Вогонь і кров - Ернст Юнгер
Передня лінія
Роботи завершилися раніше, ніж ми думали. Я облаштував житло, і траншеї знову тримали мене у своїй повсякденній рутині.
Ми потрапили в досить непогану місцину й були цілком задоволені зі свого становища. Загублений закуток, у якому ми знайшли притулок, здавалося, був майже непомітним для артилерії. Ми лежали в тіні її гармат, які схрестилися над нами, аби гатити кудись удалину. Здебільшого вони були спрямовані на осердя цих позицій, Перелісок 125, який лежав двома секторами лівіше від нас і в якому часто бувало надто гаряче. Усі ходи сполучення, особливо ті, що перетинали селище, тримали під сильним вогнем. У ранкові та вечірні години деякі траншеї, в яких було важко приховати рух, накривали потужними вогневими ударами, так що майже миттєво вони зникали під хмарами пилу й диму. Тому, окрім втрат при ротації, скоро ми отримали ще трьох поранених, які потрапили під вогонь, поки несли їжу з польової кухні через село.
Також завдавала клопоту поява важкого грипу, флюїди якого вночі віяли з ворожих окопів і який виснажував своїх жертв та позбавляв їх усіх сил. Майже кожного ранку ми мусили відсилати в тил двох чи трьох чоловік, які бездіяльно валялися в лихоманці у своїх бункерах, і після того довго ще їх не бачили. Якби так пішло далі, ми мали би зменшити число постів — доволі ризикований захід, враховуючи, що оголилися б загорожі з колючого дроту.
Мені було вже не вперше місяцями лежати в окопах. Згідно з планом, рота мала шість днів перебувати в передпіллі, потім два дні на головній лінії оборони, усіяній глибокими штольнями, а ще чотири дні — на відпочинку, в селищі Аш’є, де нас тоді чекали наші провідники. Час у передпіллі, який уже на наступний день мав спливати для нас, був найбільш виснажливим, адже на головній лінії оборони виставлялися лише кілька постів.
Свій день я проводив приблизно так, лише з незначними відхиленнями.
О п’ятій мене будив Шюддекопф, який вже вертався з Пюісьє, куди щоночі польова кухня підвозила каву, воду, пайки і пошту — назустріч нашим посильним, що чекали в сутінках. Я підіймався і за один крок опинявся в траншеї. На кам’яній лавці стояв напоготові наповнений водою сталевий шолом, біля нього — кухоль і все, потрібне для вмивання. Освіжившись, я сідав на лавку назовні та у цілковитому спокої пив каву, про яку, на жаль, не можу сказати нічого хорошого. Також і пайок не надто спокушав; до хліба останнім часом давали сіру кашу з подрібнених м’ясних волокон. Зрештою, це було набагато краще, ніж жовта маса, яку ми прозвали мавпячим жиром і про яку потім казали, що вона зроблена з голів оселедця, і якої, на жаль, завжди було вдосталь. У кожному разі треба було стерегтися, адже великі блискучі мухи, яких тут було повно, просто ошаліли й використовували кожну можливість, аби відкласти туди яйця. Декілька разів їм це таки вдавалося, хоча я зберігав пайок у закритій скляній банці. Я пояснював це тим, що вони виприскували свої яйцеклади навмання. Також уже першого вечора я помітив, що мій хліб погризла миша. Це була одна з тих цікавих подій, які хоч якось перебивають нудьгу, тож я одразу вдався до контрзаходів. Я поклав маленьку приманку, потім дістав з одного патрона кулю, висипав майже весь порох та замінив його дробом, а тоді — причаївся в найтемнішому кутку бліндажа. І справді, незваний гість не змусив довго чекати на себе та був упольований точним пострілом. Здається, це справило враження на всіх тамтешніх мишей, бо з тих пір я не бачив жодної.
Після кави я набивав люльку, яка диміла майже безперервно, і перевіряв пошту. Це найприємніші півгодини за цілий день. Листи з дому, з мирних міст, які тут дуже важко уявляти собі, думаючи, що там життя триває звичайним ходом, спогади про останню відпустку — одразу в голові постає приємна картинка дозвільного ранкового настрою, з яким ступаєш по холодній і свіжій бруківці великого міста. Потім надходить черга газет; я читав про політику, яку ми тут, згідно з Клаузевіцем, продовжуємо іншими засобами.
Під час цього мирного ранкового читання починалася гра артилерії. Важкі снаряди прокладали собі шлях на такій висоті, що їхній літ звідти доносився тільки як протяжний шурхіт. Потім лунали на короткій відстані розриви, вже у селищі; між руїнами високо здіймалися фонтани пилу. Також усе пожвавлювалося в Переліску; розривалися дві чи три важкі міни, ніби на землю рушилися кам’яні глиби. Наша артилерія посилала відповідь; смертоносні, гуркітливі залпи, за якими надходив зловісний наспів, що тягнувся вдалину, можливо, у Фонкевілле або зруйноване селище Де ля Ефарм, де на мапі позначені позиції ворожої артилерії. Глухо й нерозбірливо вітер повертав звуки розривів. Між тим хмари шрапнелі, мов ватні кульки, розліталися над землею. Ці розриви звучали, немов удари по бляшаних листах, і маленькі спалахи вогню виглядали зовсім невинно; але хто хоч раз стояв у їхньому шиплячому вирі, той знає, наскільки це небезпечно і як вони націлені на все живе.
Між тим над бліндажем пурхали метелики-червінці та пташки, які спускалися на брудні калюжі біля вирв, і зграя жайворонків виводила свої безтурботні трелі. Мене теж нічого не тривожило, поки я сидів на своїй лавці, адже я вже давно так звик до відголосків битви, що для мого слуху вони звучали так само, як гудки трамваїв або сирени автомобілів для мешканця великого міста. Тільки іноді, коли особливо різкий удар лунав десь в околицях, я тішився, що цього разу ми отримали такий глухий закуток. Раніше траплялися часи, коли ми не могли навіть достатньо швидко вийти на позиції, які обстрілював ворог.
Тим часом наш вістовий Шмідт повертався з окопів та клав на стіл маленьку книжечку, вимоклу під дощами та вимазану землею. Це польовий журнал офіцера окопної служби, який під час кожної ротації передається разом із сигнальним пістолетом. Можливо, якщо хтось збереже її вже після війни, з неї набагато краще, ніж із будь-якої гарної оповідки, можна буде зрозуміти, що відбувалося на цій позиції. Після вказівки про час, через кожні дві години йдуть, часто розмитим через дощ почерком, лаконічні замітки про погоду, обстріли, незвичні звуки, діяльність ворога та виняткові події. З цих заміток я складав короткий звіт, який вістовий передавав до штабу батальйону — так званий ранковий звіт. Перечитуючи цей журнал, я не відкривав нічого нового, адже про все важливе
