Перспективи Української Революції - Степан Андрійович Бандера

політики. Він послуговувався «миролюбним» дипломатичним комівояжерством Літвінова, якого тепер далі наслідують Хрущов і Булґанін. Розв'язання Комінфор-му — це також наслідування сталінського трюку з розв'язанням Комінтерну, до того ж із значно меншим політичним ефектом. Бо повторення того самого трюку не має впливу та й кожний знає, що це зроблено передусім з уваги на Тіта, якому Комінформ вгризся в печінки. Зрештою, ані Комінтерн, ані Комінформ не були керівниками міжнародньої комуністичної акції, всім керує сам Кремль, а їх завданням було виконувати його волю та створювати враження незалежного інтернаціонального керівництва. Большевики мають десятки форм і способів, щоб робити те саме; з наємними, запроданськими ляльками вони ніколи не рахуються, якщо треба їх усунути зі сцени.

Також Сталін дав приклад, як большевики потраплять при «мирній політиці і без втручання» розпалювати внутрішню війну з допомогою своєї агентури, емісарів, вишколених військових спеціялістів та доставою зброї, а потім, коли йде до програшу — відтягатися. Чому ж Хрущов з Булґаніном не мають повторити на Близькому Сході сталінських зразків з відповідним застосуванням, тим більше, якщо їхній майстер дав різні типи тих зразків: еспанський, грецький, китайський, корейський, індокитайський або й іранський?

Розглядаючи всі сучасні большевицькі ходи й заходи у відношенні до зовнішнього світу, спостерігаємо послідовне ведення одного курсу політики, яка на всі лади підготовляє все дальшу експансію московського комунізму, обдурює, осотує, розкладає різні народи, ство-рює і вишукує вигідні моменти, щоб ударити в слабе місце. Не добачувати цієї послідовнос-ти й діяння на довгу мету може тільки той, хто не годен чи не хоче розглядати московського большевизму таким, як він є насправді, у всій його дії, як у минулому, так і тепер.

В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ХРУЩОВ ІДЕ СЛІДАМИ СТАЛІНА

Обговорюючи виступ Хрущова на XX з'їзді КПСС, Ст. Бандера в цій, другій з черги, своїй статті на тему з'їзду (надрукованій у тижневику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік III, чч. 19–20 (115–116) з 6-го травня 1956 р.) виявляє справжнє обличчя верховодів комуністичної партії, між ними Хрущова, як замаскованих послідовників Сталіна, зокрема в національному питанні.

* * *

Розголошений розрив теперішніх кремлівських диктаторів з культом Сталіна створює враження, що з цією зміною пов'язані пляни пом'якшити доцьогочасну систему всебічного терору й гноблення. Але під назвою сталінізм, подібно як під назвою ленінізм, треба розуміти цілу большевицьку систему, яка походить з марксівсько-ленінської доктрини, розвиненої і застосованої на ґрунті корінного московського імперіялізму й тиранії. Впровадив її в життя, як основу московсько-большевицької імперії, Ленін, а Сталін впродовж свого довголітнього володіння закріпив її й «удосконалив» до крайніх меж. То ж не може бути справжнього розриву зі сталінізмом без істотних, докорінних змін в державно-політичному, суспільному, господарському ладі, а передусім в національній політиці.

Як же виглядає тепер, у час відречення від сталінського культу, національна політика большевиків у світлі їхніх засадничих стверджень і директив на XX з'їзді КПСС та проголошених ними ж повідомлень? Розглядаючи ці питання крізь призму офіційних большевицьких становищ і насвітлень, треба мати на увазі їхні пропаґандивні тенденції. Відомо ж, що большевики цілком не рахуються з правдою, стараються подавати інформації в такому оформленні й насвітленні, щоб зобразити свої пляни і свою систему в найкращому світлі. Тому при кожній оцінці, спертій на большевицькі джерела, необхідно узгляднювати значні поправки на гірше, якщо хочеться її наблизити до дійсного підбольшевицького стану.

Большевики стараються якнайменше говорити про національно-політичні питання поневолених народів, як у складі СССР, так і т. зв. соціялістичного табору народніх демократій. Але те, що відносно цих питань сказав Хрущов на XX з'їзді КПСС цілком виразно вказує на наміри Кремля втримати і ще більше затіснити сталінський, московсько-імперіялістинний, протинародній курс. Хрущов неоднократне підкреслив, що «комуністична партія безустанно дбає про те, щоб міцніла і розвивалася братерська дружба між; усіми народами Совєтського Союзу, бо ця дружба є непохитна основа могутности совєтського державного ладу». А відомо ж, що братерською дружбою большевики цинічно називають найбільш нищівне московське поневолення народів. У Хрущова це виходить так, що «раніш пригноблені і відсталі нації старої Росії досягли величезних успіхів у своєму розвитку і зайняли рівноправне місце в дружній сім'ї народів Совєтського Союзу». Тобто політика комуністичної партії за володіння Леніна і Сталіна була для цих народів благодійною й вона має послідовно провадитися далі.

Хрущов найвиразніше підкреслив московсько-імперіялістичну суть національної політики КПСС при вияснюванні питання патріотизму й інтернаціоналізму. Посилаючись на цитату з Леніна, він підносить як позитивне явище «почуття національної гордости у великоруських пролетарів», їхню любов до своєї мови й батьківщини. Таку саму позитивну оцінку й поручення дає Хрущов т. зв. совєтському або соціялістичному патріотизмові, тобто любові всіх поневолених народів і людей до їх тюрми — московсько-комуністичної імперії СССР. Як третє основне почуття й наставлення, Хрущов поручає соціялістичний, або пролетарський інтернаціоналізм, яким большевики прикривають свої експансивно-загарбницькі тенденції і дії у формі підривних комуністичних акцій і прямих мілітарних агресій. Большевики визнають тільки СССР за батьківщину всіх закованих у ньому народів і тільки один совєтський патріотизм. Москалі ж, як панівна нація, мають право на свій власний патріотизм. Натомість про можливість існування в СССР теж українського, білоруського, грузинського, туркестанського й інших національних патріотизмів усіх «рівноправних у дружній сім'ї народів» — Хрущов навіть не заїкнувся. Бо ж такий патріотизм-націоналізм усіх народів, крім російського, большевики таврують як «буржуазний».

Рамки, які большевицька Москва залишає для національного розвитку поневолених народів, визначені сталінською формулою: «культура — національна формою, соціялістична змістом». А соціялістична в большевицькому словнику значить обмосковлена, матеріялістична, марксистська. Хрущов виразно підкреслив, що ця сталінська формула далі важна й обов'язкова і в тому відношенні нема жодної зміни. Щоб не було ніяких неясностей щодо продовжування доцьогочасного антинаціонального, московсько-імперіялістичного курсу, Хрущов з притиском заявив таке: «Ми повинні давати рішучу відсіч усім проявам буржуазної ідеології, в тому числі й націоналізмові, оберігати чистоту нашої комуністичної ідеології, безустанно добиватися ще більшого згуртування народів СССР, дальшого зміцнення їх великої дружби».

Не краще відношення Москви і в питанні господарських справ. Хоч і в них большевики застосовують ті ж самі методи затаювання і перекручування фактів, то, не зважаючи ла це, там дуже виразно віддзеркалюється московська колоніяльно-імперіялістична політика. Хрущовські заяви на XX з'їзді КПСС вимовно свідчать про те, що економічна політика большевиків уводить колоніяльну систему так само у відношенні до країн т. зв. народньої демократії. Ця політика прямує до створення одноцілого підбольшевицького соціялістичного бльоку, цілком відрізаного від решти світу і протиставного йому. Під покришкою взаємної співпраці і спеціялізації проводиться щораз сильнішу централізацію з панівним