Ти моя дружина - Ірина Муза
Саме страх мій нарешті розбудив Ендера! Я відчувала його занепокоєння і його наближення. Але мене відволік на себе моторошний рик перевертня, що був переді мною, він схопив мене своєю лапою, притиснув до себе і блискавично нахилившись до моєї шиї, впився своєю пащею в мою шию, в місце, де була мітка Ендера. Я відчувала, як він прокусив шкіру, і як усередині мене щось надломилося. Тремтіння пішло по всьому моєму тілу. А потім був Біль. Невимірний біль! Я так голосно ніколи не кричала. Моїм порятунком була втрата свідомості!
Мене кидало то в холод, то в спеку, тіло тремтіння не покидало. Так погано мені ще ніколи не було. Нутрощі все викручувало.
- Якщо хочеш, щоб цей біль припинився - прийми мене! Прийми як свого чоловіка, інакше ти й далі мучитимешся в агонії! - долинали до моєї свідомості слова Лукаса.
А я зараз переживала за дитину! Вовчиця скиглила і витрачала багато сил разом зі мною на боротьбу з чужою міткою!
Вовчиця вила! Вона оберігала плід і з останніх сил звернулася до мене.
"Я прийму його вовка, щоб врятувати дитину, у мене більше немає сил"
- Ні! - крізь біль кричала я на слова Лукаса і вовчиці.
"Якщо я цього не зроблю зараз, дитина помре! Я цього не допущу! Тому... я приймаю!" - пролунало в голові моїй і тремтіння припинилося. Біль став потроху відступати.
Я ніколи не прийму, я була народжена людиною і не перестану кохати Ендера! - в серцях прокричала я вовчиці.
"Ось і подивимося, людина, чого варті твої слова" - останнє, що почула я перед тим, як свідомість моя відключилася.
