💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Публіцистика » Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

Читаємо онлайн Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич
боронити Українську Народню Республіку, бо вона давала їм і землю і волю, дезертували з війська, або зовсім до війська не йшли. Потім гинули мільйонами від голоду, що його Совєти викликали з розмислом, забираючи у селян усе збіжжя і худобу. Совєти забрали їм потім і прадідівську землю і обіцяну волю, а зробили невільниками на колгоспах. Українська армія мала замало старшин, щоб належно зорганізувати велику армію. На Україні по першій світовій війні були тисячі старшин українців, фахово добре вишколених, які знали своє військове діло, бо перейшли на фронті першу світову війну, але дуже мало з них зголосилося тоді до української армії, мимо того, що була проголошена мобілізація. Ті, які не зголосилися, вичікували, чия, мовляв, візьме верх, не знали на яку ногу стати, чи йти до української армії, чи продиратися до російської Добровольчої армії на Дон. Звичайно, не вірили, що українська держава втримається, пробували, чи може вдасться якось заховатися у час війни і спасти своє життя. Та вони не спасли свойого життя, а загинули за чужу, а то й ворожу Україні справу, або від кулі совєтського енкаведиста.

Старшини, стрільці, козаки, які залишилися в українській армії до кінця, це були правдиві українські патріоти, які свідомо і добровільно хотіли боронити українську державність від переважаючої сили ворогів. Старшини, які служили в українській армії, це були українські патріоти і були фахово вишколені, але не всі знали, як ставитися до стрільців так, як колись ставилися царські чи цісарські офіцери до солдатів, забуваючи, що царська армія пережила революцію, а австрійська розпад, і не можна повернути того, що було. Не можна повернути порядків, які були за царя, чи цісаря, а тільки слід усвідомити собі, що тепер не цар, не цісар, а українська держава. Були й такі старшини російської служби, які жили ще страхіттями, що їх старшини перебули підчас революції, і просто боялися своїх підлеглих стрільців чи козаків. А це доводило до того, що не командували стрільцями, чи козаками, а слухали своїх стрільців, чи козаків. Розуміється, поміж цими двома скрайностями була посередині величезна більшість старшин, які знали, що революція була і зробила своє і що вони є старшинами, які мають командувати частинами, а їх накази мають бути виконувані. Були й такі старшини, які з причини стягнення кількох чот чи сотень разом, з причини малого числа стрільців, не мали старшинської посади, та вони мимо того служили при війську далі і виконували обов’язки під старшин, чи рядовиків. Це були дійсно патріоти, яким було байдуже, чи вони служать як старшини чи рядовики. Вони хотіли боронити Україну.

У Гарматній Бриґаді СС застосовано середину. Старшини ставилися до рядовиків привітно, по-товариськи, дбали про них, харчувалися з тієї самої кухні. На весні 1919 р. пошито для всіх гармашів — старшин і рядовиків однострої на лад старшинський — френчі і галіфе, так що старшини були убрані в такі самі однострої, як рядовики. Це зовсім не перешкоджувало, що рядовики виконували безоглядно накази старшин. Деяким новоприбулим старшинам видавалося дивним, коли чули, як командир бриґади чи полку звертався до гармашів рядовиків через „товаришу”, себто тим зненавидженим звертанням із часів революції. Чи ж цей титул „товариш”, уживаний у давній Запорізькій Січі, у „Січах” Др. Кирила Трильовського в Галичині, між учнями в гімназіях і студентами на університетах мав бути викинений тільки тому, що большевики зогидили його підчас революції. Гармаш-рядовик не звертався до старшини „товаришу”, тільки „пане четарю”, „сотнику” тощо. Новоприбулі старшини переконувалися, що справа не в зверненні „товаришу”, та що рядовик часом виконував краще наказ, коли старшина звертався до нього через „товаришу”. Проте на це ніхто не звертав уваги, це був звичай так звертатися до рядовиків, а не наказ. Може тому, що в Гарматній Бриґаді СС були такі звичаї, гармаші-рядовики держалися батерій і між ними було явище рідке дизертирства.

Були різні повстанські командири, які не слухали наказів, але були й цивільні отамани. Це різні державні урядовці, які також не хотіли виконувати заряджень влади, а робили те, що самі хотіли, або й нічого не робили.

Були непорядки. Вони мусіли бути, бо це були часи революції і часи війни.

Зовсім певно, Директорія була б запровадила порядок. Одних була б нагородила за їх заслуги, інших була б поставила під суд, але на це треба було часу, спокою-миру, бодай кілька місяців. Була б зорганізована велика армія і добра адміністрація. Велику і добру армію і добру адміністрацію не можна зорганізувати за місяць. Та цього миру не було навіть на протязі одного тижня. Совєти добре розуміли положення в Україні, спішилися, щоб не дати часу запровадити порядок, і тому в який тиждень, як українські війська Директорії здобули Київ, вони вже перейшли границі України і почали війну.

Бої на Лівобережжі і під Києвом

Серед таких невідрадних обставин у запіллі довелося українській армії зводити бої на Лівобережжі.

Під час війни запілля тісно зв’язане з фронтом. Якщо у запіллі є непорядки, то військо на фронті не витримує тиску ворога, і навпаки, якщо військо на фронті не витримує тиску ворога, відступає, то в запіллі, або й у цілій державі починається безладдя, заворушення, чи революція. Так воно є, і тому ворог старається викликати у запіллі замішання, безпорядки, революцію, висилає літаки з бомбами. Треба дуже виробленого народу, щоб зрозумів, що вітчизна є в небезпеці і треба робити все, щоб ворога, мимо невдач таки розбити. Український народ до таких вироблених не належав.

„Совєти” старалися робити замішання у запіллі української армії, висилаючи агітаторів, які організували повстання, саботажі, агітували проти Директорії. Відносини у запіллі впливали на те, що фронт не витримував, хитався, українська армія, щоправда з боями, але відступала під ударами совєтських військ. Українські війська на фронті тратили віру в перемогу.

У бою під Мотовилівкою авангард СС, одна сотня піхоти, чотири кулемети і одна гармата стримували ворога, який удесятеро був численніший і сильніший, але тоді у Стрільців була віра, було переконання, що вони переможуть. Тепер цієї віри не було, а навпаки, усіх огорнула чорна зневіра, апатія, а січневі морози робили своє. Військо без віри у перемогу, без віри у свою перевагу над ворогом — і без бою вже

Відгуки про книгу Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: