Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Співробітники органів обійшли всі домівки Чорткова і допитали чимало людей. Таким чином вийшли на подружку Степана Сапеляка, а далі і на всю групу. У селі Росохач кадебісти, задіявши понад 10 осіб, кілька місяців проводили спеціальну операцію.

24 лютого 1973 року Володимира Мармуса та його товаришів заарештували. У тюрмі кадебісти влаштовували їм нічні допити, тиснули фізично і морально, застосовували психотропні речовини, щоб вибити зізнання, «що по молодості, по п’яні отаке зробили».

Судові процеси були закритими. Перший секретар КПУ Володимир Щербицький під грифом «совершенно секретно» звітував московському начальству, що заарештовано і притягнено до відповідальності керівника і шістьох учасників «группы националистически настроенной молодежи», що «ставили своей конечной целью отторжение Украины от СССР». Мармус отримав 6 років концтабору і 5 років заслання. У газетах з’явилась інформація, що хлопців засудили не за українські прапори, а за «зв’язок з американською розвідкою».

Співробітники КДБ намагались налаштувати односельців проти сімей «ворогів», казали: «Подякуйте своїм хлопцям, бо якби не вони, то ніхто б вас не турбував». А у Чорткові по вокзалу стала ходити жінка, яка голосно жалілася, що їй «бандерівці повідрізали груди».

«Наш арешт і перебування в ув’язненні марно не пропали. Сам цей факт свідчив, що Україна продовжує боротися», — стверджував Микола Мармус.

Захаров Борис. Росохацька група // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 24 травня. Режим доступу: https://goo.gl/gjgYD7

Музиченко Ярослава. Концтабір за символ // Україна молода. — 2005. — 16 липня. Режим доступу: https://goo.gl/vHN8vw

Овсієнко Василь. Відкритий лист дисидента Овсієнка дисиденту (і фантазеру) Сапеляку // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 29 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/IWDoon

Овсієнко Василь. Мармус Володимир Васильович: [Інтерв’ю 2 квітня 2000 р., с. Росохач] // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/EGePkF

Сапеляк Степан, Овсієнко Василь. Мармус Володимир Васильович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/G1lltG 26 лютого 1933 року заарештований поет, кіносценарист Володимир Ярошенко22

У Ярошенка була доволі яскрава молодість. Наприкінці 1910-х — на початку 1920-х років він активно друкувався. Тоді вийшли його збірки віршів «Світодень», «Луни», оповідань та повістей «Кримінальна історія», «Гробовище», п’єси. Спілкувався та співпрацював спочатку з символістами (об’єднання «Музаґет»), потім — з футуристами (був учасником Асоціації панфутуристів та Асоціації комуністичної культури).

У середині 1920-х років Ярошенко завідував київським Будинком літераторів, писав гумористичні поеми, у яких поетизував радянський побут і колективізацію. Про нього казали: Ярошенко подав образи зразкових радянських кооператора, жінки-активістки. Потім був завідувачем сценарного відділу Київської кінофабрики ВУФКУ.

А згодом за ним прийшли.

Уперше Ярошенко був заарештований 26 лютого 1933 року. Звинувачували його в участі у міфічній націоналістичній контрреволюційній організації. Через 2,5 місяця ув’язнення Ярошенка звільнили через «відсутність складу злочину».

Другий арешт відбувся через 3,5 року — 3 листопада 1936 року. У скомпонованому оперуповноваженим IV відділу УДБ НКВС УСРР молодшим лейтенантом держбезпеки Акімовим доносі було сказано, що Володимир Ярошенко є «учасником української контрреволюційної націоналістичної фашистської терористичної організації, яка зв’язана з контрреволюційною троцькістсько-зінов’євською організацією, що здійснила 1 грудня 1934 р. злодійське вбивство т. Кірова і готувала в наступні роки терористичні акти проти керівників ВКП(б) і радянського уряду; проводив контрреволюційну фашистську агітацію і терористичну пропаганду, по контрреволюційній роботі був зв’язаний з учасником організації Ковтуном-Вухналем та ін.».

Гуморист та сатирик Іван Ковтун-Вухналь був також заареш­тований. 26 червня 1937 року «справи 1-ї категорії» Ярошенка та Ковтуна-Вухналя разом із справами ще 22 киян були передані до Військової колегії Верховного Суду СРСР. Перша категорія передбачала розстріл. Підписи під документом поставили Сталін, Каганович та Ворошилов.

Військова колегія 13 липня 1937 року на закритому засіданні у Києві офіційно засудила Володимира Ярошенка до розстрілу. Дата виконання вироку в джерелах розходиться. Найімовірніше, Ярошенка розстріляли 15 липня 1937 року.

Одночасно з Ярошенком та Ковтун-Вухналем смертний вирок був винесений письменникам Віталію Чигирину, Василю Чечвянському-Губенку, Олексію Ґедзю, Борису Коваленку, Івану Каляннику, Гнату Проню, Дмитру Чепурному, Анатолію Волковичу; художникам Михайлу Бойчуку та чотирьом його учням, економісту Корнію Тараненку, директору Державної бібліотеки ВУАН Василю Іванушкіну, директору театру «Березіль» Олексію Лозорішаку.

У липні 1962 року правління Спілки письменників України звернулося до КДБ з клопотанням про реабілітацію Ярошенка. У вересні того самого року та сама Військова колегія, що засудила Ярошенка до розстрілу, ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 13 липня 1937 р. щодо Ярошенка В. М. за нововиявленими обставинами скасувати і справу щодо нього припинити за відсутністю складу злочину».

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: http://goo.gl/vVbzR3

«Край рідний в очах спалахне...» (пам’яті репресованих маловідомих письменників-полтавців) [Електронний ресурс] // Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. Режим доступу: http://goo.gl/24a8ho

Сталинские списки: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://goo.gl/a7rM6x

Органи Харківського ДПУ звинуватили письменника Івана Ткачука у приналежності до Української Військової Організації та підготовці терористичного акту: «Займався підготовкою кадрів для УВО, а також взяв на себе безпосереднє завдання по підготовці теракту над Постишевим».

Не врятували Ткачука від арешту ані багатолітня участь у підпільних марксистських гуртках, за що він був виключений з української Коломийської гімназії, ані редакторська та журналістська робота в більшовицьких виданнях Катеринослава і Харкова, ані перебування у Червоній армії, ані керівництво літературною організацією письменників Галичини «Західна Україна», ані навіть праця інструктором ЦК КП(б)У.

26 грудня 1933 року під час допиту, який проводив слідчий Віктор Блюман (розстріляний у 1938 році), Ткачук «зізнався»: «Ми дійшли висновку, що терор, який принципово наша організація завжди визнавала, зараз ставиться на порядок денний як конкретна реальна справа. ...З приходом в Україну Постишева й Балицького роботу тут поставлено так, що коли ми не станемо діяти більш енергійно й рішуче, включаючи до нашої діяльності й терористичні акти, то всю нашу роботу буде геть паралізовано й розбито».

Слідство тривало недовго. 26 лютого 1934 року за рішенням Особливої трійки при ДПУ УСРР Ткачук отримав 5 років позбавлення волі у «виправно-трудових таборах, без обмеження в правах». 7 січня 1936 року Ткачук спробував утекти