Матінка Кураж та її діти - Бертольт Брехт

такі, як він, небезпечні й коли вже гниють!
Матінка Кураж (до Іветти). Ходім зі мною, мені треба продати ці речі, поки вони не спали з ціни. Може, ти підсобиш мені в полку, там у тебе всі знайомі. (Кричить у фургон). Катрін, з церквою не вийшло, я йду на базар. Коли прийде Ейліф, дайте йому щось випити. (Виходить разом з Іветтою).
Іветта (виходячи). Аж диво бере, що такий нікчема міг колись збити мене з пуття! Тільки завдяки моїй щасливій зірці я зуміла знову підвестися. Але бог колись нагородить мене за те, що я зараз покладу край твоїм каверзам, Пітере-з-люлькою.
Священик. Мабуть, в основу нашої розмови можна покласти прислів'я: "Бог віддасть хоч не скоро, та споро". А ви кажете, що я недотепний!
Кухар . Не щастить мені. Щиро кажучи, я сподівався попоїсти чогось гарячого. Я такий голодний, а тепер вони оббрешуть мене перед нею. Мабуть, мені краще вшитися, поки вона ще не вернулась.
Священик. Ія так думаю.
Кухар. Священику, мир знову став мені кісткою в горлі. Треба знищити людство вогнем і мечем, бо воно грішне з пелюшок. Хотілося б мені знову смажити для командувача, — бозна, де він тепер, — жирного каплуна і подавати на стіл у гірчичному соусі, з морквою.
Священик. З червоною капустою, до каплуна — червона капуста.
К у х а р. Це правда, але він любив моркву.
Священик. Він нічого не тямив.
К у х а р. Ви уминали коло нього так, що аж за вухами лящало.
Священик. Через силу.
Кухар. Все ж таки визнайте, що то були непогані часи.
Священик. Може, й правда.
Кухар. Після того, як ви назвали її гієною, вам тут уже не світить. Чого ви очі вирячили?
Священик. Ейліф!
Входить Ейліф під вартою озброєних списами солдатів. На руках у нього кайдани.
Він блідий як крейда.
Що з тобою сталося?
Е й л і ф. Де мати?
Св я щ е н и к. Пішла до міста.
Е й л і ф. Я чув, що вона тут. Мені ще дозволили побачитися з нею.
Кухар (солдатам). Куди ви його ведете?
С о л д а т. Та вже ж не на втіху.
Священик. Що він накоїв?
Солдат. Вдерся в селянську хату. Господиню замордував
Священик. Як міг ти зробити таке?
Е й л і ф. Я й перед тим робив не інакше.
Кухар. Але ж тепер мир.
Ейліф. Заткни свою пельку! Можна мені посидіти, поки вона прийде?
С о л д а т. У нас обмаль часу.
Священик.
Під час війни його за це звеличали, він сидів по праву руку командувача. Тоді це вважали за геройство! А не можна поговорити з начальником варти?
Солдат. Марне діло. Забрати в селянина худобу — хіба це геройство?
К у х а р . Ну й дурницю ти втнув!
Ейліф. Якби я був дурнем, я б давно здох з голоду, розумнику.
К у х а р. А за те, що ти розумний, тобі зітнуть голову.
Священик. Треба хоч Катрін викликати.
Ейліф. Хай собі сидить у фургоні! Дай мені краще чарку горілки.
Солдат. Нема часу, ходім!
Священик. А що ми скажемо твоїй матері?
Ейліф. Скажи їй, що нічого не було, скажи їй, що було те саме. Або краще нічого не кажи.
Солдати женуть його геть.
Священик.Я не кину тебе на твоєму тяжкому шляху, піду з тобою.
Ейліф. Священика мені не треба.
Священик. Цього ти ще не знаєш. (Іде слідом за ним).
Кухар (кричить їм услід). Я мушу сказати їй, вона схоче побачити його!
Священик. Краще нічого їй не кажіть. Або тільки те, що він був тут і прийде знов, мабуть, завтра. Тим часом я повернусь і зможу її підготувати. (Швидко виходить).
Кухар дивиться їм услід і хитає головою, потім починає стурбовано ходити туди й сюди.
Нарешті підходить до фургона.
Кухар. Агов! Чи ви б не зводили вийти? Я ж розумію, що ви сховалися від миру. І я б сховався. Я — кухар командувача. Пам'ятаєте мене? Слухайте, чи не дасте ви мені чогось під'їсти, поки ваша матінка вернеться? Я б з'їв, мабуть, шматок сала або навіть хліба просто так, від нудьги. (Зазирає у фургон). Натягла ковдру на голову.
З глибини сцени лунає канонада.
Матінка Кураж (вбігає задихана, товар при ній). Кухарю, мир знову закінчився! Вже три дні знову війна. Я довідалась про це, ще як не встигла продати свій крам. Слава богу! В місті сутичка з лютеранами. Нам треба миттю втікати разом з фургоном. Катрін, пакуй речі! Чого ви такі збентежені? Що сталось?
Кухар. Нічого.
Матінка Кураж. Та ні, щось сталося. Бачу по вас.
Кухар. Мабуть, тим, що знову війна. Тепер, може, до завтрашнього вечора мені не доведеться їсти гарячого.
Матінка Кураж. Брешете, кухарю.
Кухар. Ейліф приходив сюди. Але у нього зовсім не було часу.
Матінка Кураж. Ейліф був тут? Тоді ми побачимося з ним на марші. Тепер я піду з нашими. А який він із себе?
К у х а р. Як завжди.
Матінка Кураж. Він ніколи не зміниться. Війні не пощастило забрати його у мене. Він — розумний хлопець. Чи не помогли б ви мені пакуватись? (Починає пакуватися). Він щось розповідав? Чи добре він ладнає з командувачем? Казав він щось про свої подвиги?
Кухар (похмуро). Та, кажуть, він зробив один зайвий.
Матінка Кураж. Потім розповісте. Треба вирушати.
З'являється Катрін.
Катрін, миру вже й сліду нема. Ми їдемо далі. (До кухаря). А ви куди дінетесь?
К у х а р. Я завербуюсь у військо.
Матінка Кураж. Я пропоную вам... Де священик?
Кухар. Пішов у місто з Ейліфом.
Матінка Кураж. Тоді проведіть мене трошки, Ламбе. Мені потрібна допомога.
К у х а р. А те, що Іветта казала...
Матінка Кураж. Вам не зашкодило. Навпаки. Як то кажуть, не буває диму без вогню. Тож як, підете з нами?
К у х а р. Не відмовляюсь.
Матінка Кураж. Дванадцятий полк уже вирушив. Ставайте коло дишля. Ось вам шматок хліба. Ми повинні пристати до лютеран. Може, ще сьогодні ввечері пощастить побачити Ейліфа. Він мені найлюбіший з усіх. Короткий був цей мир, от уже й знову війна.
Кухар і Катрін запрягаються у фургон.
(Співає).
Із Ульма в Мец, із Меца в Брно! Рушай, Кураж, куди солдати! Вже довела війна давно, Що може нас прогодувати. Хоч буде в неї куль запас, Та без людей вона безсила. Вступайте в полк! Бійці, без вас Війні загрожує могила!
Уже шістнадцять роки триває велика війна за віру. Німеччина втратила більше половини жителів. Страшні пошесті винищують тих, кого не встигли убити в боях. У колись квітучих місцевостях лютує голод. Спаленими містами блукають вовки. Восени 1634 року ми зустрічаємо матінку Кураж на німецькій землі, у Ялинових горах, осторонь військової дороги, якою посуваються шведські полки. Зима цього року рання і сувора. Торгівля йде так погано, що лишається тільки жебрати. Кухар одержує листа з Утрехта і прощається з Кураж.
Коло напівзруйнованого церковного будинку. Похмурий ранок на початку