Кирило Розумовський - Володимир Іванович Мілько
Помер граф у віці 74 років. За бажанням родичів, його прах було перепоховано у Соборній Спаській церкві Новгород-Сіверського монастиря.
Серед численних нащадків старшого сина останнього гетьмана варто згадати його дочку – графиню Варвару Олексіївну, яка одружилася з князем Миколою Григоровичем Рєпніним-Волконським, малоросійським генерал-губернатором, відомим українофілом. Саме їхня дочка Варвара Миколаївна увійшла в українську історію як палка шанувальниця творчості Тараса Шевченка, що довгі роки опікувалася справою полегшення долі Кобзаря.
Ще одним відомим нащадком гетьмана Розумовського є відомий російський письменник Олексій Костянтинович Толстой, народжений у шлюбі дочки Олексія Кириловича – графині Ганни Олексіївни з графом Костянтином Толстим, дитячі роки якого пройшли в Батурині.
Європейську славу своєму роду приніс третій син – Андрій Кирилович (1752—1836). Отримавши блискучу освіту спочатку у «дитячій академії», а потім у Страсбурзькому університеті, з 17 років граф Андрій на військовій службі в морському флоті. Отримавши звання лейтенанта, брав участь у Чесменській битві російського флоту під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр.; командував фрегатом «Катерина». Деякий час перебував при імператорському дворі. Зростання його впливу на цесаревича Павла Петровича (майбутнього царя Павла І) викликало невдоволення його матері, імператриці Катерини ІІ, яка поквапилася віддалити А. Розумовського від імператорської родини, направивши спочатку в якості російського дипломата до Неаполя, згодом до Копенгагена та Відня.
Важливим етапом його дипломатичної кар’єри став період наполеонівських війн. Саме його дипломатичний хист допоміг Росії залучити до боротьби з французьким імператором Наполеоном Бонапартом Австрію. Піком його дипломатичної кар’єри стає участь у роботі знаменитого європейського форуму – Віденського конгресу 1814 р., скликаного після розгрому наполеонівської Франції.
Саме він, представляючи російську делегацію, підписав від імені Росії усі рішення конгресу. За успіхи, досягнуті А. Розумовським на Віденському конгресі, йому було присвоєно титул світлішого князя. Цікавим є той факт, що обслуга графа у період його віденської дипломатичної місії була вбрана в український національний одяг.
Після відставки Андрій Кирилович полишає державну службу і залишається як приватна особа проживати у Відні, що став йому другою батьківщиною.
Перебуваючи у тогочасній світовій музичній столиці, А. Розумовський постійно знаходився у епіцентрі її культурного життя. Блискуча освіта, витончені манери, розуміння тонкощів мистецтва дозволило йому увійти в коло вищої віденської аристократії, встановити дружні стосунки з видатними митцями того часу. Налагодити широкі зв’язки з найосвіченішими людьми допомогло і його одруження з Елізабет Тунь, родина якої славилася як меценати та друзі В. А. Моцарта, Ф. Й. Гайдна, Л. Бетховена.
У Відні його палац стає осередком європейського музикального життя. На музичних вечорах, влаштованих графом, виступали найвідоміші композитори та музиканти. Теплі стосунки у графа Андрія склались з В. А. Моцартом, Л. ван Бетховеном і Ф.Й. Гайдном. Вважається, що саме Андрій Кирилович звернув увагу геніального композитора та піаніста-віртуоза Людвіга ван Бетховена на такий музичний жанр як квартети. І вдячний митець створив квартети, присвячені саме Андрію Розумовському. На успадковані від батька гроші Андрій організовує найкращий для свого часу квартет у Відні – «квартет Розумовського» – у складі найталановитіших музикантів. На жаль, концертну діяльність квартет припинив у зв’язку з пожежею у палаці графа, яка знищила цінну бібліотеку, неповторну колекцію картин та старовинних речей. Збитки від пожежі були настільки великими, що після неї Андрій Кирилович не зміг утримувати музикантів, але, розпродавши частину свого майна, він надає їм пенсійне забезпечення.
Останній період життя А. Розумовського був затьмарений постійними фінансовими нестатками. Але вдячні віденці вшанували пам’ять видатного українця, що любив музику і своїм захопленням підтримував славу їхнього міста як світової музикальної столиці, назвавши на його честь вулицю та красивий міст через Дунай.
Всесвітньо відомим вченим в галузі мінералогії та геології був п’ятий син Кирила Розумовського – Григорій (1759—1837). З раннього дитинства його вирізняла з-поміж інших дітей дивна поведінка, хворобливість, відлюдькуватість, упертість. Але незважаючи на це, він із дитячих років виявив схильність до наук, що поступово переросла у захоплення фізикою, мінералогією, геологією. Як і старший брат Олексій, Григорій спочатку навчався у Петербурзі, потім за кордоном, де і провів більшу частину свого життя, ставши засновником Товариства любителів фізичних наук у Лозанні та видавши ряд фундаментальних наукових праць з геології Швейцарії. За значні наукові досягнення його було обрано почесним членом Російської Імператорської Академії наук і мистецтв, Стокгольмської Королівської, Туринської і Мюнхенської академій, різних наукових товариств. Світового розголосу набуло ім’я Григорія після відкриття ним нового мінералу, названого на його честь розумсквітом.
Помер Григорій Кирилович 1837 р. у своєму маєтку Рудолець у Моравії.
Незважаючи на наукові успіхи особисте життя графа Григорія Кириловича не склалося. По приїзду до Відня він вінчається з баронесою Генрієтою Мальсен, однак цей шлюб був нетривалим. Г. Розумовський залишає дружину і без розлучення з нею одружується вдруге – з баронесою Терезою-Єлизаветою Шенк де Кастель. Цей вчинок викликав гострий осуд вищої російської аристократії. Шлюб не був визнаний Священним Синодом законним, а відповідно народжені у ньому двоє дітей не визнавались законними спадкоємцями графа. Виходом з цієї життєвої ситуації стало те, що граф назавжди пориває з Росією, приймає австрійське підданство, протестантську віру, отримує графський титул Австро-Угорщини. Саме нащадки цього сина останнього гетьмана стали продовжувачами роду Розумовських.
Один з них, правнук гетьмана, граф Камілл Львович Розумовський доклав чимало зусиль для вшанування свого роду та збереження пам’яті про нього. Саме на його замовлення князь О. Васильчиков, родич гетьманського роду по жіночій лінії, написав чотиритомну працю про родину Розумовських. До того ж під час поїздки 1911 р. в Україну Камілл Львович відвідав рідні місця свого прадіда – Батурин, Чернігів, Козелець, Почеп, Лемеші Козелецького повіту, виділивши при цьому значні кошти на ремонт та реставрацію родинних церков і надгробних пам’ятників Розумовських.
Рід Розумовських продовжує жити і в наші часи. Прямі нащадки роду живуть у Австрії та Німеччині. Найбільш відомими є віденські Розумовські: графиня Марія Андріївна Розумовська (автор фундаментальної праці про свій рід) та її небіж Грегор Розумовський, історик за фахом. Так, у 2004 р. до України прибув прямий нащадок останнього гетьмана – Андрій Розумовський з нареченою Урсулою, щоб повінчатися у соборі Різдва Пресвятої Богородиці у м. Козельці, збудованому на кошти гетьмана Кирила Григоровича Розумовського.
Пам’ять про рід Розумовських живе донині в Україні. Побудовані його представниками храми (собор Різдва Пресвятої Богородиці у місті Козельці, Трьохсвятительська церква у с. Лемеші на Чернігівщині), безцінна нотна колекція, Батуринський палац, садиба Дараганів, будівля земської школи та інше – це є не тільки історико-культурною спадщиною нашого народу, а й живим докором
