Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
23-го березня, батерія маршем з Проскурова прибула до села Мосіївці, нав’язала передовсім контакт з піхотою, з командиром чортківського полку поручником Соколовським, (полк лічив коло 500 багнетів) і зайняла позицію на західній окраїні села, маючи вліво від себе ріку, а зправа високий густий ліс.
З 24-го на 25-го березня ворог вночі зняв тихо застави полку, а над ранком бриґада ворожої кінноти заатакувала полк і по короткім бою забрала нашу піхоту в полон. Ситуація для батерії була критична.
Відомо що по піхоті прийде черга на батерію. Відступати батерії вже було запізно, бо в марші батерія є безборонна і кіннота порубає обслугу, по-друге під обстрілом карабінів ворожих, коні в запряжках з гарматними передками не могли вже підїхати до гармат. Рішено боронитись, приготовитись і чекати… Чотири гармати — залізні потвори мовчать… Ворожа кіннота розвернутою лавою, махаючи голими шаблями, чвалом зближалась до батерії з криком: „Нє стреляй! Здавайсь!”…
Віддаль 500 метрів, вже 400, вже 300… Паль! — сказав командир батерії і старшини в ролі наводчиків, в тім хорунжий Микола Волошин, відкрили гураґанний вогонь картечами по кінноті. Кожне стрільно було цільне… Зліва і зправа батерії з малих рівців по два кулемети „Максим” рівнож косили кінноту безпощадно.
По 15-ох хвилинах… команда — од бій!.. Від диму з гармат впереді батерії не видно було, що діється. Коли вітерець відніс трохи дим угору, постав образ гідний пензля артиста-баталіста: Село горить… осідлані коні без їздців, дико, як шалені, бігають по полю, ближче на передпіллі батерії лежать побиті коні в різних позах, деякі живі ще пробують вставать, підіймаються на передні ноги і знову лягають, совєтські вояки поміж кіньми стогнуть і конають у муках.
„Дякую хлопці! Працювали Ви справно… робота чиста…” — сказав командир батеріі поручник Зарицький, втираючи рукавом піт з чола і далі додав: „Коли обслуга зіграна, хлопці браві, не злякаються і вірять у могучий вогонь своїх гармат — ніколи кіннота не сміє здобути батерію.” „Слава командирові!”
— крикнули Січові Стрільці-гармаші на ввесь голос, аж відгомін відізвався у близькому лісі. В батерії — два стрільці ранені від куль. Із-за лісу під’їхали передки і батерія, знявшися з позиції, від’їхала до станції Богданівці, куди прийшла вже нова наша піхота на поміч батерії для дальшої боротьби в обороні Проскурова. Праворуч від села Мойсіївці на південь, фронт тримала Інженерська Юнацька школа з Кам’янця Подільського. Бій з ворожою кіннотою 3-тя батерія мала в день Св. Благовіщення, 25-го березня 1919 року.
Літерат, сотник І. Зубенко написав книжку „Мученики і Лицарі”. У цій книжці помістив він статтю: „Благовіщення” 3-ої батерії Січових Стрільців в селі Мосіївцях.
По упадку Проскурова в місяці квітні, з частинами піхоти, батерія з боями відійшла за ріку Збруч в Галичину, в район міста Гусятина. За Збручем три батерії 4-го гарматного полку з’єдналися разом. Полк квартирував у селі Іванківці. біля міста Скали.
На позиції, вздовж Збруча, боїв великих не було. Большевики Збруча не форсували. Час використано для упорядкування батерій і реорганізації частин піхоти. 29 травня Гол. Отаман Петлюра і командант відтинку фронту Чортків отаман Оробко переїздили через с. Іванківці і перевели на майдані перегляд 4-го гар. полку.
Контр-наступ Української Наддніпрянської Армії на схід від ЗбручаЧетвертий гарматний полк приділено до новозформованої 3-ої стрілецької дивізії. Стан бойовий полку був: дві батерії легких, одна гавбична (12 гармат — 24 набійних скринь). Обсада в людях: около 20-ти старшин гармашів, досвідчених у боях в першій світовій війні, 400–450 підстаршин і стрільців і коло 400 коней.
Третя дивізія 1-го червня 1919-го року зфорсувала ріку Збруч на відтинку села Окопи до села Бордяківці і 3-го червня зайняла Кам’янець Подільський.
По дорозі маршу і боїв за місцевості: Кам’янець, Дунаївці, Нова Ушиця, Копайгород, Мурафа, Шаргород, Могилів Подільський, Ямпіль, Лучинець, Джурин, Томашпіль, Комаргород і станція Вапнярка, 4-ий гарматний полк успішно підпомагав піхоту в усіх її бойових завданнях. Большевики, відступаючи, боронили кожного міста, кожного села.
Бої за здобуття станції ВапняркаНа шляху свого побідного маршу 3-тя дивізія натрапила на фанатичний опір ворога в обороні станції Вапнярка, важного залізничого вузла на лінії Одеса-Жмеринка. Три тижні тривали бої з перемінним успіхом і 21-го липня Вапнярку здобуто.
Бої за удержання станції ВапняркаОдеська група совєтської армії: 45-та і 47-ма дивізії і багато окремих малих частин, що хотіли прорватись на станцію Жмеринка, по кілька разів на день штурмували позиції, але відірвати бастіону Вапнярки не могли. На південний захід від Вапнярки, в бою за село Пісчанку, ворожа кіннота під командою Котовського, прорвалась була на зади і заатакувала позиції 3-ої легкої батерії, батерія сама відбила атаку кінноти і тим запобігла окружению 9-го полку.
Січові Стрільці-гармаші на протязі кількох тижнів оборони Вапнярки, не раз справляли ворожій піхоті „Благовіщення”, підпускаючи її на близьку віддаль і гураґанним гарматним. вогнем нищили лави ворога, що ішов до штурму на нашу піхоту.
Одеська група совєтської армії була розбита і тільки мала частина її відступила на Вознесенськ. Переслідуючи ворога, 3-тя дивізія дійшла на півдні до станції Кодима, на схід від станції Вапнярка — до міст Бершадь і Теплик.
Після вапнярських боїв піші частини дивізії і гармаші заживали заслуженого відпочинку. Я два тижні лікувався в шпиталі в Томашполі від контузії і перевтомлення, 3-ій дивізії за вапнярську операцію дано назву „Залізної”. До бойової слави 3-ої дивізії безперечно не мало причинилася артилерія, більшість сил якої творив 4-ий гарматний полк 1-ої гарматної бриґади Січових Стрільців під командою полковника Романа Дашкевича.