Перспективи Української Революції - Степан Андрійович Бандера
У цьому переконує нас історичний досвід, а зокрема цілий досьогочасний розвиток після другої світової війни. В перші повоєнні роки революційний потенціял України й інших поневолених Москвою народів, зокрема новопоневолених, досягав максимальної мілітарної мобілізації, одначе було ясним, що втримати його довший час діючим у такій формі і на такому рівні буде важко, якщо не буде поважніших змін в міжнародній ситуації, корисних для протибольшевицької революції. Отже, якщо б західні держави були повалено узгляднювали цей фактор світового протибольшевицького фронту, не тільки користі з його існування, але й передумови його втримання, тоді їхнє відношення до протибольшевицьких, національно-визвольних рухів та їхня політика супроти СССР мусіла б інакше виглядати. Поскільки невідповідне ставлення західніх держав в перші повоєнні роки можна ще зараховувати на карб їхньої недостатньої орієнтації в цих справах та їхньої неготовости до поважнішої розгри з недавнім воєнним союзником, то дальший розвиток, а зокрема їхнє становище під час мадярського повстання — вказують на інші причини.
З цього досвіду треба зробити два висновки. Перший — що західні держави можуть використовувати ситуацію, створювану революційно-визвольними рухами в тактичних розграх з большевиками, але не намагаються поважнішою мірою допомогти цим рухам до перемоги. Другий висновок, про який вже була мова, такий, що революційні протиболь-шевицькі рухи при сучасному міжнародньому укладі не можуть розраховувати на те, що їхні більші акції змінять міжнародню ситуацію в тому напрямі, щоб спонукати великодержави до рішучих протибольшевицьких виступів. Ці висновки треба мати на увазі, щоб у розгортанні визвольної боротьби і самостійної зовнішньо-політичної акції не плекати неоправданих ілюзій, не розраховувати на такі ефекти та на таку підтримку, на які нема серйозних виглядів.
Інакше стоятиме справа в такій ситуації, коли у вільних народів, зокрема у західніх великодержав на підставі їхнього власного досвіду з большевиками, дозріє переконання про неминучість і необхідність тотальної розправи з большевицьким імперіялізмом у світовому маштабі. Коли вслід за цим наступить їхня морально-політична і мілітарна підготова, тоді значно збільшиться вплив революційних протибольшевицьких дій на розвиток міжнародньої ситуації.
Між внутрішньою ситуацією в СССР та революційно-визвольною боротьбою існує постійна взаємодія. З одного боку, загальна внутрішня ситуація на цілому підбольшевицькому обширі створює зовнішні умови для розвитку революційного процесу. З другого — революційні дії є одним із важливіших факторів, які впливають на цю ситуацію. Елементи революції — революційні ідеї, революційні сили й акції — впливають на розвиток внутрішньої ситуації в підбольшевицьких країнах різним способом. Основною формою цього впливу є безпосереднє впливання на народ, на його поставу супроти ворога і його дій. Також большевицьке реагування на революційні дії мас не тільки пляновані большевиками протиреволюційні наслідки, але теж причиняється до дальшого поширення революційних ідей. Поскільки внутрішня ситуація в підбольшевицьких країнах творить властивий ґрунт для революційних процесів, а революційні дії відповідно його формують, то революційні сили мусять на це спрямовувати свою увагу і свою діяльність в першій мірі. Національно-визвольний рух діє в цьому напрямі двома головними шляхами. Перший — це його власна, підметка діяльність: плекання і поширювання ідей і кличів націоналістичного визвольного руху, протирежимні революційні акції підпілля, ініціювання й унапрямлювання масового саботування большевицьких дій і плянів загалом населення. Другий шлях — це використовування революційною пропаґандою різних явищ і процесів підбольшевицького життя, большевицької системи і політики, внутрішніх відносин у большевицькому таборі та большевицької реакції на різні, незалежні від режиму, події.
До важливішої тематики цієї галузі революційної пропаганди належать, м. ін.: большевицька імперіялістична експансія — політична економічна і мілітарна — коштом крайнього визиску й злиднів власного населення; фальшивість большевицької внутрішньої і зовнішньої пропаґанди, суперечної з дійсними большевицькими цілями, з істотою московського імперіялізму і комунізму та з внутрішнім становищем у СССР; конфлікти большевицького режиму з іншими державами, створювані большевиками воєнні загрози, величезні зброєння й тотальна мілітаризація підбольшевицького життя, всупереч брехливій пропаганді миру; прояви протикомуністичної і протимосковської боротьби в різних підкомуністичних країнах, вияви протибольшевицьких настроїв і дій в цілому світі; панівноклясовий, антинародній характер компартії і большевицької бюрократії, їхній розклад і внутрішні конфлікти; забріханість большевицької системи, суперечність між її теорією і практикою, нездібність системи і режиму правильно розв'язувати проблеми життя народу і піднести його на належний рівень; прориви різних большевицьких плянів; наявність загальних протибольшевицьких настроїв, тихого спротиву і саботування комуністичної системи; большевицькі голоси про існування і дію ворогів режиму, не зважаючи на всі большевицькі нищівні заходи; вимушені поступки режиму в напрямі національно-політичних, економічних, релігійних і культурних потреб народу, як здобутки організованої і спонтанної протибольшевицької боротьби, зображувані большевиками фальшиво як наслідки соціялістичного розвитку; чистки в компартії і в режимному апараті, реорганізації совєтської системи в різних ділянках, афішовані як великі зміни курсу, а в дійсності тактичні маневри для обманення народу і для зменшення проти-режимного тиску.
Вказуючи на конкретні факти вище згаданого і подібного змісту, протибольшевицька революційна пропаганда розбиває фальшиві большевицькі інтепретації, розкриває їхнє правдиве значення, їх причини і наслідки. Метою цієї роботи, веденої різними формами і засобами, є розвіяти большевицькі сугестії, мовляв, большевицька система є правильна і незахитана, а внутрішнє і зовнішнє становище СССР непорушне, натомість виявити, а заразом поглибити і розширити всі тріщини і суперечності в структурі большевицької імперії.
Основним фактором, від якого найбільше залежить розвиток революційного процесу, є діючі сили революції. Попередньо ми вже вирізнили серед них первісні рушійні сили і другі мобілізовані ними. Там же була теж мова про перші з них. Мобілізування потенціялу, який дрімає в народніх масах, відбувається в різних формах і в різних розмірах, залежно від даного етапу революційної боротьби і стосованої в ньому тактики. Основним і найзагаль-нішим способом революційної мобілізації народу є мобілізація ідейно-політична, її переводиться в кожному періоді революційної боротьби. Вона полягає на поширюванні позитивних ідей, програми і кличів національного визвольного руху та на широкій протибольшевицькій пропаганді, як це попередньо з'ясовано. В ідейно-політичній мобілізації народу особливе значення має моральна сторінка — плекання ідеалістично-вольового наставлення, готовости до боротьби, до жертвування власної безпеки, добра і життя в історичному змаганні нації. Найважливішим чинником в революційному вихованні є
