Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Отож Шерлей запропонував таке. В часі своєї внутрішньої зміни випустить він Бандеру з камери і підкладе на його місце заздалегідь приготовану куклу. Сховає його тимчасово в комірчині, де трималися мітли, ведра і т. п. речі для чищення коридорів. Комірчина ця лежала на кінці бльоку і віддалена від нього була ґратою. З другого боку до неї був доступ від вартівничої вежі, в якій ніччю нікого не було, вартовий сидів там тільки вдень і наглядав за в'язнями на подвір'ї. В часі зовнішньої зміни Шерлей підробленими ключами мав відчинити двері бльоку, камери й вартівничої вежі, випустити Бандеру й позамикати за собою знову всі двері, щоб усе було впорядку, а з вежі втікач міг уже або просто зіскочити на зовнішню сторону муру, або зсунутися по мотузку”.
„... Шерлей хотів випускати Бандеру негайно, вже завтра, або післязавтра, така його огорнула нетерплячка. І був би це зробив напевно, та я не був на те приготований. Найперше, не мав я біля себе грошей. А далі, мої клопоти зачиналися щойно там, де його кінчалися. Його діло – випустити в'язня і взяти гроші, а я мушу думати, як його далі завести в безпечне місце, мавши перед собою кілька нічних годин до моменту, коли відкриють утечу при ранній перевірці і пустяться в погоню. Я не був приготований на таку швидку можливість утечі”.
„У Львові здав я звіт з усього Равликові і просив сказати, що маю робити з Бандерою, коли матиму вже його за муром. Тут були дві можливості. Перша – заховати його в Польщі так довго, доки не мине перший гончий шал і доки поляки не заспокояться, повіривши, що ми вже перетранспортували Бандеру за границю. Друга – відразу тікати за границю, бо до Німеччини з Вронок усього дев'ять кілометрів. Равлик ходив кудись там радитися з „горою” і рішено відразу тікати за границю. Я мав іти до Німеччини разом з Бандерою.
Тепер поїхав я майструвати перехід за границю.
Нарешті все умовлено й підготовано, втечу назначено на день 4 серпня 1938 року. Я не знав, чи і як повідомлено про те Бандеру, не моє це було діло, до того Організація розпоряджала іншими зв'язками й можливостями. В часі одної з моїх поїздок передав я до нього через Шерлея коротеньку записку з привітом і стільки всього, вистерігався я від того контакту, щоб через якусь дрібницю не „всипати” цілої справи.
І тут саме починається найдурніша історія. А для мене скінчилася вона фатально.
Коли вже все було готове, коли я поїхав останній раз перевірити, чи все „грає” з собою і лишив при тій нагоді для Шерлея ще п'ятсот злотих – ні сіло ні впало, довідуюся від Равлика, що все відкликане, втечі не буде.
Що ж, я зробив усе, чого від мене вимагали і що було в моїй можливості. А чому діло не дійшло до кінця – не моя справа. Умовленим способом повідомив я Заборовського, що діло відкликане, вернувся до свого різьбарства і швидко про все забув”.
Але не забули про те обидва ключники. Шерлей з розпуки почав пити і по-п'яному пожалівся знайомому полякові, що йому через щось пропала нагода зробити грубі гроші. Цей зголосив це признання на поліції. Обидвох ключників заарештовано, вони обтяжили понад 60 поляків, Зенона Коссака і нелюбих колеґів з в'язничної охорони. „Терен” був арештований 2 вересня 1938 року.
„Розправа закінчилася – пише він з гумором у своїм спогаді – на самого нашого св. Миколая, 19 грудня 1938 року. Так то святий отець Миколай приніс мені того року дарунок – вісім років тюрми. Поляки Заборовський і Шерлей дістали присуди менші. А жінку Шерлея, що не мала поняття про справу, засудили тільки за те, що взяла від чоловіка тих п'ятсот злотих, що я йому дав, як завдаток. Всіх ключників, що їх у часі слідства „засипали” Заборовський і Шерлей, звільнили ще в слідстві, але прогнали зі служби. А вони справді нічого не знали”.
На закінчення опису організування викрадення Бандери „Терен” стверджує:
„... До сьогодні не знаю, чому тоді в останній хвилині відкликано втечу Бандери з тюрми, коли були шанси сто проти одного, що вона мусить удатися. Думав я спершу, чи грошей не забракло. Та не те було причиною, бо гроші роздобути завжди можна, хоч, як на ті часи, це сума величезна. Щонайвище можна було втечу відкласти, доки не призбираються гроші. Доходили до мене неясні чутки, що в Крайовій Екзекутиві ОУН у Львові не було однозгідности щодо пляну. Одна група людей, прихильники і товариші Бандери, хотіли його вирвати за всяку ціну. Але більшість противилася, не тому, щоб не хотіли бачити Бандери вільним, тільки з ляку за інших друзів. На той час – це було на рік перед війною – в тюрмах сиділи вже тисячі націоналістів, а серед них сотні засудженців з довготерміновими присудами. Були побоювання, що після втечі одного Бандери непомірно загострять режим у тюрмах під претекстом потреби гострішого нагляду, важливіших людей завезуть до Святохресної тюрми, де ніхто довго не видержав. Остаточно, добре мати на волі одного з провідників Крайової Екзекутиви, але на все мусить бути своя ціна”.]
Вище наведене пояснення, що небажання більшости членів Крайової Екзекутиви ОУН викликати репресії на інших в'язнів, було причиною несподіваного відкликання приготованої втечі Бандери, це одне з припущень, або пояснень, що були пущені тоді в обіг. В дійсності, перші пляни можливости втечі в'язнів з Вронок, Коссак передав до Крайової Екзекутиви, Ребет в гурті своїх співробітників, а радше в порозумінні з Я. Барановським не дав згоди, щоб Коссак ризикував втечею. Порозуміння в цій
