Лице ненависті - Віталій Олексійович Коротич

нього сторожами, найманою охороною, автоматичною сигналізацією. Вони не виходять вночі. Вони уникають ходити деякими вулицями... Більше не існує священної території довкруг кожного з нас. Люди опинились у відкритому полі, це справедливо у багатьох сферах — навіть в статевому житті і в навчанні дітей. Ми вже привели дітей до комп’ютерів, щоб ті їх навчали; вчитель з його особистістю вже нічого не означає. Все, що належить вам знати, вам повідомлять зі скрині...»

ПРЕСА (4)

З газети «Дейлі ньюс», 29 жовтня 1982 р.

«Під час свята Хеллоуїн, пам’ятаючи недавні випадки з отруєнням капсул тайленолу, офіційні особи в Нью-Йорку попереджали батьків та дітей, щоб ті з увагою ставились до святкових ласощів, в яких можуть виявитись леза бритв чи шпильки.

На Лонг-Айленді шпильки тричі на цьому тижні було вияв­лено в цукерках. Джеральд Лобер, старший інспектор шкіл, сказав, що добровольці обдзвонювали родини всіх школярів молодших класів у -неділю між 2-ю та 9-ю пополудні. Попередньо було оголошено, що діти, які піднімуть телефонну трубку, дістануть дарунки.

У Квінсі жінка виявила вчора шпильки в цукерках, придбаних нею два тижні тому».

З газети «Нью-Йорк тайме», ЗО жовтня 1982 р.

Заголовок статті: «Епоха нового садизму».

Уривок з іншої статті цього ж номера: «На святі Хеллоуїн створено спеціальні центри по перевірці дитячих коробок з цукерками. Лікарі допомагають в рентгенівському дослідженні, чи немає в солодощах лез або шпильок. Після семи смертних випадків у Чікаго, пов’язаних з прийняттям отруєних капсул тайленолу, було ще понад 270 повідомлень про підозрілі продукти».

ЛИСТ (4)

Мила моя, за той час, що я в Нью-Йорку, мені довелось двічі захворіти й двічі врятуватися не те щоб від великих неприємностей із здоров’ям, але від великих витрат. Спершу в мене викришився зуб, але викришився вдало, оскільки замазати його цементом змогла дружина одного з співробітників радянського представництва, яка вивчала колись стоматологію. Згодом я дуже застудився, але тут придались мої власні призабуті 'Медичні знання та деякі обставини й ліки, що про них я розповідав тобі. Принаймні мої складності, що стосуються здоров’я, здається, позаду і Нью-Йорк не примусив мене наблизитись до лікарень, з якими він сам собі дати ради не може: то місць у них бракує, то стрілянина зчиняється. Моя хвороба вмістилася у Нью-Йорк як щось несуттєве й малопомітне.

Місто це любить розмовляти не про мороки, а про любов: він розмовляє й співає про любов усіма мовами й на всіх підвладних йому хвилях ефіру. Я мимоволі думаю про любов, бо стільки ж чую про неї: голоси з грамофонних дисків, екранів та магнітних стрічок теревенять на цю тему неугавно. Коли мені стільки разів повторюють про любов, я починаю думати, що з нею щось негаразд. А мене далі переконують, що людина будь-звідки, потрапивши до Америки, повинна переживати приблизно те ж саме, що відчуває віруючий мусульманин, який сподобився у Мецці торкнути священний камінь Кааби.

Вічна американська переконаність в тому, що лише істота неповноцінна емоційно та розумово може не закохатись в Америку, найчіткіше виявляється у виступах теперішнього президента, хоч поділяється далеко не більшістю його співвітчизників. Щодо Нью-Йорка цей постулат теж проголошується час від часу з усією наполегливістю.

Місто дуже різне: ніде не накопичувалось стільки бруду але ніде й немає такого розмаїття життя. Ну де ще ви побачите японця, що викладає науку творення букетів просто на вулиці? Ну де ще вам поворожать по телефону? Ну де ще вас обцілують чи пограбують так швидко, як тут? Можливо, все це зустрічається окремо іще десь, але усе разом лише в Нью- Йорку.

Вчора я ходив на аукціон, напевно, тільки в Лондоні можна іще втрапити на такі продажі великих творів мистецтва, відкриті для загалу. Над входом до виставки творів, пропонованих для продажу, було кілька робіт Пікассо початку століття, зокрема чудовий реалістичний портрет, таїї-таки була його «Кубістська голова», написана 1907 року, коли й кубізм ледве прокльовувався. Початкову ціну кожного з цих творів визначено у 90 тисяч доларів. Довго я роздивлявся «Оголену» Кандінського, яку попередній господар виставив, оголосивши першою ціною один мільйон доларів. У півмільйона оцінено «Дівочий портрет у човні» Ренуара; сотнями тисяч доларів відділено від спроб заволодіти ними полотна Дега, Вламін- ка, Сезанна й Гогена—чудова колекція французьких імпресіоністів, яку можна тут бачити протягом кількох днів і яка після продажу зникне в приватних колекціях так само не­сподівано, як неждано випірнула з них. В Нью-Йорку, як на океанському дні, заховано дуже багато, і в такі відпливи, як цей, можна побачити лиш малу частку невидимих багатств. Не відаю, чим я вплинув на сторожів,— а їх багато, з револьверами в розстебнутих кобурах,— але мені дозволили впритул роздивлятися вивільнені з-під скла творіння великих майстрів, гладити долонею півметрову бронзову скульптуру Олександра Архипенка, яку той відлив у літа своєї паризької бідності на початку століття і яку тепер виставили для продажу під назвою «Жінка, яка стоїть» з початковою ціною в 45 тисяч доларів.

Як вони з’їжджалися сюди зівсебіч — прадавня китайська порцеляна і японські дерев’яні пагодки, англійські меблі та картини європейських майстрів? Долар намагнічується, притягаючи за океан те, чого тут ніколи створити не могли, долар видзвонює, мов камертончик, що задає тон багатьом пісням.

Я дивився, як лисуватий блондин недбало постукує дерев’яним молотком, припиняючи торги навколо того чи іншого твору мистецтва. На сцені, драпірованій оксамитом і плюшем, повертався пристрій, схожий на обертові двері, і в кожному прямому куті виникав у прожекторному промені новий шедевр. Все на продаж: «Полюбіть картину й звільніть її!»; біля входу, на розі Иорк-авеню й 72-ї вулиці можна було взяти каталог аукціонів Сотбі, яких ще цього тижня буде п’ять. На одному з плакатиків видніла картина, до рами якої було прикріплено значок “I :love: NY”.

Для іммігрантів, які розмовляють лише російською мовою, значок «Я люблю Нью-Йорк» випущено кирилицею. Є такі значки для китайців, поляків, є такий і для іспаномовних американців. Ти зобов’язаний любити Нью-Йорк, коли ти вже тут. Втім, любити це місто слід не так вже, щоб... Делегатам до ООН, серед яких переважають люди, що, так би мовити, бачили усяке, видається, крім усіх схем з формулами любові на обкладинках, ще й офіційний довідник, наповнений цілком практичними порадами, виконуючи які, можна перейнятися найбільшою любов’ю до Нью-Йорка. Цитую той довідник просто з третьої сторінки:

«Уникайте темних та безлюдних вулиць, особливо вночі. Носіть з собою лише стільки готівки, скільки вам потрібно для негайних витрат. Не показуйте грошей у