Матінка Кураж та її діти - Бертольт Брехт

не знав! Таке саме сталось і з нами! Ми пристойні люди, тримаємось гурту, не крадемо, не вбиваємо, не підпалюємо! І можна сказати, що ми падаємо все нижче й нижче, і в цій пісні підтверджується наша доля, і нам рідко трапляється з'їсти тарілку гарячої юшки, а якби ми робили інакше — грабували та вбивали, — може б, тоді були ситі! Бо чесноти не оплачуються, оплачуються лише вади, такий уже світ, хоч мусив би іншим бути!
Біблійні заповіді ми Шануємо завжди. Це не дає нічого нам. Ви, що не знаєте нужди, Прийдіть на поміч бідакам! Ми надто чесні — в тім біда! Не робимо ми зла. Тягар чеснот нас в гріб загнав, Богобоязнь нас підвела. Щасливий, хто її не знав!
Голос (згори). Гей, люди! Заходьте сюди! Поїсте юшки з кропиви.
Матінка Кураж. Ламбе, мені шматок у горлянку не полізе. Я не кажу, що ти верзеш дурниці, та невже це твоє останнє слово? Ми ж з тобою жили в добрій згоді.
Кухар. Це моє останнє слово. Подумай.
Матінка Кураж. Мені нема чого думати. Я її тут не покину.
Кухар. Це нерозумний вчинок, але що я вдію. Не вважай мене за нелюда, просто шинок маленький. Ну, ходімо вже в дім, бо ми й тут нічого не одержимо, і вийде, що ми дурно співали на холоді.
Матінка Кураж. Я покличу Катрін.
Кухар. Краще візьми для неї щось звідти. Якщо ми ввійдемо втрьох, вони злякаються.
Обоє виходять.
З фургона з клунком у руці вилазить Катрін. Оглядається, чи за нею не стежать. Потім вішає на видноті, на колесо фургона, старі кухареві штани та материну спідницю і збирається податись геть із своїм клунком. Але в цю мить з будинку повертається Матінка Кураж.
Матінка Кураж (з тарілкою юшки). Катрін! Стривай! Катрін! Куди ти зібралася з клунком? Чи ти з глузду з'їхала? (Розв'язує клунок). Спакувала свої речі! Ти що, підслухувала? Я ж йому сказала, що не поїду в Утрехт, не треба мені його паршивого шинку, чого ми там не бачили? На біса нам з тобою шинок! Стане для нас діла на війні. (Бачить штани й спідницю). Яка ж ти дурна. А що було б, якби я помітила оце, коли ти вже пішла б геть? (Тримає Катрін, та виривається). Не думай, що я дала йому гарбуза через тебе. Через фургон — ось чому. Я не розлучуся з фургоном, бо звикла до нього. Не через тебе, а через фургон я порвала з кухарем. Ми підемо в другий бік, а Ламбові лишимо його манатки, так, щоб він знайшов їх, дурило. (Вилазить на фургон і кидає ще якісь речі туди, де лежать штани). Тепер він вийшов з нашої спілки, і ми більш нікого не приймемо. Будемо торгувати вдвох. І ця зима минеться, як минали всі. Запрягайся, бо ще піде сніг.
Обидві запрягаються у фургон, завертають його і везуть геть.
Вертається кухар і здивовано дивиться на свої речі.
Весь 1635 рік матінка Кураж та її дочка Катрін їздять дорогами Середньої Німеччини за обдертим військом.
Дорога. Матінка Кураж і Катрін тягнуть фургон. Вони проходять повз селянську хату, з якої чути спів.
Голос.
Була троянда гарна У нас в садку малім. Авжеж, той квіт прекрасний Садили ми недарма. Як добре мати власний. Хоч невеличкий, дім. Нас тішив квіт прекрасний. Нехай собі гуляють Завії у борах. Вони нас не лякають. Нам затишно під дахом, Укритим теплим мохом. Щасливий той, хто має дах, Як хуги скрізь гуляють.
Матінка Кураж і Катрін зупиняються і слухають, а потім тягнуть свого фургона далі.
Січень 1636 року. Імператорське військо загрожує протестантському місту Галле. Каміння заговорило. Матінка Кураж утрачає дочку і самотня продовжує свою путь. До закінчення війни ще далеко.
Обдертий фургон стоїть коло селянської хати з височезною солом'яною стріхою, що тулиться до скель. Ніч.
З гаю виходять прапорщик і троє солдатів у важких латах. Прапорщик. І щоб ні шелесь. Коли хтось крикне, простроміть його списом.
Перший солдат. Але ж доведеться до них постукати, щоб дістати провідника.
Прапорщик. Стук — це звук природний. Подумають, що корова треться об стіну хліва.
Солдати стукають у двері хати. їм відчиняє селянка. Вони затуляють їй рота. Двоє солдатів заходять у хату.
Чоловічий голос (з хати). Що там таке?
Солдати виводять з хати селянина і його сина. Прапорщик (кивнувши в бік фургона, в якому показалась Катрін). Тут ще одна.
Солдат витягає Катрін.
Це всі, хто тут живе?
С е л я н и. Це наш син, а це німа, її мати пішла в місто по товар для своєї мандрівної крамнички, багато городян тікає і продає за безцінь свої речі. Це мандрівні люди, маркітанти.
Прапорщик. Попереджую вас — тихо, хто подасть голос, дістане списом по макітрі. Мені потрібен провідник, щоб показав нам стежку в місто. (Киває на хлопця). Ану, ти, іди-но сюди!
Хлопець. Я не знаю стежки.
Другий солдат (усміхаючись). Він не знає стежки.
Хлопець. Католикам я служити не буду.
Прапорщик (другому солдатові). Дай-но йому списом у бік!
Хлопець (якого поставили навколішки і погрожують списом). Навіть ціною життя не буду.
Перший солдат. Зараз я його напоумлю. (Підходить до хліва). Дві корови і віл. Послухай, коли ти не візьмешся за розум, я порубаю твою худо.
Хлопець. Не чіпайте худоби!
Селянка (плаче). Пане командир, пожалійте нашу худобу, бо ж ми помремо з голоду.
Прапорщик. Якщо він опиратиметься, порубаємо.
Перший солдат. Я почну з вола.
Хлопець (батькам). То йти мені?
Селянка кивас головою.
Піду.
Селянка. Спасибі вам, пане командир, що ви нас пожаліли, на віки вічні, амінь.
Селянин стримує її від дальших виявів вдячності.
загрузка...
Перший солдат. Я ж знав, що віл для них дорожчий за все!
Прапорщик і солдати слідом за хлопцем покидають сцену.
Селянин. Хотів би я знати, що вони надумали. Навряд чи що добре.
Селянка. Може, це тільки розвідники... Що ти робиш?
Селянин (лізучи по драбині, яку він приставив до даху). Гляну, чи вони самі. (З даху). У гаю видно рух. Я бачу, щось ворушиться аж до самої каменоломні. А на галявині— солдати в латах. І гармата. Там більше як полк. Зглянься, господи, на місто і всіх, хто в ньому живе.
Селянка. А в місті світиться?
Селянин. Ні. Всі сплять. (Злазить). Якщо їм пощастить удертися в місто, вони всіх переколють.
Селянка. Дозори вчасно помітять.
Селянин. Вартових у башті на косогорі вони, певно, перебили, бо ті засурмили б у ріг.
Селянка. Якби нас було більше...
Селянин. Ми вдвох та ще каліка з фургона...
Селянка. Невже ми ніяк не можемо допомогти, га?
Селянин. Ніяк.
Селянка. Поночі ми туди не зійдемо.
Селянин. На косогорі їх повно. Ми не змогли б навіть дати знак.
Селянка. Щоб вони нас тут порішили?
Селянин. Авжеж, нічого ми не зробимо.
Селянка (до Катрін). Молися, бідна худобинко, молись! Ми ніяк не можемо відвернути кроволиття.