Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

Мечислав Ґридзевський (1894—1970) — засновник і головний редактор тижневика «Wiadomości Literackie» та щомісячника «Skamander», польський публіцист. Після війни видавав і редагував у Лондоні тижневик «Wiadomości». Помер в еміграції.

245

На шпальтах «Wiadomości Literackich» у 1933 році було опубліковане оповідання Шульца Птахи (Ptaki) — то був дебют письменника.

246

Еміль Брайтер (1886—1943) — юрист, публіцист, літературний критик, співробітник «Wiadomości Literackich», де спеціалізувався на критиці белетристичних творів. Заарештований під Варшавою, де переховувався, закатований у ґестапо. Про ставлення Шульца до його статті див. також лист до Романи Гальперн (№ 106).

247

Див. примітку 1 в листі до Юліана Тувіма (у електронній версії — прим. 65).

248

Жорж (Ґреґуар) Розенберґ, відомий також як Ґреґорі Р. Маршак (1903—1984) — брат приятельки Шульца Марії Рей-Хазен. Мешкав у Польщі, Франції, Іспанії, Мексиці, помер у Парижі.

Ось уривки з його листа до мене, написаного з Парижа в 1965 р. (пор. лист Шульца до Романи Гальперн, № 110): «Я познайомився з Шульцом у Парижі [в серпні 1938 року — прим. Є.Ф.] завдяки сестрі М. Хазен, з котрою — я дуже цим тішуся — Ви тепер особисто листуєтеся. Я знаю, що він мав до неї д.[уже] інтенсивні почуття, а навіть захоплення, і що писав їй, наче «давно снив про існування таких жінок, як вона» і що «нарешті той сон утілився» […].

Шульцове перебування в Парижі було коротким, і ми не часто бачилися, позаяк я постійно був у роз'їздах. Але щоразу наш контакт був дуже близьким, і Шульц зостався в моїй пам'яті надзвичайно багатим інтелектом і чарівником слова, який допровадив мене на незвідані вершини психіки та людських мотивацій, а водночас у темні долішні кутки нашої чуттєвості. Він був несміливим, іноді перестрашеним, коли говорив про «жахливі комини в Лодзі», сповненим ніжності до жіночої сутності й дуже, дуже делікатним.

Ми провели один вечір у дуже вишуканому, знаному паризькому кабаре «Casanova» на Монмартрі […]. Шульц був дуже захоплений вродою, елегантністю та уборами жінок із «запаморочливими» декольте і не завжди усвідомлював «комерційний» підхід деяких панянок.

Він несміливо спитав мене, чи може погладити плече сусідки за нашим столом, яка виразно не мала нічого проти цього. Він був зворушений дотиком.

Я зрозумів, що він був рабом своїх фантазій і що він не був щасливою людиною. А як же він височів над нами усіма багатством духу, думки і своєї поезії».

249

Individuum est ineffabile (лат.) — одиничне (неподільне) годі виразити. — Прим. пер.

250

Марія Хазен — див. біографію у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 528).

251

Див. примітку 10 у листах Шульца до редакції «Sygnałów» (у електронній версії — прим. 184).

252

Людвик Ліль (1897—1957) — маляр, графік, есеїст, один із засновників львівської групи художників «Артес». У 1930-х роках перебрався до Парижа, де й помер після понад двадцятирічного проживання. Під час короткого перебування Шульца в Парижі в серпні 1938 року певний час гостив його в себе вдома. Три листи Шульца перебувають у власності сім'ї адресата у Франції.

253

Шульц виїхав із Парижа 26 серпня 1938 року.

254

Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190). Див. також лист Шульца № 59.

255

Конрад Вінклер (1882—1962) — маляр, теоретик і мистецький критик, один із засновників групи художників «Польські Формісти».

256

«Pion» — літературно-суспільний тижневик, який виходив у Варшаві в 1933—1939 роках.

257

Адольф Баслер — критик та мистецтвознавець, котрий мешкав у Парижі, публікувався у французькій пресі, надсилав також кореспонденції з Парижа для польської преси.

258

Романа Гальперн (1900—1944) — дочка відомого польського журналіста Александра Кеніґа; не закінчивши навчання в Театральній школі як і її чоловік Мацей Гальперн (з яким вона пізніше розлучилася) — працювала у Варшаві в бюро інституції, пов'язаної з кіно, що, мабуть, займалася імпортом кінофільмів, їхньою обробкою і поширенням; працювала також секретаркою в різних установах. Шанувальниця літератури й мистецтва, оберталася в літературно-мистецьких колах польської столиці, брала участь, а іноді виступала співорганізатором мистецьких заходів, зустрічей з авторами, виступів письменників. Певний час була близькою подругою Станіслава Іґнація Віткевича, завдяки котрому познайомилася з Шульцом — імовірно, у Варшаві взимку 1936 року, на початку його шестимісячної відпустки.

У листах Шульца до Гальперн, поруч із літературними питаннями, які той часто піднімав, зустрічаючи з її боку відгук і розуміння, чимало місця посідають різні прохання — чи то йдеться про допомогу в отриманні паспорта, коли він мав їхати до Франції, чи про запит до міністерства у зв'язку з арештом за кордоном колишнього Шульцового учня, чи про участь у пошуках роботи у Варшаві, шлюб у Катовицях тощо. Відома своїм ентузіазмом, коли треба було допомогти словом і дією, Романа Гальперн радила, інформувала, подавала запити, залагоджувала різні справи, не ухиляючись від участі в жодній зі справ, із якими звертався до неї безпорадний дрогобичанин.

Знайомство і листування тривали понад три роки; Шульц відвідував свого друга та повірницю у Варшаві, в її помешканні по вулиці Фоша, 6, а пізніше — від 1938 року — на Ясній, 17, де висіло кільканадцять її портретів, виконаних Віткевичем.

Під час нацистської окупації Гальперн опинилася у Варшавському ґето, після першої великої операції винищення в липні 1942 року втекла звідти, незабаром після втечі сина Стефана, котрого згодом умістила в інтернат сільськогосподарської школи неподалік Кельце. Сама вона перебралася до Кракова, де — добре володіючи німецькою, французькою, англійською, російською мовами та стенографією — під іменем Яніни Соколовської (таке прізвище фігурувало в її фальшивих документах) влаштувалася на роботу в німецьку імпортно-експортну компанію.

У вересні 1944 року, кажуть, упізнана знайомою, переселенкою з Варшави, була нею видана ґестапо. Заарештована, ув'язнена в тюрмі на Монтелюпіх, до самої смерті — як розповідали жінки з тієї ж камери, — попри важкі, майже безперервні допити, не визнала свого «неарійського» походження. Встигла ще передати синові прощальну записку і загинула незадовго до звільнення Кракова, розстріляна ґестапо.

Листи Шульца до Романи Гальперн складають найбільший вцілілий епістолярний комплекс. Вони збереглися у варшавському помешканні по вул. Ясній, 17, яке — після переїзду Гальперн до ґето — зайняла її знайома. Цей будинок, який існує й досі, не згорів під час Варшавського Повстання і, хоч як дивно, не був підпалений німцями після поразки Повстання. Після визволення Варшави в покинутому помешканні були знайдені