Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Перший термін за «зраду Батьківщині» Іван Кандиба, тоді ще студент Львіського університету, отримав у 1953 році. Разом із Левком Лук’яненком він заснував Українську робітничо-селянську спілку, метою діяльності якої був вихід України із СРСР. У листопаді однодумці зібрались на перше обговорення програми спілки, а за три місяці автори неприйнятної для УРСР ідеї були заарештовані і відправлені до мордовських таборів на 15 років.

У таборах Явасу і Всехсвятки Чусовського району Пермської області Іван Кандиба протестував: писав першому секретарю ЦК КПУ Петрові Шелесту про безпідставні репресії щодо членів Української робітничо-селянської спілки; разом із Левком Лук’яненком та Михайлом Горинем надсилав листи до Комісії з прав людини при ООН про фармакологічні отруювання політв’язнів у СРСР.

У 1976 році Івана Кандибу звільнили і дозволили повернутись до України без права прописки у Львові (прописку, до речі, пропонували в обмін на публічне каяття). У Пустомитах, де оселився, Кандиба з однодумцями продовжив підпільну правозахисну діяльність: кілька відчайдухів уже в листопаді 1976 року заснували легендарну громадську організацію для сприяння виконанню Гельсінських угод — Українську Гельсінську групу.

Діяльність Української Гельсінської групи не була секретом для органів держбезпеки: вони не раз викликали Івана Кандибу та його товаришів на допити, відмовляли у виїздах, вишукували порушення режиму, щоб продовжити офіційний нагляд...

Вдруге Івана Кандибу заарештували 24 березня 1981 року в Пустомитах. Дисидента доставили у тюрму на Лонцького. Львівський обласний суд засудив його до 10 років таборів особ­ливого режиму та 5 років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду» за статтею 62 ч. 2 Карного кодексу УРСР як «особливо небезпечного рецидивіста».

У таборах Кандиба відмовлявся працювати, за що на початку 1988 року отримав 65 діб у штрафному ізоляторі. У карцері перебував з перервами: «…день-два — і знову туди. Не більше двох днів. Мене випустять — і я знов не пішов на роботу. То на другий день чи на третій мене знову саджали...» — згадував він.

У вересні 1988 року указом Президії Верховної Ради СРСР Івана Кандибу було достроково випущено з-під варти. Зі Львівської тюрми його звільнили після оголошення ним голодування та втручання у його справу президента США Рональда Рейгана. Загалом Іван Кандиба відбув у неволі 22,5 року.

Реабілітований за першим вироком у 1991 році, за другим — у 1992 році. У 2006 році отримав Орден «За мужність» І ступеня.

Джерела

Безсмертний-Анзіміров Андрій. Іван Кандиба // День: Україна Incognita. — 2015. — 7 червня. Режим доступу: https://goo.gl/ vHa1g4

Адресний покажчик політв’язнів Калюжного Володимира, Кандиби Івана, Карпача З., Каспрова Станіслава від грудня 1981 року // Електронний архів українського визвольного руху. Режим доступу: https://goo.gl/kgg6Tk

Касьянов Георгій. Незгодні. Українська інтелігенція в русі опору 1960—80 років. — Київ, 1995. Режим доступу: https://goo.gl/FI0M2T

Овсієнко Василь. Інтерв’ю Івана Кандиби 6—7 жовтня 1998 року // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 18 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/h8oX6I

Рапп Ірина. Переклав Василь Овсієнко. Кандиба Іван Олексійович. Режим доступу: https://goo.gl/9WmuY2

25 березня 1999 року загинув політик В’ячеслав Чорновіл

Трагедія сталася на шосе Бориспіль—Золотоноша. Водій В’яче­слава Чорновола не помітив КамАЗ із причепом, який розвертався посеред дороги, та врізався в нього. В результаті ДТП В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прес-секретар Народного Руху України Дмитро Понамарчук отримав тяжкі травми і був госпіталізований.

Наступного дня міністр МВС України Юрій Кравченко заявив, що аварія — нещасний випадок. Свідок ДТП — екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, який їхав слідом за машиною Чорновола, — також наголошував на цій версії.

Встановленню істини завадила смерть важливого свідка — Івана Шолома, одного з трьох пасажирів КамАЗу. Є різні припущення щодо його смерті — від серцевого нападу (офіційна версія) до отруєння. Володимир Кудель, який, за версією слідства, був за кермом КамАЗу, теж помер від серцевого нападу.

Нові подробиці про смерть лідера Руху з’являлись одна за одною: заступник генпрокурора Микола Голомша заявив, що «Чорновола добили, ймовірно, кількома ударами кастета», проте результати ексгумації тіла, проведеної у 2011 році без дозволу та навіть попередження рідних, не виявили слідів на черепі. У 2006 році помічник міністра внутрішніх справ Микола Степаненко розповідав в інтерв’ю: «...водію КамАЗа Володимиру Куделі наказали зупинитися на трасі о 22 годині ще в КСП (якому належить КамАЗ). У призначений час до нього в кабіну підсів незнайомець зі зброєю, який спочатку наказав водію набрати швидкість 15 км/годину, а потім оголосив, що машину необхідно розвернути. Після ДТП цей незнайомець негайно залишив місце злочину...»

Під час Революції Гідності, 21 січня 2014 року, Бориспiльський міськрайонний суд Київської області закрив справу за обвинуваченням Куделі в загибелі Вячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком. Причиною могло стати те, що сплив 10-річний термін давності справи.

У 2015 році син Чорновола Тарас звертався до Генеральної прокуратури щодо створення оперативно-слідчої групи для розслідування загибелі В’ячеслава Чорновола за ознаками злочину, передбаченого статтею 112 («посягання на життя державного чи громадського діяча») Кримінального кодексу України. Одна з головних версій — убивство: Чорновіл був серйозним проукраїнським кандидатом на майбутніх президентських виборах.

Колеги та однодумці Вячеслава Чорновола вважають аварію спланованим вбивством, а відсутність характерних ушкоджень на тілі не переконує їх у тому, що смертельне ДТП не може бути спланованим злочином.

Джерела

15 років без В’ячеслава Чорновола. Життя і безсмертя у фото // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2012. — 25 березня. Режим доступу: https://goo.gl/bDDqX8

Семенец Георгий. Как убили Чорновила // Аргумент. — 2012. — 22 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/UB89va

Ромашова Наталія. Стойко: у нас є докази того, що Чорновіл помер не своєю смертю // Обозреватель. — 2011. — 8 червня. Режим доступу: https://goo.gl/i0mwGP

28 березня 1935 року засуджені літератори Андрій Панів, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Василь Вражливий-Штанько, Володимир Штангей, Григорій Епік, Григорій Майфет, Данило Кудря, Євген Плужник, Левко Ковалів, Микола Куліш, Микола Любченко, Олександр Ковінька, Олександр Полоцький, Петро Ванченко, Семен Семко-Козачук, Юрій Мазуренко та інші

Галча моє!

Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом