Падіння Янгола - Ірина Муза

- Ні, не хочу! Мені вистачить і одного контракту з тобою! - виставляю перед собою руки, і вони одразу ж упираються йому в груди. Я роблю кілька кроків назад, відступаючи від нього, впираюся спиною в дзеркало і вимушено зупиняюся. Дивлюся на Деміана знизу-вгору з обуреним поглядом.

- А мені, здається, ти хочеш цього! - схиляється він до мого вуха і шепоче це, розсіюючи всю мою впевненість. Його голос звучить у моїй голові, а вся моя увага, зараз, сконцентрована на його вустах, на його усмішці. Мені важко визнати самій собі, що мені хочеться відчути такий поцілунок, яким мені його описував цей демон-спокусник. Невже бувають інші почуття під час поцілунків чи він просто знову мене спокушає, при чому я, схоже, починаю піддаватися.

Дедалі більше борюся зі своїм бажанням, але Деміан дедалі більше втискає мене в це холодне дзеркало, а я, як застигла на місці статуя, мовчки дивлюся на нього. Відчуваю його подих на своїх вустах... він усміхається.

- Ти хочеш! - солодко шепоче він мені, а я навіть говорити не можу. Таке враження, що він скував, навіть, моє дихання зараз. Мені залишається лише заперечно махати головою, не відриваючи від нього своїх очей, бо це просто неможливо. Тоді, він різко хапає моє обличчя обома руками і просто впивається в мої вуста своїм поцілунком. З моїми вустами відбувається те саме, що і з руками, коли він мене торкався. Цей поцілунок буквально пече мені вуста. Деміан, одразу ж, захоплює мій язик у полон і ніби змушує коритися йому. А я не можу чинити опір, цілую його у відповідь. І зараз зі мною відбувається щось дивне.

Мене буквально захопив цей поцілунок. Мені не вистачає дихання. Ще ніколи я так не захоплювалася поцілунком. Між нами відбувається немов боротьба. Я намагаюся виплутатися від його язика, але це неможливо. Мене ще більше захоплює цей поцілунок. Через кілька секунд я чую незрозумілий звук, що виривається з Деміана. Він гарчить і після цього, ще більше накидається на мене. Сильніше втискає мене в дзеркало, однією рукою хапає мене за попу, знову ричить і ще більше захоплює мій простір. Мамо люба! Ось, це поцілунок! Я справді раніше такого не відчувала, якщо це пристрасть, то мені це дуже подобається. Це розбурхує свідомість. Мені не вистачає дихання. Я сама захопилася, відповідаючи йому... Це, схоже, розуміє Деміан, так, як раніше я б не дозволила йому доторкнутися так відкрито до своїх грудей, які він починає стискати, і ні, в цих діях жодних пестощів, усе дуже жорстко, і я, навіть би, сказала грубо. Від чого ж мені це так подобається? Мене це лякає! Невже, мені може подобатися таке поводження зі мною? Дідько!

Не знаю звідки взялася ця моя сила волі, але я із зусиллям відштовхнула від себе цього спокусника.

- Досить! - з причмокуванням Деміан відірвався від мене і я, в цей момент, помітила цю його підступну усмішку.

- А тепер, скажи, що тобі не сподобалося? - з насмішкою запитав він, поки я заправляла свої груди назад у бюстгальтер.

- Не скажу, бо справді мене так ще не цілували! - не знаю чому, але я залишаюся чесною перед ним. Відкрито сказала про свої відчуття, що раніше так не цілувалася...

- Ти, тепер, не зможеш забути цей поцілунок, янголятко, - Деміан став відступати від мене на кілька кроків, - І я чомусь упевнений, що після цього поцілунку, ти не зможеш вийти за Саймона заміж. Так, тобі й нема чого це робити! - усміхнувшись заявляє він, а мене знову злить його нахабство.

- Знаєш що? Ти, по-моєму, дозволяєш собі зайве! - злюся, я на нього.

- Звісно дозволяю, - усміхається він, - Бо я можу собі дозволити все! І повторюся... ти не вказала в контракті, що я не можу чіплятися до тебе, цілувати, дражнити, спокушати і спати з тобою. Я можу зробити це, коли захочу, тож краще не провокуй мене, не огризайся... - я знову очманіла від його нахабства, але в його словах є правда, я не вказувала цього, бо не думала тоді, що він до мене так чіплятиметься. Я думала...

- Я думала, тобі від мене потрібна тільки моя душа, - озвучую свої думки вголос.

- Хм, ти маєш рацію. Але, душа твоя, вже належить мені. І мені раптом стало так цікаво спостерігати за тобою. Мені, до речі, теж сподобався поцілунок із тобою! - підморгнув він мені... Він, що знущається наді мною.

- Слухай, - зітхаю я, - з бажанням своїм я поки що не визначилася. У нас із тобою контракт. У мене є ще 5 років. Тому, я тебе дуже прошу, дай мені спокійно їх прожити... - прошу його я, але цей звабник продовжує підступно мені посміхатися.

- Тепер твої 5 років мені здаються надто довгими... Треба б це якось змінити... Та й, як я погляну, ти багато чого ще в цьому житті не куштувала, душе моя. У світі ще стільки задоволення, про які ти навіть не здогадуєшся. - Усміхнувся він, а потім, раптом, став серйозним.

- Мені пора. Але, не обіцяю, що ти більше мене не побачиш! Я ще повинен тобі щось сказати. У мене там з'явилася невелика проблемка. Я якраз займаюся її розв'язанням, а поки що... Якщо раптом трапиться так, що ти зустрінеш небезпеку з будь-якого боку: хтось нападе на тебе, і, це не обов'язково може бути людина, поклич мене... Досить сказати в голос ім'я, дане мені батьком при народженні. Я почую твій поклик і з'явлюся, де б ти не була. Але, повторюю... мене викликати в такий спосіб можна тільки за ситуації, що загрожує твоєму життю. Не забувай, що ти, все-таки, звертаєшся до сина Диявола, як ви всі нас називаєте. - Я була в шоці від його слів і знову не знала, що відповісти на подібне.

- Це, я про всяк випадок, якщо до тебе, все ж таки, хтось добереться. Хоча, на тобі мій захист і він має приховувати тебе від інших, тож розслабся. - Мені навіть якось приємно стало, що він так турбується про мене. Хоча, треба дивитися правді в очі. Я душа, яку він купив. За мною, як я зрозуміла, може, ще хтось полювати, і тому, він мені зараз це сказав, до речі...

- Ти так і не сказав своє ім'я, я знаю тільки Деміана...- озвучую свої думки вголос.