💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Публіцистика » Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Читаємо онлайн Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
де я в присутності найвидатніших польських наукових експертів, викликаних з Варшави, Львова та Кракова, зачитав доповідь, де довів, що Київський університет був спадкоємець Кременецького ліцею, і через те до нього й перейшли за правом ці збірки. <…>

Перехід на роботу до Академії наук України

14. ХІ.1918 р. мене затверджено дійсним членом Української Академії Наук. 19.ХІІ.1918 обрано на голову 1-го відділу, і ці обов’язки я виконував аж до 1.І.1920, себто протягом цілого 1919 року; заступав я голову-президента з 5.VII.1919 до 1.І.1920 р., виконував я також по сполученню обов’язки секретаря 1-го відділу, а так само редагував 1-шу книжку «Записок» 1-го відділу, як його видання. Офіційні дані про мою працю на 1-му відділі Академії, на Спільному Зібранні і в комісіях можна знайти в надрукованих і ненадрукованих протоколах цих академічних установ. Вони збереглися і в моїй пам’яті, але я їх не наводитиму. Скажу тільки одне – працював я напружено, і праця ця мене цілком задовольняла. Академію допіру організовано, було багато планів та надій. На Першому Відділі робота йшла дружньо. Мені припало писати мотивовані записки про тих вчених з моєї спеціальности, що їх я перший пропонував на дійсні члени Академії або керівники установ. Такі записки з оцінкою їхньої наукової діяльности складав я про небіжчика М. І. Білашівського, що його запропоновано й обрано на дійсного члена на катедру археології України, проф. К. В. Харламповича, обраного на дійсного члена на катедрі історії церкви, про проф. О. С. Грушевського, обраного на директора Комісії для складання Історично-географічного словника Української землі, про проф. В. Ю. Даниловича, обраного на посаду керівника Археографічної комісії. І тепер з почуттям великої моральної втіхи пригадую, як ми вчотирьох (Аг. Ю. Кримський, С. О. Єфремов , М. Т. Білашівський та я) робили засідання на квартирі члена 1-го відділу акад. М. І. Петрова й пішки ходили до нього на Поділ, бо він був розбитий паралічем і не сходив з ліжка, дарма, що зберіг повною мірою і пам’ять, і знання, і розум, і мову. У той же час склав я, сидячи в садочку Академії, «Збірник матеріалів про громадську діяльність» свого вчителя В. Б. Антоновича; цього збірника ще не надруковано, але маю надію в найб лижчий час надрукувати його в виданнях Української Академії Наук. Я брав також активну участь у справах заснованої тоді Всенародньої Бібліотеки, знайомлячись за дорученням од неї з бібліотеками проф. В. Б. Антоновича і В. С. Іконнікова, і надрукував про них статті; надрукував статтю і про Харківську громадську книгозбірню, де накреслив перед нею нові завдання в зв’язку з новими вимогами культурного будівництва. Виконував навіть короткий час обов’язки голови її Ради. Переїхавши до Харкова, я ніколи не втрачав своїх наукових зв’язків з Академією, як її дійсний член: приїздив до Києва, писав і друкував у її виданнях свої наукові праці, робив доповіді, виконував її наукові доручення й керував деякими науковими дорученнями, раз у раз виконував доручення в Укрнауці. І я тішуся з того, що можу оддавати наприкінці свого віку значну частину своїх сил найвищій науковій установі на Україні – Українській Академії наук у Києві, що маю величезну честь і насолоду бути її дійсним членом і що вона вирішила відзначити мій ювілей, доручивши мені скласти цю автобіографію.17

РОСІЙСЬКІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ДЕМОКРАТИ – ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ШАНУВАЛЬНИКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

М. Г. Чернишевський – засновник справжнього наукового шевченкознавства

З цілком солідної й поважної когорти об’єктивних, чесних та відданих науці дослідників творчості поета лише одиницям удалося знайти гідні геніального українця слова, які змогли передати його справжню велич. Ця неоціненна честь одному з перших, якщо не першому, випала на долю видатного російського революційного демократа Миколи Гавриловича Чернишевського, якому пощастило особисто спілкуватися з Шевченком. «Великий русский публицист понял, почувствовал и полюбил народный украинский язык. Он познакомился в лице Т. Шевченко, – пише знана, чутлива й допитлива дослідниця Марієтта Шагінян, – с народным украинским характером: «Очаровательное соединение наивности и тонкости ума, мягкость нравов в семейной жизни, поэтическая задумчивость характера непреклонно-настойчивого, красота, изящество вкуса, поэтические обычаи – всё соединяется в этом народе». Так нарисовал он в своей статье портрет украинского крестьянина. Но ведь «поэтическая задумчивость характера непреклонно-настойчивого», – это портрет и самого Тараса Шевченко. Заставив зазвучать в живой политической, злободневной борьбе могучий общественный смысл всего явления Шевченко, использовав это явление для защиты передовых позиций революционной российской демократии; провозгласив как жизнеспособный язык украинской национальной культуры молодую народную речь Тараса Шевченко, – Чернышевский заложил для нас первые основы подлинной социалистической науки о Великом Кобзаре»18.

Йдеться передусім про методологію підходу й вивчення творчості й діянь історичної особи, її внесок у життя й діяльність власного народу, більше того: в розвиток світової цивілізації, в даному разі – про славетного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Враховуючи наведене вище підсумкове висловлювання М. С. Шагінян, процитуємо – без особливих скорочень думки й узагальнення, що спрямували подальший розвиток наукового шевченкознавства.

Одразу ж після смерті Великого Кобзаря – в жовтневому номері демократичного російського журналу «Современник» за 1861 рік – послідовний та полум’яний поборник братерства й єдності народів Росії Микола Гаврилович Чернишевський виступив із глибоко предметною, переконливою, яскравою статтею «Национальная бестактность», де об’єктивно, зацікавлено, делікатно й по-товариському щиро й дохідливо з’ясував непересічну роль та незламний авторитет Шевченка – активного учасника самовідданої боротьби українського народу за здійснення багатовікових прагнень до волі й щастя, за визволення з кріпосницького рабства, до єдності українських земель.

Безпосередній привід до виступу Чернишевського – проавстрійська активність львівського «Слова»

Починається ця знакова стаття зверненням до західної гілки українців, яка жила в Галичині під владою Австро-Угорщини, зверненням – сповненим щирих почуттів до всіх частин роз’єднаного українського народу:

«Мы не знаем, дойдёт ли наша статья до сведения галицийских малороссов; если не дойдёт, она будет написана напрасно, потому что собственно для них только мы пишем её, пишем с самым искренним сочувствием к ним, с самым полнейшим желанием блага им. Да и как могли бы мы не сочувствовать им? Галицийские малороссы, или, как они себя называют, русины, отличаются всеми свойствами, общими целому малороссийскому племени. А если есть племена, могущие к себе привлекать симпатию больше, чем другие племена, то именно малороссы – одно из племён наиболее симпатичных <…> так что иноплеменник становится малорусским патриотом, если хоть сколько-нибудь поживёт в Малороссии. (А их положение! Это племя по преимуществу – поселян, доля которых тяжела. Их

Відгуки про книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: