Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Олексій Юрійович Мартинов.

Переступивши через поріг, розправивши плечі, тато простягає руку для привітання. Дивлюся на нього ледве стримуючи посмішку. Ну, до чого цей офіціоз?

Татова улюблена тема — це повага між поколіннями. Якщо простіше те, хто старший — цар і бог. Цінний досвід можна набути лише проживши життя, вічно твердив він. Зустрівши Аріса, тепер я почала думати інакше. Найголовніше не вік, а життєві труднощі, що підкидають тебе як м'ячик у грі бадмінтон. Ти начебто злетів, але чергового падіння не уникнути.

— Васильєв Аріс, — відповідає на рукостискання. — Без «по батькові». — Знизує плечима.

Позаду лунає незадоволене цокання Наталії Віталіївни. Від'єднавши телефон від зарядки, жінка переміщається за столом.

Тато хмуриться й відпускає чужу руку.

— Просто Ліля, — увагу перехоплює мама. Поплескавши Аріса по плечу, вона прямує до мене. — Дівчинко моя!

Потопаю в улюблених обіймах й втикаючись носом у ключицю, вдихати улюблений аромат, який, здається, залишається незмінним з дня мого народження.

— На правах господаря цієї домівки, запрошую всіх за стіл. — Хлопець плескає в долоні та вказує на святковий стіл.

— Це не твоя квартира. Це квартира Карпа. — Подає голос мати Аріса.

Повисає секундне мовчання. Я дивлюсь на Аріса і не дихаю. Боюся, що будь-якої миті, він вибухне. Але він не вибухає. На його гарному обличчі не здригнувся не єдиний м'яз. Як йому це вдається?

— Карпо — це мій рідний брат по мамі. А ця незадоволена жінка – Наталія Віталіївна. Моя мати. Сідайте.

— Аріс… — шепочу.

— Так крихітко? — бере за руку, і садить мене на місце поряд із собою. — Не ходитиму навкруги. Скажу прямо, адже єдине, чого мене навчила мама, це завжди говорити правду.

— Це дуже гарна якість. — Тато відсуває стілець для мами та допомагає їй сісти. Потім сідає сам. По його похмурих бровах я розумію, що він не приязно налаштований. — Ми ненадовго приїхали, тому радий, якщо ми швидко розв'яжемо всі питання. А судячи з вашого зовнішнього вигляду, питання схоже не найприємніші.

Так, тату, ти маєш рацію! Вибач, але це моє життя. І навіть якщо ти будеш проти нашого союзу, нічого не зміниться.

— Ваша дочка вагітна від мене, Олексію Юрійовичу. — Як ні в чому не бувало, Аріс бере тарілку із салатом та накладає собі. Накладає й мені. — Можете не перейматися моїми намірами. Вони серйозні. У найкоротші терміни ми одружимося.

— Свідоцтво про шлюб не змінить того, що Софа залетіла. Ви ще обидва зовсім діти. Діти не могуть мати дітей. — Наталя Віталіївна складає руки на грудях та з викликом дивиться на сина.

— Залетіла від твого сина, матусю. Так, я усвідомлюю, що це була моя ініціатива, — Аріс знову, прямо дивиться на мого батька, продовжуючи його шокувати. — Але я також готовий понести відповідальність за цей вчинок. Я люблю вашу дочку і зроблю її найщасливішою, Олексію Юрійовичу, повірте мені на слово. — Простягає йому тарілку із салатом. Її перехоплює мати.

— Ти зґвалтував мою дочку? — гаркає тато.

— Льоша! — з тією ж інтонацією відповідає йому мама. — Ти у своєму розумі? Що ти несеш?

Я забуваю, як дихати. Мене зараз знудить. Але судячи з присутніх, у шоку лише тато і я.

— Арісе, скільки вам років? — мама накладає батькові та собі. Її спокійний тон вражає. Таке відчуття, ніби вони з Арісом розмовляли напередодні й домовилися про все.

— Можна на ти". — Уникає відповіді про насильство. Нема про що говорити. Весь наш секс був за згодою.

— Мені двадцять чотири роки, — продовжує. — Є гарна робота. Я не бідую і можу забезпечити майбутню родину. Розумію, як це виглядає збоку, але я рідко розкидаюсь подібними словами.

— Мабуть, тут я погоджусь з Арісом. Раніше він мене не знайомив ні з ким.

— Дякую, мам! — уїдливо кидає і знову дивиться на мого батька. Намагається зрозуміти що у нього на думці.

На його багряному обличчі застиг шок, нерозуміння та гнів. Він зараз вибухне. Я сама, якщо чесно не розумію, що тут відбувається? Не думала, що Аріс почне лупити правду в лоба. За першими його словами, я під столом вчепилася в його руку і ніяк не можу відірватися від неї.

Схоже, адекватна тут тільки моя мама. Уся надія на неї.

— Соня так і не пішла вчитися, — веде далі мама. — Я розумію, що в наш час вища освіта нікому не потрібна… є купа курсів, онлайн школи… але все ж таки наявність диплома ще нікому не завадила.

— Я згоден! — Аріс переплітає наші пальці та дивиться на мене. Адресуючи свої думки особисто: — Якщо Софа захоче, вона може піти вчитися в будь-який університет, який їй сподобається. Я готовий сидіти з дитиною, взяти на себе деякі обов'язки та, звичайно, оплатити її навчання.

— А хто гроші зароблятиме? Або потім сидітимете на шиї у батьків? — вимовляє тато.

— Я зліз із батьківської шиї приблизно у тринадцять років. І з цього віку почав сам заробляти життя. Нехай пробачить мені моя дорога матуся, але поки вона влаштовувала своє життя і, паралельно ховалась від першого чоловіка, нас із Карпом життю навчала вулиця. Тоді не зламався і зараз не зламаюся. Я не звик просити допомоги, але якщо вже й притисне, єдиний до кого я звернуся, це до свого старшого брата Карпа. Тож не турбуйтеся. Жодних батьківських ший.

— Я відпускав тебе до іншого міста здобути вищу освіту, а ти вирішила принести дитину в подолі?

Зрозумівши, що до Аріса неможливо достукатися, тому що хлопець упевнено гне свою лінію, висловлюючи власну позицію, батьківський гнів вирішив перекочувати до моєї персони.

Це дуже погано. Тому, що моя позиція дуже хитка, квола. Ось-ось розвалиться. Так, я впевнена в Арісі й хочу спробувати побудувати з ним життя, але коли тато ось так дивиться на мене, страх впасти в його очах оковує розум. Руйнує всі «рожеві замки», що встигли побудуватися за час абсолютної ідилії у стосунки з Арісом, і з гуркотом падають униз, приголомшуючи страшними наслідками. Зараз я ризикую опинитися перед серйозним вибором: Аріс чи сім'я?