам було казати їй про ваших онуків?
Селянин. Якби ви не подались до міста заробляти великі гроші, може, нічого б не сталось.
Матінка Кураж. Вже спить.
Селянка. Та не спить вона, зрозумійте, вона померла. Селянин. І вам час нарешті піти звідси. Тут нишпорять вовки, та це півлиха, скрізь вештаються мародери. Матінка Кураж. Авжеж.
Вона виносить з фургона простирало, щоб укрити мертву дочку. Селянка. А що, у вас більше нема рідних, до кого б ви могли податись?
Матінка К у р а ж. Є ще син, Ейліф.
Селянин (поки матінка Кураж укриває мертву). Ви мусите його розшукати. Про неї ми подбаємо, поховаємо як слід. Йдіть собі спокійно.
Матінка Кураж. Ось вам гроші на похорон. (Відраховує гроші селянинові в руку).
Селянин і його хлопець тиснуть їй