Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

Со пьяницы, с безумицы,

С веселыми, удалыми добрьти молодцы Допьяна уж стал напиватися, —

А и ходя в городе уродует:

Которого возьмет он за руку,

Из плеча тому руку выдернет;

Которого заденет за ногу,

То из гузна ногу выломит;

Которого хватит поперек хребта,

Тот кричит, ревет, окаречь ползет...

Васька зібрав хоробру дружину - з тих, «кто хочет петь и есть из готового», всі - відчайдухи та шибайголови. А така сила завжди повинна прагнути виходу й утвердження. Ця сила ось так утверджується в Новгороді: «Какой зайдет, убьют его, за ворота бросят». І все це без будь-якої мотивації, бо коли молодецтво домагатиметься мотивації, то автоматично перестане бути молодецтвом, себто - «удалью». Після нападу на царський шинок хоробра дружина вдається до традиційної забави.

Начали уж ребята боротися,

А в ином кругу в кулаки битис:

От тое борьбы от ребячия

Началась драка великая...

Прибили уже много до смерти.

Вдвое, втрое перековеркали,

Руки, ноги переломали...

И дерутся они день до вечера.

Молоды Василий сын Буслаевич

Со своей дружиною хороброю,

Прибили они во Новеграде,

Прибили уже много до смерти...

Ось така буйна вдача у Васьки, ось такі масштаби і велич народного характеру, який не є чи нетиповим, чи винятковим, зовсім ні, він - плоть від плоті народної, і ця плоть народжує саме таких значних героїв, і Васька Буслаєв уособлює їх найяскраві­ше і найдостойніше. Духовні побратими відзначаються тими сами­ми діяннями: «которого заденет за ногу, то из гузна ногу выломит». О, бійка-драка на Русі, цей апофеоз народного молодецтва, чи не найколоритніше й найзагадковіше в «загадковій» російській душі, оспі­вана багаторазово ж у фольклорі, так і в художній літературі, і як тут не згадати «Песню про царя Ивана Васильевича, молодого оп­ричника и удалого купца Калашникова» М. Лєрмонтова.

Как сходилися, собиралися

Удалые бойцы московские

На Москву-реку, на кулачный бой. Розгуляться для праздника, потешиться...

6. Билини — віддзеркалення історії; звичайно, дуже спе­цифічне віддзеркалення, тож і донесена до нас у такий спосіб історія може видатися специфічною, хоча то вже, очевидно, біль­ше залежить від самої історії, ніж від дзеркала. Ось популярна билина «Братья-разбойники и сестра», один з варіантів якої за­писав і О. С. Пушкін. У багатої вдови було десятеро дітей: четве­ро загинуло,

А пять-то сыновей да все в разбой пошли, Все в разбой пошли, стали разбойничати, Стали разбойничати да подорожничати.

Десяту дитину, дочку Марфушку, багата вдова віддала заміж за багатого поморина, ось вони їдуть у гості до матері-тещі:

Отколь, отколь взялись воры-разбойнички; Убили, убили поморина;

Малого младенца в море сбросили;

Молоду молодушку во плен взяли.

Неважко здогадатися, що п'ять братів-розбійників напали таки на рідну сестру з її дитиною та чоловіком. Чи випадково? Може, й випадково. Але водночас — і закономірно, бо ж було в традиціях розбійничати не тільки поміж чужих народів-племен, сусідніх, а й у гущі свого ж таки — рідного! — народу, а тут уже було й не такою випадковістю порішити матір гострою сокирою чи сестру проворним ножичком. Розбій був промислом, як і всі інші промисли, мав свої легенди та свій розбійний фольклор і, як усякий промисел, мав свої віковічні традиції, свою етику й свою філософію: таки так, і в розбої не обходилося без народної етики і народної філософії.

7. Буслаєв — не просто герой фольклору, а й особа цілком конкретна. Заводіяка поміж буйного парубоцтва, що зажило сла­ви походами на північні народи. Пісенне джерело доносить, що пиячив з п'яницями, злодійствував із злодіями, розбійничав з розбійниками, кривдячи невинних. А що вже любитель усіляких бійок, які були буденною потіхою-забавою не тільки новгород­ців, коли — стінка на стінку, коли — морду в кров, а зуби виплю­нуто на землю. Інше пісенне джерело доносить, як Васька Бус­лаєв зі своєю дружиною відчайдушно надумав іти в Єрусалим. Пливучи до Єрусалима, розказує купцям: «Гой еси, вы, гости-корабельщики! А мое-то ведь гулянье неохотное: смолоду много бито, граблено, под старость надо душу спасати». У народнопі­сенній пам'яті ватажка новгородських ушкуйників бачимо в пан­теоні витязів.

Скільки таких ушкуйників — і таких овіяних народною сла­вою, як Васька Буслаєв, і менш знаменитих, і зовсім невідомих! Коли знайомишся з історією Росії, коли знайомишся з її історич­ною белетристикою, то складається враження, що це історія ушкуйництва, історія розбоїв тисяч і тисяч славетних Васьок Буслаєвих — менш знаменитих і зовсім невідомих.

Ушкуйники — російські пірати, себто розбійники, а уш­куй — це невелике розбійницьке судно, переважно у новгород­ців, на ушкуях «добры молодцы» розбійничали на Волзі, на Оці та на інших річках — у гонитві за здобиччю. За якою здобич­чю — за хутром, золотом, самоцвітами, за «зелен вином» і «красными девицами»? Так, за золотом, самоцвітами і хутром, але здобували їх не працею на лоні щедрої природи, а силою зброї віднімали в «інородців», у «невірних», позбавляючи їх не тільки багатств, а й життя, так само відбирали в них «зелен вино» і «красных девиц». Пам'ятний похід новгородської розбійницької вольниці в Югру 1032 року. Новгородський владний істеблішмент був дуже зацікавлений у цих походах - тоді численні васьки-буслаєви менше розбійничали б у самому місті, та й результатами роз­бійницьких походів було ще й приєднання пограбованих і завойо­ваних земель, розширення держави, тобто ушкуйники виступали ще й патріотами, «собирателями русских земель». Бачте, ні сном ні духом не відали ті землі і народи на тих землях того, що відали про них ушкуйники: «русские земли». Цим розбоям нема числа, тьма-тьменна. Вирізали «поганих», нищили культові споруди, житла, по­селення. Але в тім-то й річ, що організовано розбійничали й поміж своїх! Скажімо, в 1375 році розбійницька рать у півтори тисячі під орудою Прокопа розбила під Костромою п'ять тисяч війська костромського воєводи Плещеева, потім цілий тиждень грабува­ли Кострому, потім грабували Нижній Новгород, потім подалися вниз по Волзі, по дорозі грабуючи всіх.

Хто такий Єрмак? Хто такий Разін? Хто такий Пугачов? Хто такий Хабаров — цей начебто «добытчик и прибыльщик»? Роз­бійники, причім розбійники всенародного масштабу й непроминущого історичного значення. Булавінський рух — розбійниць­кий рух. Вони, ці за своєю суттю розбійники, були і є не просто героями фольклору, а й улюбленими героями російського наро­ду. Скажімо, той самий Єрмак Тимофійович - спочатку був просто отаманом однієї з розбійницьких козацьких банд, пізні­ше - став завойовником Сибіру, теж збирав, виявляється, «рус­ские земли» у відомий кривавий спосіб - на славу Росії; далі