Невинність в розплату - Кіра Шарм

   - Марі. Я кохаю тебе. Повір мені. Вір!

   Його очі такі щирі. Але...

   - Поснідай зі мною, Бадриде, - шепочу змертвілими губами. - Просто залишся зі мною поснідати.

   - Марі!

   - Мовчи. Я тебе прошу. Не треба нічого зараз казати, - відштовхую його руки, які обіймають мене зі спини, поки я наливаю сік у склянки й розкладаю на тарілочку печиво.

   Бадрид відходить. Теребить пальцями волосся.

   І я встигаю.

   Встигаю витягнути цю кляту пляшечку і вилити в його склянку.

   - Ми будемо разом, Марі. Я тобі клянуся.

   А я тільки мовчки ковтаю свій сік дрібними ковтками, дивлячись на те, як він перекидає в горло свій сік одним різким рухом.

   - Вибач, рідна. Правда, немає часу. Потім. Я все поясню тобі потім. Мені треба йти.

   Останній поцілунок, і я притискаюся до нього так, що кожен його литий м'яз відбивається на мені. Відповідаю його губам. Вдихаючи все повітря.

   Це останній раз, поки він мій. Поки ми ще разом! Варто йому вийти з цих дверей, і він більше ніколи не буде моїм.

   - Я кохаю тебе, Марі. Так буде завжди. Це ніколи не зміниться, - важко дихає, насилу відірвавшись, притискаючись обличчям до мого.

   Стискає мої плечі й різко відпускає. Виходить поспіхом, навіть не обернувшись.

   А я так і залишаюся стояти на тому ж місці. Думаючи тільки про те, що вже дванадцять.

   І його перша шлюбна ніч не вдасться, бо Бадрид міцно спатиме.

   Сподіваюся, це й справді дуже сильне снодійне! І воно зіб'є його з ніг!

   Ні! Принаймні, сьогодні, він не дістанеться іншій!

   А далі?

   Чорт!

    Мені ніхто не буде приносити ці заповітні скляночки з снодійним щодня!

   Буде друга ніч. Можливо, навіть медовий місяць! А далі? Як буде далі?

   Я, як собачка, буду сидіти тут, у цій кімнатці, без права вийти. Не те, що в сад або на вулицю, а просто кудись у коридор, щоб не нарватися на його дружину! Офіційну дружину, яка має всі права!

   Сидіти й чекати, коли Бадрид згадає про мене. Прийде, щоб осяяти мене крихтами своєї любові, які залишаться від іншої!

   Чи він після відправить мене кудись подалі? У якийсь інший дім? А я буду там чекати на нього тижнями, місяцями і божеволіти, бо в нього завжди немає часу?

   А вона буде поруч. Поруч, у його будинку. У його спальні.

   Вона обійматиме його за плечі після важкого чергового дня.

   Прокидатися з ним. Снідати й вечеряти.

   Їй, а не мені, він розповідатиме про все, що для нього важливо.

   А кохання...

   Кохання, воно як злива. Як ураган. Одних почуттів мало, а на відстані воно не виживе.

   У коханні важливі не тільки почуття. Важлива близькість. Розмови. Тихе домашнє тепло. Важливо бути поруч. Щось будувати разом!

________________