Кирило Розумовський - Володимир Іванович Мілько

Іншого разу свою принциповість граф Кирило виявив при розгляді справи про одруження графа Г. Орлова з К. Зинов’євою, яка доводилась йому двоюрідною сестрою, що заборонялось церквою. Григорій Орлов, що завжди недолюблював К. Розумовського, на той час вже був у немилості в Катерини ІІ. Сенатори, які до цього боялися всесильного фаворита, вирішили помститися йому та прислужитися перед імператрицею, прийнявши рішення розлучити молодят та запроторити обох до монастиря. І тут колишній гетьман виступив проти, заявивши, що для вирішення справи не вистачає витягу з правил «про кулачні бої в імперії». У відповідь на такі слова графа всі присутні лише засміялися і стали вимагати пояснень щодо зв’язка між справою і кулачними боями. К. Розумовський відповів: «За правилами кулачного бою лежачого не б’ють, адже ще недавно б ви були надзвичайно щасливими, якби князь Григорій запросив вас до себе на весілля. А нині, коли він втратив свою могутність, не потрібно його ображати». Незважаючи на зауваження графа, сенатори все ж прийняли рішення. Але у справу втрутилася Катерина ІІ, підтримавши позицію графа Кирила Григоровича і вказавши сенаторам, що своєму життєвому успіху завдячує Григорію Орлову.

У 1771 р. Кирила Розумовського спіткало подвійне горе: смерть улюбленого брата Олексія та вірної дружини Катерини. Всесильний за часів Єлизавети Петрівни фаворит Олексій Григорович Розумовський, полишивши службу ще при імператорі Петрі ІІІ, доживав віку у своєму палаці (Анічковому) в Петербурзі. В останні роки життя він їв лише страви української кухні, у побуті також дотримувався норм українського родинного життя, слугами у нього були виключно вихідці з України. І хоча він рідко відвідував імператорський двір, та коли і бував там, то завжди зустрічав теплий прийом, та й сама імператриця полюбляла відвідувати старшого Розумовського у ранкові години. Граф Олексій Григорович ненавидів підступність, цінував гострий розум (хоча сам не мав високої освіти), був привітним та ласкавим у спілкуванні; часто заступався за ображених.

Через декілька днів після смерті Олексія Розумовського (6 липня) померла, ледь досягнувши сорокарічного віку, Катерина Розумовська (22 липня 1771 р.). Незважаючи на те, що у Кирила Григоровича і Катерини Іванівни було шість синів і п’ять дочок, між ними, особливо в останні роки, не було особливої згоди, бо екс-гетьман дуже любив прекрасну стать. Але тим не менш, за свідченням сучасників, Катерина Розумовська була вірною дружиною, гарною матір’ю та дбайливою господинею.

Граф Олексій Григорович та Катерина Іванівна були поховані в Петербурзі, у Благовіщенській церкві Олександро-Невської лаври. Кирило Розумовський поставив над могилами брата та дружини чудовий мармуровий пам’ятник у формі тріумфальних воріт з такою епітафією: «Здесь погребены тела усопших: рабы Божьей графини Катерины Ивановны Разумовской, урожденной Нарышкиной, двора Е.И.В. Императрицы Всероссийской действительной статс-дамы, ордена Святые Екатерины кавалера… и раба Божия Римского и Российского графа Алексея Григорьевича Разумовского, Российских войск генерала-фельдмаршала, обер-егермейстера, лейб-компании капитан-поручика, первого камергера, лейб-гвардии конного полка подполковника, орденов Российских Святого апостола Андрея, Святого Александра Невского, Польского Белого орла и Святыя Анны кавалера… Сей монумент был сооружен в знак супружеской и братской любви и незабвенной памяти генералом-фельдмаршалом графом Кириллом Григорьевичем Разумовским 1779 года».

Незабаром після смерті Катерини Іванівни Кирило Розумовський спробував знайти відраду своєму горю у спілкуванні зі своєю племінницею графинею Софією Осипівною Апраксіною. Розумна та хитра, вона була владолюбною, заздрісною та жадібною до грошей, але ці свої недоліки вміла добре приховувати. Натомість граф К. Розумовський, як людина добродушна та досить-таки слабохарактерна, швидко потрапив під вплив Софії Осипівни. З першого ж дня свого перебування у оселі графа Кирила вона прибирає до рук управління господарством палацу. Зрозуміло, поява молодої енергійної жінки при старіючому графові аж ніяк не могла влаштовувати його дітей, майбутніх спадкоємців, які зовсім не бажали втрати батькового спадку. Ситуацію підігрівали ще й і плітки, що ширились Петербургом, стосовно взаємин між молодою жінкою та старим графом, бо вона доводилась йому ріднею. Посилюючи свій вплив на Кирила Григоровича, Софії Осипівни все ж таки вдалося віддалити від нього дітей. Така ситуація аж ніяк не сприяла покращенню взаємин між новим батьковим захопленням та його дітьми. Так, у листі до брата Андрія дочка Кирила Григоровича Наталія наступним чином висловилася про Апраксіну: «Она до того возмутительна, что у меня едва хватает духа говорить об ней… Никогда эта женщина не была наглее, бесстыднее и в более открытых отношениях кое к кому, и никогда ее лучше не принимали, более не ласкали, усерднее за нею не ухаживали…» Софія Осипівна відповідала їм тією ж монетою, ще більше налаштовуючи батька проти своїх дітей. Лише улюбленцю графа, синові Андрію вдавалося зберігати з батьком приязні стосунки.

Граф Розумовський і наприкінці життя лишався одним із найбагатших людей імперії. Так, одружившись із Катериною Наришкіною, Кирило Григорович отримав великий посаг, імператриці Єлизавета та Катерина ІІ дарували йому численні маєтки в Україні, а після смерті брата Олексія йому відійшов його величезний спадок. Навряд чи хтось, окрім графа М. Шереметьєва, міг з ним змагатися за розмірами своїх статків.

Але треба зауважити, що багатству Розумовського дорівнювала його щедрість, яка не раз супроводжувалась курйозами. Так одного разу, в той час, коли Розумовський був ще гетьманом, правом безкоштовно пообідати у Кирила Григоровича скористався збіднілий офіцер, що перебував у столиці у судових справах і не мав достатньо грошей для нормального харчування. Користуючись такою гостинністю та відсутністю суворості у гетьманському палаці, офіцер взяв за звичку щодня обідати у гетьмана. І досить скоро він настільки озвичаївся у гетьманських апартаментах, що одного разу після обідньої трапези, зайшов до однієї із внутрішніх кімнат палацу, в якій за звичай у післяобідній час граф Кирило грав у шахи зі своїми друзями. Граючи цього разу, Кирило Григорович припустився невірного ходу, це помітив незваний гість і не зумів стримати вигуку. Гетьман звернувся до нього за роз’ясненнями. Зніяковілий офіцер пояснив гетьману його помилку. Після цього випадку офіцер став званим гостем гетьманських обідів та постійним партнером гетьмана під час гри у шахи. Але одного разу офіцер не з’явився і граф Кирило Григорович наказав своїм ординарцям дізнатися про причину відсутності його нового приятеля та партнера по шахам. Через деякий час вдалося з’ясувати, хто був цей офіцер і що він тяжко захворів. Гетьман відразу надіслав до нього свого особистого лікаря та опікувався ним, купуючи ліки, до його повного одужання. Кирило Григорович не полишився