Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
Восстань, восстань, пророк России,
В позорны ризы облекись,
Иди и с вервием вкруг выи
К убийце гнусному явись.
Спільне видання творів Пушкіна й Шевченка
Року 1859 в Лейпцігу (через цензурні умови) вийшла книжечка під заголовком «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко». Отже – зовсім не нова думка, що Пушкін і Шевченко йшли в одному річищі!
Невситима волелюбність, глибока любов до народу, палкий патріотизм – риси, однаково властиві і Пушкіну, і Шевченкові. І ще – високе благородство, людяність почуттів. Читаємо у Пушкіна:
Редеет облаков летучая гряда.
Звезда печальная, летучая звезда,
Твой луч осеребрил увядшие равнины,
И дремлющий залив, и чёрных скал вершины.
Люблю твой слабый свет в небесной вышине;
Он думы разбудил уснувшие во мне:
Я помню твой восход, знакомое светило,
Над мирною страной, где всё для сердца мило,
Где стройны тополя в долинах вознеслись,
Где дремлет нежный мирт и тёмный кипарис,
И сладостно шумят полуденные волны.
Там некогда в горах, сердечной думы полный,
Над морем я влачил задумчивую лень,
Когда из хижины сходила ночи тень —
И дева юная во мгле тебя искала
И именем своим подругам называла.
Поезію цю, між іншим, написано на Україні, в Кам’янці, і перша частина її містить у собі опис скелястих берегів ріки Тясьмину. А тепер розгортаємо Шевченка:
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть.
А я дивлюся і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
О зоре, зоре! – і сльози кануть!
Чи ти зійшла вже на Україні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
Можна говорити про вплив Пушкіна на Шевченка. Але важливіше інше: однаковий душевний стрій.
Шевченко не раз згадує Пушкіна і цитує його і в «Щоденнику» своєму, і в повістях. Він хотів написати – причому доконче по-російськи – поему на зразок пушкінського «Анжело». Він любив перечитувати і читати вголос вірші Пушкіна, а серед них був найулюбленіший вірш про Міцкевича, де говориться:
О временах грядущих,
Когда народы, распри позабыв,
В великую семью соединятся.
Мрія про «сім’ю вольну, нову» була спільною у геніального поета російського народу і геніального поета народу українського»139.
Пушкін на нашій землі
І ще одна праця М. Рильського, якою не можна не захоплюватися – «Пушкін на нашій землі». Вона починається із звернення до першої поеми поета. «Дія молодечої поеми Пушкіна «Руслан і Людмила», – нагадує Рильський, – починається і кінчається в Києві. Це Київ казки, Київ билини, Київ народних переказів, Київ «старины глубокой», легендарної і фантастичної. Аріостівська грація, вольтерівська усмішка віють над цією поемою, яка, однак, «простонародністю» своєю накликала пересердя суворих класицистів, отже, становила один із перших кроків російського «романтизму», вживаючи терміну Пушкіна та його друзів, а по суті – реалізму. Годі, звісно, шукати в поемі реальної давньої Русі, реального Києва, хоч би й огорнутого в історичний серпанок. Казковий, фантастичний Київ устає перед нами і в звуках геніальної опери Глинки, що так чудесно перейнявся чарами пушкінського сонця. І проте приємно уявити собі на мить, що цими от хвилястими зеленими узгір’ями, які я бачу в своє вікно, справді летів колись, під радісний гомін народу, богатир із притороченим до сідла чаклуном, що тут, у теремі князя Володимира, справді відбулося весілля Руслана та Людмили, вигаданих поетом, але живих навіки. Приємно подумати, що погляд великого поета ще в ліцеї звертався до нашого Києва – нехай і уявного, а проте Києва.
Багато на Україні слідів Пушкіна. Багато слідів України в творчості Пушкіна. Катеринослав, де почався вигнанський етап у житті поета, дав йому тему для кованої, залізної, напруженої, мов тятива лука, поеми «Брати-розбійники», поеми не тільки про злочинців та душогубів, але й про нестримну жадобу волі, – жадобу, яка особливо болюче сповняла тоді серце самого поета, – і про незламну дружбу, і про людське пробудження сумління. Мальовниче село Кам’янка, де гостював поет у Давидових та Раєвських, осяяне двома іменами: Пушкіна та Чайковського. Тихий Тясьмин чув там волелюбні розмови майбутніх декабристів, чув палкі, беззавітно сміливі слова поета і навівав йому своїм плескотом сумні й світлі ліричні рядки, такі як «Редеет облаков летучая гряда», – поезія, з якою внутрішньо споріднене Шевченкове «Сонце заходить, гори чорніють…»
Саме з Кам’янки вперше, року 1821, приїхав у гурті друзів Пушкін до Києва, де бував і потім. Бачив він у подвір’ї Печерської лаври надгробок Іскри та Кочубея, – чи не там зародилась у нього ідея «Полтави»? Ходив по старовинній горі Щекавиці, де, за літописним переказом, поховано князя Олега, – чи не там уперше виникла ідея «Пісні про віщого Олега»? Хто зна! Але і «тополю київських висот», хоч і під сніговим покровом (це було в січні – лютому), і наддніпрянські урвища, і гомінливі київські Контракти він бачив, – а знаючи вдачу поета, можна собі уявити, як він придивлявся до будинків, до людей, які жваві заводив розмови. І йдучи, скажімо, по давньому Печерську чи переходячи Подолом, мимоволі з особливою гостротою думаєш: тут ступала нога Пушкіна… Тут лунав голос Пушкіна… Чорне море, грайливо набігаючи хвилями на стрункі ніжки юної Марії Раєвської, – тієї Марії, що потім, вийшовши заміж за декабриста Волконського, пішла за ним у Сибір і була оспівана в поемі Некрасова «Русские женщины», – Чорне море навіяло Пушкіну глибокоінтимні рядки в першій главі «Євгенія Онєгіна», але ж до нього звернені і прекрасні, горді, мужні слова: «Прощай, свободная стихия…» Свобідна, вільна стихія – скільки жагучого захоплення було в цьому визначенні!
Пушкінська скарбниця барв незмірно збагатилася в Криму, як збагатилася вона у Міцкевича, – обидва, до речі, подорожували як вигнанці. І якщо в одному з славетних «Кримських сонетів» Міцкевича оплакується доля легендарної польки, яка нібито загинула в бахчисарайському гаремі, то на тому самому сюжеті побудована чарівлива поема Пушкіна «Бахчисарайський фонтан».
З Кримом, зокрема з Гурзуфом, тісно пов’язані імена двох великих поетів, російського і польського. І треба на всю силу підтримати ініціативу представників інтелігенції Москви і Ленінграда, що звернулися до Всесоюзного музею О. С. Пушкіна встановити у Гурзуфі бронзову постать Пушкіна. Оскільки мені відомо, щось у цій
