«Шоа» у Львові - Євгеній Петрович Наконечний

Цього смутного дощового вечора на квартирі кравця Валаха була серед нас й Іда Штарк. Дівчина належала до всіма в будинку шанованої інтелігентної родини. Один брат -лікар, другий- доцент університету. Сама Іда — студентка торгового інституту. Мешканці любили цю вродливу, повну життя та енергії дівчину. В певний момент загальної розмови Іда Штарк звичайним спокійним голосом, ніби про щось буденне, сказала:

— Знаєте, скоро німці винищать усіх євреїв.

У гомінкому помешканні Самуеля Валаха зависла драматична тиша, Іда повторила:

— Кажу вам, скоро всіх євреїв повбивають. — Як усіх? — опам'яталися присутні.

— А діти? — перепитала жінка кравця Фріда, мати п'ятьох ще малих дітей.

— Вимордують усіх без винятку. Німці — безжальні. Вони знищать і дітей.

— Америка до такого не допустить, — висловив хтось надію.

— Америка далеко, — відказала Іда, — поки схаменеться, буде по нас.

— Ось так усі пропадемо, і ніхто, ні хто на світі не дізнається про нашу загибель? — спитала тремтливим голосом середуща донька кравця Туська.

— Ні, чому не взнає? Дізнаються, — заперечила Іда Штарк і раптом вказала пальцем на мене.

— Він про це напише, і читатимуть це євреї до цілому світі, — З тими словами вона дістала з торбинки сріблясту авторучку і вручила її мені, додавши, — Затям, маєш про все докладно написати.

У воєнну завірюху срібляста ручка десь затратилася, але віщування Іди Штарк запало мені в душу. За першої нагоди, а нагода трапилася не раніше, як постала вистраждана, довгоочікувана незалежна Україна, я опублікував у першій безцензурній львівській газеті «Віче» спогади очевидця про Катастрофу львівських євреїв. Згодом єврейська газета «Шофар» передрукувала звідти сюжет про Асю Валах і довгий уривок «В окупованому Львові» про деякі обставини Катастрофи. Потім у трьох числах газети «Поступ» була опублікована моя розгорнута рецензія на книжку відомої єврейської дослідниці Жанни Ковби про Шоа в Західній Україні під назвою «Галичина в часи страху і печалі». Газетні публікації, зрозуміло, не могли бути розлогими — формат пресових шпальт цього не дозволяє. Треба зазначити, що я пишу спогади, а не історичне дослідження. Пропоную тепер повнішу версію спогадів про львівську Катастрофу, якою я її бачив і запам'ятав. Звичайно, мої спогади не читатимуть євреї по всьому світі, проте сподіваюся на певну категорію україномовних читачів, які цікавляться українсько-єврейськими відносинами загалом і під час Другої світової війни у Львові зокрема. Вони, маю надію, знайдуть у моїх нотатках якусь дещицю корисної інформації для себе.

Львівський магістрат з протипожежних міркувань не дозволяв нікому споруджувати на території міста дерев'яні будинки. Отож центральна частина старого міста забудована переважно три- або чотириповерховими кам'яницями. Наша Клепарівська вулиця аж до міського бровару теж була ще за австрійських часів забудована триповерховими кам'яницями.

З чотирнадцяти квартир нашого будинку лише три займали неєвреї. Подібні пропорції спостерігалися в сусідніх кварталах старої Краківської дільниці Львова. Ці північні квартали міста належали до району, найбільш заселеного євреями.

Загалом перед Другою світовою війною у Львові проживало 110 тисяч євреїв, або 32% від усього населення. Інакше кажучи, кожен третій львів'янин був євреєм. Часто на вулицях можна було зустріти ортодоксальних євреїв з довгими бородами, пейсами, одягнутих у чорні кафтани. Вони носили традиційні чорні круглі капелюхи або ярмулки. Краваток не одягали, мабуть, принципово, бо вони нагадують хрест. Поляків, для порівняння, налічувалося у передвоєнному Львові трохи більше половини — 131 тисяча (54%), а українців — усього 52 тисячі, тобто заледве 14% від загальної кількості жителів міста. До того ж українці були соціально і політично упослідженою частиною населення. Їх не допускали до жодних адміністративних посад, до престижних місць праці у всіх сферах діяльності, і рідко хто з них потрапляв на навчання у вищі навчальні заклади. А усього перед Другою світовою війною на українських землях проживало понад три мільйони осіб єврейського походження, що становило 20% світового єврейства (у 1887 р. — 30%). У світлі наведених цифр видаються нелогічними твердження, які стали, на жаль, хрестоматійними, про нібито «традиційну ненависть українців до євреїв». Скоріше можна говорити про традиційну толерантність. Скільки і що б не казали, але та земля, яку заселяють українці, чимось усе-таки приваблювала євреїв і не була для них якимсь пеклом. Саме тут зародився хасидизм, розквітла література на їдиші. Звідси вийшли основоположники сучасної єврейської історичної думки, відомі письменники, художники і вчені. Тут знаходяться численні пам'ятки єврейської релігійної культури, тут могили великих рабинів і мудреців, тут і донині, незважаючи на всі минулі трагедії, єврейська діаспора є п'ятою за чисельністю у світі. Навіть такий неприхильний до українців єврейський автор, як Еліяху Йонес змушений визнати, що нормальні взаємини з галичанами відтворено і в єврейському фольклорі, в народних піснях, на які, безумовно, вплинуло сусідство з українцями. Особливо це відчувається у хасидській творчості. Мотиви багатьох хасидських наспівів запозичені з українського фольклору.

Єврейські історики, які простежують Катастрофу свого народу в Галичині, розпочинають дослідження, як правило, з моменту вибуху світової війни. Такий підхід історично вмотивований, бо зумовлений тим очевидним фактом, що саме відтоді в Галичині розпочалося на організованому державою рівні масове переслідування і фізичне знищення «ворожих елементів» тоталітарними репресивними органами або інакше — державний терор, страшніший від усіх інших форм переслідувань. Отже, щоб збагнути співвідносну поставу львів'ян, зокрема і львівських євреїв, до чинних у період Шоа режимів, треба розпочинати розгляд трагічних історичних подій не з червня 1941 року, як це робили радянські «постгаланівці», а з вересня 1939 року, як це роблять єврейські історики.

Першого вересня 1939 року, замість, як належиться школяреві, піти до школи, я під несамовито нестерпне завивання фабричних сирен і вибухи бомб, від яких жахливо двигтіла земля, опинився у темному підвалі Цього дня розпочалася Друга світова війна, яка тривала довгих шість років і яка брутально перегорнула сторінку львівської