Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
30-го серпня 1919-го року кілька дивізій наддніпрянської і галицької армії спільно здобули Київ. Большевики, наш ворог ч. 1. групували свої сили на північ від Києва на лінії Коростеня. Вапнярська група Української Армії приготовлялась до походу на Одесу.
Зі сходу до ріки Бог наближалась Добрармія Денікіна. Хотілось вірити, що до зудару між Українською Армією і Добрармією не прийде, що спільними силами попровадимо боротьбу проти большевиків.
Війна України з Добрармією Денікіна — ворогом України ч. 2Не так сталося — як бажалося. Надії наші не здійснилися. В початках місяця жовтня почались зачіпні акції Добрармії в районі станції Христинівка. На правім крилі відтинку фронту 3-ої дивізії, 8-ий Чорноморський полк під командою полковника Крата повів наступ на позиції Добрармії коло села Біланівка в районі Бершаді, розбив і взяв у полон 50-ий Білостоцький полк ворожої піхоти (були це мобілізовані мешканці Херсонщини). Рівнож у районі Бершаді, в тому часі, піший курінь 9-го полку під командою полк. Б. Чміля заатакував ворожу батерію і здобув її. Атака на батерію була виконана після змушення її до замовчання гураґанним вогнем 3-ої легкої батерії СС.
Бойові успіхи в районі Бершаді були доброю прогнозою до наступних боїв.
За пару днів ворожа кіннота зреванжувалась, зненацька напала на колону 9-го полку 3-ої залізної дивізії в селі Клевань, який пів години перед нападом увійшов в те село. Село Клевань положене в дуже глибокій балці, навколо від сходу ліси. 3-тя батерія Січових Стрільців посувалась у колоні полку за табором 1-ої лінії (тачанки, амуніція, кухні) і була на віддаль кілометр-дза від села. Нагло в селі почалась стрілянина. Одна чота (дві гармати) скоро з’їхала з дороги і стала на позицію, але не мала цілі до стріляння, треба було довідатись, що в селі сталося. За хвилин 10 виїхала з села сотня ворожої кінноти і в Галопі пустилась у напрямі батерії, Збоку батерії, з лісу дві тачанки батерії відкрили по кінноті вогонь з кулеметів. Батерія не стріляла, чекала, щоб кіннота під’їхала ближче, але то вже був ворог трохи грамотний, повернув назад коні і скрився в селі. Незабаром прийшли до батерії кілька старшин з полку, що втікли з села і оповіли, що багато вояків кіннота порубала, решту забрала в полон. Командир полку, полковник Євтушенко, застрілився. Відступила батерія з табором 9-го полку до станції Ярошенка, де була резерва ІІ-ої галицької пішої бриґади. Фортуна на війні є зрадлива… Колона 9-го полку маршувала без розвідки в терені (моя заввага).
Засліплений ідеєю „єдіная недєлімая” Денікін, на свою погибель спровокував війну з Україною. Уряд України війни з Добрармією не бажав.
З розпочаттям війни з Добрармією нагло з’явився для української армії новий ворог, ч. 3. — страшний поворотний тиф. В половині місяця жовтня почались дощі, холоди. Вояки босі, голі, голодні, брак фуражу для коней. В рядах армії вибухла епідемія поворотного тифу. В жахливих умовах, маючи перед собою дві московські армії — білу і червону, не маючи амуніції, не маючи медикаментів, не маючи помочі сусідніх західніх держав, українська армія не мала змоги ставити опір. З кривавими жертвами армія мусіла відступати. Але дії армії цілковито спаралізував і жахливі втрати в людях спричинив тиф. Тут уже гармати, карабіни, кіннота, відвага на ніщо не придались. Від місяця вересня до місяця листопада % стану вояків армії хворіли на тиф. По дорозі відступу від Вапнярки до Проскурова треба було залишати хворих вояків, за браком шпиталів, по селах, під опіку селян, а по хатах селян повно своїх хворих було. При 15-ти ступенях морозу лежали хворі в соломі по стодолах і шопах. В колонах маршових, що оком глянеш, були вози і вози, а на кожнім возі 4–6 вояків, лахміттям прикриті, в гарячці благали, щоб не залишати їх. Хворі, які відчували близький свій кінець, а йти з батеріею далі не могли, плакати сліз не мали, вони прощались із товаришами, цілували гармати, своїх коней і на прощання „Слава Україні!” казали. Описати жах посталої ситуації немає слів. Мерли борці за Україну, за її славу і волю, не на полі бою, а в стодолах і шопах селянських — від тифу.
Коло 22-го листопада рештки вояків 4-го полку, що тиф перемогли, до району Любара прийшли. Було їх коло 60, дві гармати за собою тягли. З Любара хто силу мав, кінно чи на возі в зимовий похід помандрував.
В Любарі скінчилась книга історії буття 3-ої легкої батерії 4-го гарматного полку 1-ої гарматної бриґади Січових Стрільців.
Вічна хай буде пам’ять поляглим у боях і померлим від хвороб.
(На цьому кінчаться спомини майора В. Зарицького).
Артилерія Січових Стрільців під Львовом2-гий і 6-тій гарматні полки СС були у складі Української Галицької Армії. Ті два полки, без 3-ої далекострільної батерії виїхали під Львів у половині лютого 1919 р. 2-ий гарматний полк СС під командою сот. Володимира Зарицького приділила Начальна Команда УГА до 2-го Галицького Корпусу і він воював на фронті четвертої золочівської бриґади. У склад 2-го полку входили 4-та і 5-та легкі батерії СС і 1-ша гавбична батерія. 61-ий тяжко-гарматний полк під командою сот. Бутрима, у складі тяжкої гавбичної і 1-ої та 3-ої далекострільних батерій був, як тяжка артилерія, у розпорядженні Начальної Команди УГА. Протилетунська гармата під командою хор. Колісниченка, була також у розпорядженні Начальної Команди УГА.
Тяжкі батерії 6-го полку стояли на різних відтинках фронту під Львовом. Гранати і шрапнелі далекострільних батерій, які не раз стояли на схід від Львова коло Винник, перелітали понад цілий Львів і розривалися на польських укріпленнях на захід від Львова. 1-га гавбична батерія, обстрілюючи Львівський двірець, поцілила у польські магазини набоїв на вантажному двірці. Маґазини почали горіти. Набої експльодували і летіли далеко від двірдя. Із цієї причини постала уЛьвові паніка. Це, як казали була прекрасна нагода здобути Львів.
Оба ці полки брали ввесь час участь в облозі Львова. Відступали