Перспективи Української Революції - Степан Андрійович Бандера
Менші угруповання мають змогу бльокуватися з іншими, щоб цілком не потерпіти невдачу при виборах. Для цілости політичного життя буде з того тільки користь, якщо будуть діяти гальми проти розгнузданої атомізації, а натомість скріпляться процеси спаяння і зростання життєздатних і діяльних політичних сил.
Відповідаючи на твердження, що перевести загальні вибори на чужині не можливо, доводиться заторкнути ще правну сторінку цієї справи. Бо деякі опоненти висувають і цей арґумент, що, мовляв, урядові чинники тих держав, в яких мали б відбутися вибори, не дозволять на це. Розглядаючи це питання, треба взяти до уваги в першу чергу його політичну суть. Зайвим є хіба, доводити, що українська самостійницька акція, спрямована проти мос-ковсько-большевицького імперіялізму, ведена з метою визволення України та відновлення Української Самостійної Соборної Держави, не суперечить інтересам, законам, ні засадам жадної з держав, де відбудуться вибори. Навпаки, українська національно-визвольна протибольшевицька боротьба співзвучна з політичною рацією всіх свободолюбних західніх народів. Так само цій рації відповідає самостійницька політична акція, яку веде українство в різних західніх країнах. Це стосується теж до різних організаційних заходів у пляні ведення і зміцнення тієї акції, в тому числі й до виборів та творення політичного центру.
Декому здається, що саме переведення виборів створює колізію з державними законами, бо вибори — це функція державної категорії. Та відповідальні державні органи західніх народів беруть до уваги не тільки формальний бік справи, але й передусім її політичний зміст. Правна колізія виникала б тоді, якщо б українці в чужих державах творили шляхом виборів, чи іншим способом, такі органи і формації, які своїми функціями, чи своїми цілями входили б у дорогу державній владі. Національно-Визвольний Центр має ж кермувати такими політичними діями українства на чужині, які стосуються українських визвольних змагань, та які лежать в межах громадянських прав і свобід у західніх демократичних державах. Ці межі достатньо широкі, та якби їх належно використати, то можна б зробити багато корисного для нашої визвольної справи. Натомість не належить до цілей і завдань Закордонного Центру втручатися в такі справи, що входять в засяг зобов'язань кожного українця супроти країни поселення, супроти держави та її законів. Справи тієї категорії можуть бути змістом діяльности інших, реєстрованих організацій, статути та норми дії яких достосовані до законів кожної країни зокрема.
Якщо б ми хотіли формально залеґалізувати вибори до УЗНВЦ в окремих державах, то це, звичайно, було б надто важко перевести. Але ж це й непотрібне, а заходи в зв'язку з легалізуванням виборів викликали б здивування. Причиною труднощів у цьому напрямі є те, що це надзвичайна, вийняткова справа, яка не має аналогій у нормальному політичному житті в рамках держави. Тим часом державні закони та інші правні норми відповідають реальним, чи передбаченим явищам життя в даній країні.
Щоб розвіяти зайві побоювання перед правними ускладненнями з приводу виборів, треба усвідомити, що в нашому політичному житті протягом довгих років та в різних державах було чимало таких організованих форм дії, які, як розглядати їх формалістичне, стояли поза рамками правних норм. Було б помилкою думати, що компетентні державні чинники не доглянули таких справ, чи не здавали собі справи з їхньої суті. Якраз навпаки. Цю толерантність треба віднести на рахунок їхньої мудрости, зрозуміння та доброзичливого ставлення до доброї справи. Власне мудрі державні чинники дивляться насамперед на саму суть, чи вона правильна, можлива з погляду державної рації, а після того розглядають формально-правний бік.
Ми певні, що переведення виборів, зформування Закордонного Центру та його діяльність не стрінуть з того боку перешкод. Основне, — що така акція не буде в нічому шкодити тим державам, в яких живуть українці, а навпаки, вона буде корисною для фронту боротьби з московським імперіялізмом і комунізмом, у світовому маштабі та в кожній країні зокрема. Спираючись на те та на доцьогочасний досвід у подібних справах, можемо сміло реалізувати плян загальних виборів. Тільки не треба створювати собі і чужим чинникам труднощів надмірним формалізмом.
Нагірикінці заторкнемо ще одно питання, яке висувають кола, неприхильне наставлені до концепції виборів. Вони кажуть, що зіставлення кількости тих, хто візьме участь у виборах, з загальною кількістю українців на чужині буде негативною сторінкою виборів, яку зможуть використовувати політичні противники і вороги. Мовляв, одні чи другі будуть твердити, що вся решта українців, яка не буде голосувати — це противники тієї справи, для як. ої переводиться вибори. Отже, вороги української самостійности скажуть, що велика більшість української еміґрації відкидає концепцію самостійництва та протибольшевицьку визвольну акцію. Теж українські противники виборного Закордонного Центру можуть послужитися аргументом про негативний ефект виборів. Як би, наприклад, якесь угруповання поставилося неґативно до виборів і оприлюднило заклик до громадянства, щоб воно бойкотувало вибори, тоді, на думку опонентів, це угруповання усю кількість неголосуючих буде зараховувати до своїх прихильників. Якщо участь у виборах візьме кількадесять тисяч осіб, то відношення такої кількости до кільканадцяти сот тисяч української людности дасть нагоду для різних того роду спекуляцій. Так дехто думає.
Такі арґументи можуть здаватися переконливими тільки при поверховному сприйманні, але при глибшому підході не можуть встоятися. Неучасть у виборах не є рівнозначною з їх бойкотуванням. Навіть при державних виборах, у нормальних умовах, ніхто не зараховує тих, що не голосують, до противників виборів, чи протестуючих, їх звичайно вважається байдужими. Тільки в тоталітарній системі, коли вибори не переводяться вільно, лише в умовах примусу та фальшувань, стримання від голосування може мати значення бойкоту. Коли ж вибори є цілком вільні, то їх бойкотування мусить мати теж відповідний чинний вияв, як, наприклад, віддавання чистих, уневажнених виборчих карток.
Противники виборів до УНВЗЦентру могли б говорити про неґативний ефект тільки тоді, якщо б поважна кількість управнених виборців засвідчила своє негативне ставлення до самих виборів, або в подібній паралельній акції. Якщо б противники виборів задокументували своє становище і свою кількість в аналогічний спосіб, як це зроблять учасники виборів своїм голосуванням, тоді щойно можна б робити порівняння й обґрунтовані висновки. Ми переконані, що такого неґативного доказу проти виборів жодне політичне середовище не змогло б перевести, бо українське суспільство на такі манівці не дасть себе звести. Тож немає підстави побоюватися т. зв. неґативного ефекту виборів. Проголосити своє неґативне ставлення до виборчої акції та видати в тому змислі заклик, звичайно, різні угруповання можуть легко. Але коли не матимуть позитивного
