Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Підісланий Організацією В. Ґерета, який мав завдання, удаючи однодумця Копача, видістати від нього зброю, літературу, розвідався про плани акції ЗОВ-у. Ці пляни були такі: вперед зорганізувати табор для бойвого вишколу членів, висадити в повітря пам'ятник Міцкевича у Львові в часі польського державного свята, виконати кілька атентатів на урядових достойників, зокрема на суддів, що будуть судити у процесі Пєрацького,[281] перевести кілька „ексів”, щоб здобути фонди. Голосні акти Копач уважав потрібними на те, щоб переконати громадянство, що ОУН не є зліквідована. Опанувавши ОУН і перевівши чистку, Копач плянував виїхати за кордон і нав'язати перервані зв'язки „з закордонним провідником ОУН”.
В. Ґерета, здобувши довір'я Копача, заявив свою готовість перевести для „ЗОВ”-у „екс” у Бережанщині і одержав 8 револьверів, хемікалія і „ЗОВ” для кольпортажі. Цим способом він у значній мірі виконав завдання обеззброїти „ЗОВ”. З доручення бойової референтури він виконав атентат на Копача, під час якого згинула М. Ковалюківна. Після цього в поворотній дорозі припадковo ранив себе в ногу відбезпеченим револьвером. Після операції переховувався на організаційних кватирах, де був пізніше арештований під замітом переношення зброї. В слідчому арешті В. Ґерету закатовано.
Суд в справі атентату на Копача
Дня 22 квітня 1935 р. були застрілені Михайло Копач і Марія Ковалюківна на полі біля Рясної Польської у віддалі 300 метрів від села Білогорщі, діставши по три револьверові кулі з найближчої віддалі. Вбитих найдено день пізніше. Того ж дня діти з „Дому сиріт” найшли під купою ріща на передмісті Львова в старому коші шкіряну течку, в якій було 5 револьверів, набої, штилет, рукавички та ін. і два пакунки, один з військовими книжками, другий з пачкою 51 примірників нелегального бюлетеню „Зов”. Це дало поліції напрям слідства, в наслідок чого відбулися серед українців арештування. Атентатника поліція не викрила, тому арештовано і поставлено під суд людей, що були підозрілі в допомозі, чи підготові цього та інших невиконаних атентатів, долучивши до них людей, котрі до бойових підготовок не мали ніякого відношення. Це були люди двох груп: приналежні до ОУН і члени фракції „Зов”.
На процесі розглядано чотири справи, що їх сплетено разом і через те процес мав у своєму перебігу помотаний характер з головною тенденцією дискредитувати ОУН, як організацію, що зсередини сама себе винищує. Через те зацікавлення публіки процесом було дуже слабе. Першого дня розправи на залі розправ прийшла тільки рідня підсудних і представники преси.
На процесі йшлося про такі чотири справи:
– про виконаний атентат на М. Копача і М. Ковалюківну дня 22 квітня 1935 р.;
– про невдалу попередню спробу атентату на М. Копача в Білогорському лісі, що була приготовлювана безпосередньо перед довершеним атентатом в днях 21 і 22 квітня;
– про невдалу спробу атентату на Юліяна Дмитерка в селі Підберізцях, до хати якого приходили 21 квітня п'ять разів два бойовики, яких врешті приятелі Дмитерка роззброїли і по розмові з ними не видали їх поліції, але вони втекли через вікно і щойно після втечі зчинено спізнений алярм;
– про виконаний атентат на Володимира Мельника 28 червня 1935 року на перехресті вулиць Чарнецького і Куркової у Львові в годині 21,25, по розмові в двійку з незнаним поліції атентатником, на закінчення якої був убитий Володимир Мельник чотирма револьверовими кулями. Мельник займався видаванням бюлетеню „Зов” та домагався реабілітації Копача та покарання виновників.
Слідство і монтування процесу тривало довше як два роки. Розправа, що тривала 11 днів, відбулася проти 15 підсудних перед львівським судом присяглих від 7 до 19 червня 1937 року. Шістнадцятий підсудний, студент люблинського університету Володимир Ґерета з Бережан, не діждався розправи. Він згинув 16 січня 1936 р. у слідчому арешті. Комісар поліції Й. Дуґелло уважав його за визначнішу особу ОУН, мотивуючи фактом, що „Студентська Репрезентація, яка є під сильним впливом ОУН, уладила панахиду по Ґереті”. Про його смерть Григорій Дячишин зложив перед судом таку заяву: „Ми обвинувачені знаємо, що Ґерету замордовано в арешті. Пане прокуроре, хто буде відповідати за цей факт?”
За невдалу спробу атентату на М. Копача в Білогорському лісі обвинувачено померлого Володимира Ґерету, Павла Мерцала (засудженого на 7 років в'язниці), Івана Мерцала (зас. на 5 років) та Івана Мирона (на 7 років).
За допомогу в переношенні й переховуванні зброї і матеріялів засуджено Ольгу Біду і Марію Мицківну по 2 роки.
За керівні дії в мережі ОУН засуджено Костя Арпада Березовського на 8 років, Льонгина Івана Телюка на 7 років, Василя Іванонька на 5 років, Григорія Дячишина на 9 років. Інших підсудних засуджено за приналежність до ОУН і за державну зраду.
З групи ОУН „Зов” засуджено Юліяна Дмитерка на 2 роки, а Степана Терлецького звільнено.
За атентат на В. Мельника нікого не засуджено. Атентатника поліція не викрила.
Дня 19 червня 1937 року перед судом присяглих у Львові закінчився процес проти 15 членів ОУН, виявлених у зв'язку з застреленням 22 квітня 1935 року Михайла Копача і Марії Ковалюківної. У висліді процесу були засуджені: Григорій Дячишин і Микола Ласійчук по 9 років, Кость Арпад Березовський — на 8 років, Іван Мирон, Павло Мерцало і Льонгин Телюк по 7 років, Іван Мерцало і Василь Іванонько по 5 років, Ізидор Масюк і Омелян Лапунька по 4 роки, Ольга Біда, Марія Мицко, Осип Бабяк та Юліян Дмитерко по 2 роки тюремного ув'язнення. С. Терлецького звільнено. На підставі амнестії засудженим на кару понад 5 років зменшено реченець ув'язнення на одну третину, засудженим на кару від 2 до 5 років – на половину, а засудженим на 2 роки кару знесено повністю.]
ВЕРИНСЬКА СПРАВА
Вертаючися до подій у Галичині, треба відмітити веринську справу, яка була відгомоном спіймання Біласа й
