Вона підкориться мені - Олена Сашина

— Давай на роботі просто працювати, — гнівно дивлюся йому в очі.

— Який погляд, — усміхається Стас. — І як від нього відірватися?

Я закочую очі, складаю руки на грудях і шумно видихаю. Даю зрозуміти, що мені ні краплини не смішно та не весело.

— Все-все! Йду працювати,— повідомляє Стас, спиною прямуючи до свого кабінету. — А каву мені зробиш?

— Зроблю, — фиркаю у відповідь.

— Люблю твою каву, — хлопець ховається за дверима.

Готую його улюблене ристретто та згораю від сорому. Від залицяння Стаса на робочому місці я почуваюся підстилкою. Якщо так продовжиться, що буде далі? Секс на столі у його кабінеті? Чи у його темній печері? Щоб я себе почувала дешевою шльондрою? Чутки швидко рознесуться серед колективу. Я і так для всіх тут брудна повія.

Проте я навряд чи зможу зупинити Стаса. Може звільнитися? Але ж він не відпустить.

Намагаюся подолати в собі сумніви, але все ж таки наважуюсь на дурість. Дістаю з сумки обручку і надягаю на безіменний палець правої руки.

Дура! Ідіотка! Я знаю…

Несу Стасу ристретто. Він зустрічає мене з усмішкою. Зупинися! Не треба з ним так! Він на це не заслуговує! Але зараз у цьому вчинку я бачу єдиний спосіб зупинити чоловіка. Я ставлю чашку перед ним на столі, блиснувши обручкою. Таку складно не помітити. Льоша до цього питання підійшов із розмахом.

Помітивши обручку, Стас різко хапає мою руку і підводиться з крісла. Посмішка миттєво змінюється люттю, а привітний погляд затьмарюють ревнощі.

— Трясця його матері, Поліно, це що таке? — Стас не приховує свого невдоволення та нервово трясе моєю рукою. Я бачу на обличчі хлопця стільки розпачу, що вже шкодую про свій безглуздий вчинок.

Стас відходить убік, проводить п'ятірнею по волоссю, тре руками обличчя.

— Ти сказала йому “так”? — запитання хлопця мене спантеличує. Не думала, що він запитає про це. Що йому відповісти? Правду? Навіщо тоді взагалі розпочинала цю гру? Не знаю, що сказати, тому просто мовчу.

Стас підходить до мене, кладе долоні мені на щоки і заглядає в очі.

— Ти сказала йому так, Поліно? — намагається тримати себе в руках.

Я хочу сказати йому правду, але мій язик ніби скам'янів.

— Твою ж матір! — Стас знову відходить від мене.

Він гнівно штовхає офісне крісло, скуйовджує волосся, хрумтить пальцями рук.

— Йди, Поліно! — несподівано видає мені хлопець і я завмираю. — Їдь додому! — по моїй спині пробігає холодок. Я не очікувала такої реакції. Я не думала, що Стас так розлютиться.

— Стасе, я… — навіть не знаю, що й сказати зараз.

— Йди! — зривається на крик, бажаючи щоб я залишила його самого.

Нервово ковтаю ком, що підступив до горла, і швидко крокую до виходу, намагаючись стримати проступаючі сльози.

Дурепа. Я все зіпсувала.

___________________
До понеділка. Всім гарних вихідних!