Петро Болбочан: “Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї” - Роман Миколайович Коваль

А мож, за те я що один раз дав рзуміти, що ті нові коі в Гееральному штабі, по фндрики, не фахівці?..

Що всі ви робили?.. Ви... руйвали армію, Мало того, старалися іяльність моїх запорізьких частин і всяким пособами моє !..

Скажіть будь-ласка, що ви зробили доброго для Україн за весь час? Скажітьчи було хоч одне ваше з самого пчатку про­ти Гетьмана, котре мало би метю армію, а не ваших особистих іме?..

Скажіть, вас щиро, чи ви на тим, що пропада і що зараз треба аби спасти її?..

Бідна Україна, ми боремося з весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а українськй нопосталий уряд йде зусріч і ..

Ви можете в самих прстих питаннях, (а) лізете в мінісри, отамани, лізете в кервники великої держави, лізете в законодавці того, аби бути самими вичайними уряовцями і писарцями...

А в і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як і люина і працьовита, ви !.. В час повстання я вам – не старого апарату, міняйте тільки головних нвідповд­них керівників – ви не ви сліпі були і тільки твердили, що вс, , вам був

Пред я боявся, аби повтрилося ще більшбезладдя – котре було при Цнтральній Раі і мінстерстві (Хіба) не казаи ви всі, цього вже не ми вже авчені Хіба нвчені? Ой, баато треба ще вас и...

Так до тої поки всі ви, громадянські представики, не скажете: “Я пер­ше всього Українець, а потім вже діяч”...

Вимагаю для себе свободи, я її заслужив!..

Ви МУСИТЕ МЕНЕ РЕАБІЛІТУВАТИ – це являється питанням честі Вашої...

Отаман Перо 26 січня 1919 Київ, ель ” [29].

Відповіді на свої листи Болбочан так і не дочекався. Один тільки генерал Греков, військовий міністр, не побоявся зайти до арештованого. Він запитав у полковника: “За що Ви заарештовані?”

Саме це питання хотів Болбочан задати отаманові Грекову...

Через 4 дні, 31 січня 1919 року, почалася евакуація Києва і Євген Коновалець вивіз Болбочана до Галичини.

Минали місяці. Про Болбочана ніби забули: ніхто не реабілітував його, ніхто й не висунув проти нього ніяких обвинувачень. Не було й призначено слідства. Суд відтягувався – напевно, головне командування розуміло, що гласний процес над Болбочаном висвітить їхню вину в українській катастрофі.

Тим часом Болбочан продовжував просити Військовий суд розібрати його справу та притягти до відповідальності винних в його арешті. Він все ще продовжував вірити, що правда переможе.

Не тільки Болбочан не знаходив собі місця без своїх “кровних частин”... Наприкінці травня делегація запорожців просила Симона Петлюру повернути їм Болбочана. Головний Отаман відповів: “Запорозький корпус хоче поставити нового монарха, нового Гетьмана... Поки я стою на чолі Республіки – не буде Болбочана на службі в Республіці!” [30].

Пройшов тиждень. Старшини і козаки продовжували вимагати повернення свого отамана, якого “без жодного пояснення” було вирвано з їхніх лав. Отаман 2-ї пішої Запорізької дивізії Осмоловський та полковники дивізії подали державному інспектору Запорізької групи Гавришку заяву, в якій рішуче вимагали – “задля підняття військової бойової міці” – негайного призначення у групу отамана Болбочана. Заяву підписали полковник Окремого кінного республіканського полку Дяченко, полковник 1-го Республіканського пішого полку Мальців, полковник 2-го Мазепинського пішого полку Дубовий, полковник 3-го Наливайківського пішого полку Пирогів, полковник 2-го Запорозького імені Кармелюка полку Троцький, полковник 4-го пішого Запорозького Богунівського полку Цирулик [31].

Під тиском вимог, які ставали все радикальнішими, Державний інспектор полковник Микола Гавришко на підставі першого параграфа Закону про Державну інспектуру (від 13 травня 1919 р.) 7 червня призначив Петра Болбочана командиром Запорозької групи. В той же день він подав рапорт на ім’я Головного Отамана з проханням затвердити це призначення. Після зібрання старшин Запорозької групи, на якій Гавришко оголосив свій наказ, всі вийшли на вулицю. І тут “представилася радісна картина: широкими вулицями проходили запорожці й голосно відповідали на привітання полковника Болбочана, котрий стояв на тротуарі в оточенні старшин веселий і щасливий, як батько серед дітей” [32].

Але не довго продовжувалося щастя полковника Болбочана. Рада Міністрів і Головний Отаман, які бачили в ньому “нового гетьмана”, сприйняли повернення Петра Болбочана до своїх частин як спробу державного перевороту. Симон Петлюра відразу видав наказ арештувати колишнього командувача Лівобережним фронтом Армії УНР і, не зволікаючи, провести суд. Член Директорії Опанас Андрієвський згадував пізніше: “Військовий суд у нас тоді складався зі справжніх правників... на чолі з членом суду Цариковим. Коли Цариков одержав повідомлення, що Болбочан передається судові, то сказав, що треба провести слідство, бо не видно, хто й чому обвинувачує Болбочана. Тоді Наказний Отаман Осецький вигнав суддів з вагону... Осецький призначив суд із галицьких жовнірів” [33].

10 червня військово-польовий суд відбувся. Відповідаючи на одне із запитань, Болбочан сказав, що мало розуміється на політиці. “Навіть не знаю, – продовжив він, – яка ріжниця між есерами і есдеками. Відчував лише, що вони вносять хаос у життя... Знав лише одно, що ці партії, – то не є нарід. Коли б нарід був за партіями, то ми вже давно звільнили Україну від большевиків. Я за тверду владу був. Нарід шанує таку владу, яка може дати йому наказ і виконання того наказу вміє допильнувати”