Петро Болбочан: “Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї” - Роман Миколайович Коваль

Болбочан заклинав Центральну Раду і головне командування, від яких “не мав ніякої допомоги”, “припинити всі балачки”, оголосити і провадити “сувору й тверду владу”, не йти “на компроміс із більшовиками, а рішуче боротися з ними”, але Директорія не бачила іншого ворога, як Болбочана.

В час катастрофи з перевіркою діяльності командуючого Лівобережним фронтом Армії УНР приїхав начальник Генерального штабу Василь Тютюнник. Він не знайшов нічого ліпшого, як звинуватити запорожців у тому, що вони “не мають під тризубами на головних накриттях червоних стрічок та ходять у наплечниках із відзнаками ранг старшин і підстаршин як за Гетьманщини” [19].

Вислухавши Тютюнника, Болбочан різко заявив йому, щоб той сам зняв – і негайно! – зі свого кашкета “червону бинду, як емблему комунізму і поневолення вже значної частини України більшовицькими ордами” [20].

Зі штабу Головного Отамана до Запорізького корпусу надійшло близько тридцяти наказів, аби запорожці не користувались старшинськими і підстаршинськими відзнаками та почепили під тризуби червону стрічку. Болбочан наказав знищувати ці “глупі накази революційних маніяків” [21].

Такого ставлення до наказів Головний отаман Симон Петлюра потерпіти не міг. І він віддає наказ своєму улюбленцю – руїннику Української армії Омеляну Волоху “заарештувати Болбочана зі штабом і на місці розстріляти” [22].

22 січня у Кременчуці, де Запорозький корпус закріпився, щоб нарешті зупинити ворога, Волох арештовує легендарного командира. Але розстріляти його не вдалося, оскільки в оборону Болбочана активно стали запорожці. 

Привчені Болбочаном до карності, запорожці мусили змиритися з наказом вищого командира – Головного Отамана Армії УНР. Але, підозрюючи Волоха у намірах знищити Болбочана в дорозі, запорожці – разом із волохівськими чекістами – супроводжували заарештованого полковника до Києва. Болбочан міг втекти з дороги, але він “сподівався на правовий розгляд свого діла”. Коли Болбочана з найближчими офіцерами – полковниками Салівановським та Гайденрайхом – привезли до Петлюри, той зблід і вигукнув: “Що ви наробили?! Чого ви їх сюди привезли?!”[23].

Болбочана помістили в 22-у кімнату київського готелю “Континенталь”. У сусідньому, двадцять першому номері, мешкав Головний Отаман.

Симон Петлюра – хоч жив через стінку – не знайшов часу зустрітися з Болбочаном і, принаймні, пояснити, за що той заарештований.

Володимир Винниченко, до якого із запитаннями про причину арешту Болбочана звернулась делегація січових стрільців, відповів, що “причиною арешту став '”недемократизм” Болбочана” [24]. А Симон Петлюра сотнику 2-ї Запорозької дивізії Авраменку на запитання, в чому ж обвинувачують Болбочана, відповів: “Отаман Болбочан роз’їжджав і жив у сальон-вагоні, а то не демократично” [25]. А прем’єр-міністр Директорії Борис Мартос стверджував, що Болбочана арештували як “зрадника”, хоч саме він, Мартос, якраз і був зрадником.

Чи, може, по іншому можна трактувати його постулат: “Як не буде Україна соціалістичною, то най краще не буде ніякої”? [26].

Арешт полковника Болбочана справив деморалізуюче враження на українських військових. Зокрема, вже через два дні після арешту отаман Матвій Григор’єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в Кременчуку таку заяву: “В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини” [27]. Подібне становище зайняв й отаман Юхим Божко, командир Запорозької Січі, який сказав, що “полковник Болбочан був для нього єдиним авторитетом, а після його арешту він вже не вірить в українські успіхи”... [28].

Так і сталося: внаслідок деморалізації Запорізького корпусу, викликаного арештом командувача, фронт був прорваний більшовиками.

У Києві Болбочан прагнув вияснити причини свого арешту, але ні Симон Петлюра, ні представники уряду не захотіли з ним зустрітися. Тоді Болбочан вдається до відкритого листа, який направляє Симону Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові партії соціалістів-самостійників. Копії листа були надіслані отаманам Грекову та Євгену Коновальцю, в редакції українських і російських газет:

“Я просв, аби хто до мне зайшов, щоб про мою та мої Ал видно, що сім Вам сором меі у ...

За що я заарештований?..

Може, за те, що вже 16 місяців активно борюся а права Самостійної України?

Може, за те, що зумів збудувати міцну карову військоу частину і обороити її від міністерства Центральної Ради ..

Може, за гучні ?

Може, за те, що я говоив що після буде анархія і а не соцалстичої демаго­гії і не боявся це вам у