Ананас або новий план захоплення Києва - Дмитро Чобіт

М. Бродський. У виборчих документах записано, що С. Одарич є директором фірми «Венето», але там не зазначено, що одночасно він є ще й керуючим Черкаським меблевим комбінатом, співвласник якого - все той же всюдисущий М. Бродський.

Автор цих рядків міг би назвати чимало інших прикладів, але й із вищенаведеного видно, що М. Бродський має надзвичайно великий вплив на всю діяльність ВО «Батьківщина» і БЮТ, у фінансуванні виборчої кампанії яких він взяв дольову участь.

Але найцікавішим є запитання: «Чому тоді такої впливової людини, якою безумовно є М. Бродський, немає у списку БЮТ по виборах народних депутатів України?» Відповідь на це запитання ще цікавіша.

III. Наполеонівські плани пана Бродського

1. Задум

Відомо, що кумиром пана Бродського є Наполеон Бонапарт, він навіть колекціонує все, що пов’язане з іменем цієї легендарної особистості. Слава Наполеона, вочевидь, не дає спокійно спати Михайлові Юрійовичу. Ось і народився у його світлій голові грандіозний наполеонівський план захоплення Києва - як важливий етап здобуття його соратниками повної влади в Україні. Цей план, мабуть, був освячений трійкою - крім Михайла Юрійовича, ще й Олександром Турчиновим і Юлією Тимошенко.

2. Для чого їм Київ?

Найголовнішою посадовою особою у Києві є міський голова, якого громада обирає прямим голосуванням. Голова очолює представницьку і виконавчу владу в столиці, тобто наділений дуже великими повноваженнями, які поступаються хіба що повноваженням прем’єр-міністра. І це не порожні слова. Адже в Києві виробляється значна частина ВВП усієї країни, третина Державного бюджету України теж формується саме у столиці. Крім великого економічного важеля, столиця є центром формування суспільно-політичного клімату України, тут розміщені редакції майже всіх загальнонаціональних телеканалів та провідних періодичних видань, керівні органи творчих спілок, політичних партій, громадських організацій і т. д.

Крім політичних завдань, київська влада може вирішувати чимало проблем, що стосуються розвитку бізнесу, надання земельних ділянок, забудови територій, здійснення окремих проектів. Фінансові ресурси Києва не йдуть у жодне порівняння із можливостями будь-якого міста України, навіть Харкова, Донецька і Дніпропетровська, разом узятих.

Тій політичній силі, якій вдасться встановити контроль над Києвом, значно легше буде поширити свій вплив і на решту України. Особливо це стосується виборів Президента України. Слово Києва тут може стати вирішальним. Це добре розуміють усі, особливо лідери політичних сил та політтехнологи.

Встановлення контролю над Києвом, безумовно, є першим етапом підкорення України. Саме крізь таку призму вожді БЮТ - Ю. Тимошенко, О. Турчинов та М. Бродський і розглядають питання виборів у столиці.

3. План-мінімум

План дій по завоюванню Києва обговорювався трійкою керівників «Батьківщини» не менш прискіпливо, ніж складався парламентський виборчий список. Дуже показово, що навіть станом на 14 січня 2006 року ще не було остаточного рішення - це добре видно із прямого ефіру на ТРК «Київ». Тоді на запитання: кого БЮТ пропонуватиме на посаду міського голови, Юлія Тимошенко відповіла: «Ми ще думаємо, аналізуємо і будемо приймати рішення». [6] І коли ведучий Василь Зима наполіг на відповіді, Ю. Тимошенко заявила: «Давайте почекаємо два тижні, ми визначимося, що робити». [7] Отже, остаточне рішення приймалось всього за два місяці до виборів. Чому так довго тягнули із важливим питанням у політичній силі, яка претендує стати провідною в усій Україні? Відповідь проста: обидва претенденти в кандидати на посаду мера Києва від БЮТ - Микола Томенко і Михайло Бродський (інших не було) не могли скласти конкуренції основному кандидату від «Нашої України» Олександру Омельченку. Друг Г. Суркіса Михайло Бродський мав вкрай негативну репутацію, а друг М. Бродського Микола Томенко не мав ні управлінського, ні господарського досвіду, ні лідерських якостей. Отже, оточення Ю. Тимошенко не в змозі було запропонувати киянам більш-менш пристойну особистість, і це тоді ж визнав у «Газете по-киевски» сам М. Бродський: «На жаль, у БЮТ поки немає свого прохідного кандидата на виборах мера Києва». [8]

Виходячи із цього, керівна трійка БЮТ вирішила не висувати свого кандидата на посаду міського голови Києва, однак це аж ніяк не означає, що вона відмовилась від зазіхань на столицю, просто стратегію обрано іншу. Мета стратегії - зробити М. Бродського керівником Києва. Для цього обрано такий план.

Михайло Юрійович Бродський іде кандидатом у прості депутати Київської міської ради під № 6 у списку БЮТ. Чому під № 6? Та тому, аби цю «світлу і чесну» особистість зайвий раз не світити і не дражнити порядних людей! Згідно з законом, перші п’ятірки виборчих списків мають публікуватись у пресі, вони є обличчям блоку і беруть участь у різноманітних виборчих акціях. А кандидати, починаючи із 6-го місця, перебувають дещо у тіні, хоча їхній депутатський мандат у разі обрання матиме не меншу вагу, ніж депутатів першої п’ятірки.

Високий рейтинг довіри киян до Юлії Тимошенко - у січні він становив 20% і був найвищим у столиці, давав надію блоку її імені здобути на виборах депутатів у Київську міську раду найбільше мандатів, а це означало, що фракція БЮТ буде найбільшою. Керівником фракції БЮТ у Київраді мають обрати саме Михайла Юрійовича Бродського - про це відверто говорять у керівному середовищі ВО «Батьківщина». Саме для того у прохідну частину списку БЮТ на виборах у Київраду було поставлено лише тих осіб, які у разі обрання депутатами Київради гарантовано голосуватимуть за М. Бродського як голову фракції БЮТ. Про це не лише говорять, а й пишуть. Так, газета «Сегодня» прямо наголошувала: