Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
Корпусові СС визначено саме ліве крило фронту, яке просувалося уздовж польського фронту.
Офензива почалася. Придніпрянська і галицька армії мимо того, що були боями дуже перевтомлені, погано зодягнені, мали мало набоїв, проте якось ніби відродилися. Військом опанувало одушевления. Воякам здавалося, що таки цим разом перемога прийде, і то повна. Усі частини виконували накази дуже радо, ішли радо в бої, а коли прийшли перші перемоги над совєтськими військами, то українське військо забуло про втому, не зважало на перешкоди і не то що переслідувало ворога, а просто доганяло його і летіло вперед.
Січові Стрільці швидким наступом розбили большевиків і 29 липня 1919 р. зайняли Чорний Острів. Далі посунулися на Миколаїв, Шепетівку. По дорозі приходило до сутичок із поляками. Коло Білгородки зав’язалася перестрілка з польською кавалерією, але поляки швидко завернули на захід. Коло Шепетівки увійшли Січові Стрільці клином між совєтські і польські війська, так що дві батерії СС станули на позицію біля себе. Одна з обстрілом на схід проти москалів, а друга на захід проти поляків. 20 серпня Січові Стрільці здобули Звягель. По кількох днях совєтські війська почали протинаступ на Звягель зі сходу, а рівночасно поляки наскочили із заходу на польову варту СС і взяли кількох стрільців у полон. Потім поляки наскочили на стрілецький обоз і забрали кілька обозних возів. У такому положенні, коли Стрільці опинилися поміж москалями і поляками, втратили Звягель на кілька днів. Його зайняли совєти. На середньому відтинку фронту українські війська розбивали совєтські сили і прямували до Золотоверхого Києва. 24 серпня зламали останній совєтський опір на північ від Хвастова і 30 серпня увійшли на передмістя Києва, а 31 серпня 1919 р. українські війська зайняли Київ.
31 серпня 1919 р. зблизилися з Лівобережжя до Києва війська „білої” Росії. Це була Добровольча Російська Армія ген. Денікіна, частини якої Січові Стрільці розбили під Мотовилівкою 18 листопада 1918 р. Та армія тоді була під командою геи. Краснова, з яким гетьман Скоропадський уклав угоду і на підставі якої проголосив 14 листопада 1918 р. федерацію з білою Росією. Тепер ця армія була під командою ген. Денікіна.
Українські війська у Києві не забезпечилися від сходу, і Добровольці перейшли мостом на Печерськ у Києві, коли на Хрещатику відбувалася дефіляда українських військ, почали стрілянину на Хрещатику. Командир українського війська того відтинку ген. Кравс не знав, як ставитися до білих військ Росії, бо дістав доручення оминати боїв з російськими Добровольцями і не дав наказу, що мають робити українські війська при зустрічі з Добровольцями. Російські білі війська зовсім не хотіли оминати боїв з українськими військами і почали стрілянину. Це все скінчилося тим, що українські війська цього ж самого дня надвечір залишили Київ. Справдилася засада, що краще видати поганий наказ, ніж — ніякий. Не було виразного наказу, як поводитися з російськими військами білої Росії, так само, як і не було наказу, як поводитися при зустрічі з польським військом. Українські війська відступали на захід від Києва недалеко міст Козятина, Житомира і Бердичева. Між Києвом, у якому були російські війська ген. Денікіна, і українськими утворилася на десять кільометрів „нічия земля”, де не було ніякого війська.
Залишення Києва заломило і знівечило бойовий настрій обох армій і викликало пригноблення, а то й зневіру у перемогу. Галицька армія ішла на Київ під гаслом „через Київ на Львів”. Тепер цей здобутий Київ був утрачений. Із цієї причини у галичан прийшла зневіра. Придніпрянські війська, може тому, що вже були звиклі не лише до перемог, але й до невдач, трималися краще.
Події у Києві 31 серпня були катастрофою не тільки для української, але також для російської, білої армії.
Корпус Січових Стрільців був у тому часі біля Звягеля. 5 вересня 1919 р. по сильнім артилерійськім обстрілі Січові Стрільці вдруге здобули Звягель. Коростеня, мимо завзятих боїв від 8 до 13 вересня, не вдалося здобути. При розпочатті офензиви на південь від Вапнярки й Умані була 14-та совєтська армія, з якою йшли завзяті бої. Коли ж українські війська просунулися на схід до Києва, то 14-та совєтська армія була відтята від Московщини і оточена від сходу і півдня російською білою армією, а від півночі — українською. Тому 14-та совєтська армія зрезиґнувала з боротьби на два чи три фронти та користаючи, що між Києвом, де були війська Денікіна, і українською армією на схід від Козятина, Бердичева і Житомира „нічия земля” почала переходити цією „нічиєю землею” на північ, зводячи менші бої з українськими військами. Ця совєтська армія перебилася на північ і скріпила совєтські війська коло Звягеля-Коростеня. Тоді совєтські війська повели наступ на цілому північному фронті. Корпус СС знову залишив Звягель. 20 вересня совєти ударили на Житомир, який боронив 2-ий корпус УГА і зайняла його.
Корпус СС після опущення Звягеля зайняв становища вздовж залізничого шляху Шепетівка-По-лонне, а 2-ий Корпус УГА далі на схід до залізничного шляху Житомир-Бердичів. Після зайняття цих становищ на фронті із советами наступило затишшя. Обидві сторони стояли на своїх лініях і не посувалися вперед. Червоні москалі не наступали, бо були зайняті війною з білими російськими військами ген. Денікіна, які тоді посувалися у напрямі Москви.
Запасний Кіш Гарматної Бриґади ССКорпус СС використав час затишшя на північному фронті на організацію запасного коша в казармах у Староконстянтинові. Український уряд проголосив бранку до війська. Приходили новобранці. Зорганізовано і кіш гармашів під командою сот. Петра Кузина і пор. Євгена Крохмалюка у казармах у Меджибожі. У коші переводився вишкіл новобранців, яких було біля двох соток. Гарматна Бриґада СС не мала користи з цього коша. Нових батерій не можна було організувати, бо не було ні гармат, ні коней, а що найважливіше — не було набоїв. Батерії, які були на фронті, мусіли дуже щадити набої. Батерії на фронті держалися добре, доповнень