Шуанська балада - Вальдемар Лісяк

Початок для корсиканця був провальним. Двома днями раніше він необережно направив значну частину своїх сил під командуванням генерала Дезе у віддалений район; що гірше, одразу після цього він був ошуканий (вперше й останній раз у своєму житті) ворожими шпигунами й затягнутий у несприятливу місцевість, обрану австрійським лідером Меласом: це була відкрита рівнина між двома потоками, де ворог міг ефективно використати перевагу своєї артилерії та маси піхоти (тридцять одна тисяча проти двадцяти двох тисяч). Близько дев'ятої години ранку три великі колони ворога при підтримці потужної батареї гармат почали відтісняти французів, яких застали зненацька, до потоку Фонтанон, а через мить пішли в атаку австрійські кавалерійські тарани. Незважаючи на сміливі контратаки французької кавалерії та запеклий опір піхоти, армія Республіки почала відступ під загрозою обходу, героїчно борючись і завдаючи ворогові величезних втрат.

У цей момент Бонапарт зрозумів, що його останній шанс — повернути війська генерала Дезе. До нього кинувся ад’ютант із папірцем, на якому було написано лише одне речення: "Заради Бога, якщо ще можна, повертайся!". Але Дезе був дуже далеко, і австрійський натиск не слабшав, хоча французькі каре протистояли ворожим когортам, "мов гранітні башти" (слова Наполеона) до останнього.

Близько 15:00 після смертоносного бою опір французів у багатьох місцях було зламано, і ситуація стала критичною. Минали години, а Дезе все ще не було. З самого початку ніхто не вірив, що той вспіє. До четвертої години республіканська армія вже повністю відступала, але річка Скривія знаходилася позаду — відступ навіть на ці кілька кроків означав би паніку й повну поразку французів, а також перемогу Кадудаля та його справи. Бонапарт, зовні спокійний, насвистував крізь зуби арію з якоїсь комічної опери і гарчав: терпи! — він чекав, таки чекав. За кілька тисяч кілометрів, у той самий момент, Гедеон також чекав, спостерігаючи за британськими кораблями на горизонті. І він не знав, що Лондон теж чекав розв'язки в Маренго.

О 16:30 у французькі ряди почала заповзати паніка — удача явно посміхнулася Бурбонам і Гедеону. Перемога австрійців була настільки очевидною, що їх головнокомандувач пішов у тил відпочити, залишивши "добивання" ворога своїм офіцерам. Але фортуна, як відомо, дама непостійна, і її усмішкам вірити не можна. Дезе змушував своїх людей бігти, поки вони не задихалися протягом кількох годин, і він це зробив! Буквально в останню хвилину. Незадовго до 17:00 він вирвався на поле бою і, мов каральна блискавка, впав на здивованих австрійців. У ту ж мить Бонапарт знову підняв скривавлені війська і кинув їх у контратаку. Вважаючись найбільшими в історії (його багато років викладали у військових школах), скоординовані дії артилерії, кавалерії та мас піхоти миттєво змінили хід подій, від поразки до великої перемоги. Почалася розправа над білими мундирами...

Англійський кабінет, почувши про це, відкликав флот і вважав, що не буде дурістю укласти мир з Наполеоном. Кадудалю був надісланий лист-порада: "Реалізацію плану слід тимчасово призупинити, тому що події, що відбулися в Італії, змушують нас переглянути проблему...". "Сліпий воїн" стояв на кінці іншого шляху ілюзій.

Люди вбивають один одного через страх чи ненависть (...)

І жорстокий акт зброї стає справедливим, коли він є єдиним рішенням.

Нікколо Макіавеллі, Правитель

Строфа V

ПОЛЮВАННЯ

Останній наказ Наполеона перед поїздкою до Італії був: "Заарештувати Жоржа, як тільки він повернеться до Франції!". Під час подорожі через Альпи він згадував обличчя бретонського велетня і той останній погляд від дверей, який містив ненависть і осуд. Тому за десять днів до Маренго, 4 червня, він писав до Парижа з Мілана: "Візьміть цього негідника живим чи мертвим. Якщо живий, розстріляти протягом двадцяти чотирьох годин!".

Цей наказ було адресовано двом людям - генералу Бернадотту, який як командувач Західною армією мав під своїм контролем Морбіан, і, перш за все, міністру поліції Жозефу Фуше. Однак так сталося, що обидва ці джентльмени були одними з головних потенційних зрадників. Незадовго до Маренго Бернадотт розважався, розсилаючи анонімні листівки зі свого штабу в Ренні до інших штабів, у яких Перший Консул Республіки називався "пігмеєм", "каналією", "дезертиром" та іншими непристойними назвами. Фуше, навпаки, загравав з роялістами, а через них і з Людовіком XVIII. Про всяк випадок, якщо Консулові не буде щастя за Альпами... У всякому разі, ні Бернадотт, ні Фуше не збиралися надто втягуватися в антишуанську діяльність перед битвою, щоб не мати проблем після можливого повернення Бурбонів.

Маренго змінило усе. Наполеон, який залишив Париж першим чиновником республіки, повернувся Цезарем, "богом війни", "людиною Призначення". Натовпи з ентузіазмом вітали його впродовж усього довгого шляху додому, а сановники, які найбільше брали участь у змовах проти нього, зробилися, наче під дією магії, його найревнішими слугами. Якби їх запитали про Бурбонів, усі відповіли б: хто вони? Фуше найгучніше.

Після Маренго тон Бонапарта був жорсткішим, і він ні на мить не забував про Кадудаля. 4 липня він гримів: "Арештуйте і розстріляйте цього негідника негайно!". Фуше не потрібно було це повторювати. Більше того, він не дочекався 4 липня і одразу після отримання звістки про Маренго запустив жахливу машину, гвинтики якої — "мисливці за людьми" — отримали один наказ: убити! Стріляйте без жалю, отруюйте, коліть, душіть, бийте кийком, каменем, жердиною, багнетом або косою, нищить Кадудаля будь-яким способом.