Перспективи Української Революції - Степан Андрійович Бандера
Не зважаючи на це, Провід ЗЧ ОУН далі докладав старань до усунення розходжень і конфлікту з групою ЗП УГВР, щоб завернути її з манівців, згідно з бажанням Проводу в Україні та з постановами IV Конференції. Тому, коли після безуспішних переговорів у серпні-вересні 1953 р. ЗП УГВР відмовилось пертрактувати з Закордонними Частинами ОУН інакше, як тільки через «Трійку», Провід ЗЧ ОУН погодився передати полагодження конфлікту тій колегії, не зважаючи на невияснене походження того проекту.
До діяльности Колегії Трьох Уповноважених у поладнуванні конфлікту не дійшло через те, що в істотних питаннях не було справжнього узгіднення. «Двійка» намагається заховати цей факт спеціяльним підбором і укладом частини дотичних документів та їх інтерпретаціями, щоб викликати враження, що «Трійка» розбилась через неістотні, формалістичні причини. Таким насвітленням Л. Ребет і 3. Матла побивають самі себе, бо ж із того виринає питання: чому тоді вони пішли на таку шкідливу, розкольницьку акцію через якісь дрібні, формалістичні розбіжності?
В довгих переговорах «Трійки», згідно з постановами Конференцій та з становищем Проводу, я послідовно заступав те, що змістом погодження має бути поворот т. зв. опозиції на націоналістичні позиції ЗЧ ОУН, зокрема: направлення ідеологічних схиблень групи ЗП УГВР, яка сповзає в бік марксизму; її поворот на лінію принципової незалежної політики ЗЧ ОУН, відмежування ЗП УГВР від усяких намагань творити спільний фронт з московськими еміграційними імперіялістами і від чужинних впливів у тому йапрямі; втримання підметної політичної ролі, сили й виконування постанов Конференцій ЗЧ ОУН та пошанування діяльности ЗЧ ОУН і її правно-устроєвих засад. Властивим завданням Колегії Трьох Уповноважених мало бути привернення ідеологічної, політичної і структурно-дійової єдности в закордонній частині революційно-визвольного, руху.
Л. Ребет і 3. Матла після довгих переговорів формально погодились на таку базу, і дійшло до підписання Трійкою документу: «Плян і деякі уточнення до діяльности тимчасового керівництва ЗЧ ОУН». В ньому частинне зафіксовано вище подані постанови, залишаючи решту в характері усного узгіднення. Одначе в дальшому розвитку стало наглядним, що це не було справжнє погодження на лінію ЗЧ ОУН, тільки маневр для того, щоб захопити владув ЗЧ ОУН.
За пляном Ребета і Матли найперше «Трійка» мала дістати диктаторську і безконтрольну владу в ЗЧ ОУН, а вони двоє мали б. нею покористуватись, діючи вдвійку однозгідно проти третього. Це мало б дати їм формальну змогу так зреорганізувати цілість ЗЧ ОУН, щоб на ділі змінити ідеологічну й політичну лінію ЗЧ ОУН, накинувши їм механічною диктатурою лінію групи ЗП. Вже зайво доводити, що такі пляни ця Двійка справді мала, бо це найвиразніше виявляється в теперішній її роботі.
Щоб приховати свої справжні пляни, а рівночасно забезпечити собі можливість їх зреалізувати проти волі й наставлення цілости Закордонних Частин ОУН, Ребет і Матла домагались особливого правно-формального становища Колегії, а саме — що вона діє тільки з мандату Проводу ОУН на УЗ, що вона має надзвичайні, диктаторські компетенції, вищі від усіх органів ЗЧ ОУН, та що її завдання є реорганізувати ЗЧ ОУН на основі твердження, що ця частина Організації дістала вотум недовір'я від Проводу на Українських Землях. З тих самих приводів вони не хотіли погодитись на такі визначення, які зобов'язували Колегію Трьох реалізувати її базу, притримуватись постанов Конференцій ЗЧ ОУН, тим самим зберігати ідеологічну й політичну лінію ЗЧ, шанувати закони, устрій і волю цілости Закордонних Частин. Вони обидва не хотіли погодитись на такі зобов'язуючі устійнення: що завданням Колегії є поладнання конфлікту; що тимчасове перебрання нею керівництва має спиратись на умандатування також від ЗЧ ОУН і вкладатись в устроєві рамці; що постанови Конференцій ЗЧ ОУН безумовно зобов'язують Колегію та що розбиття Колегії Трьох, чи її недіяльність, не запровадить хаосу в ЗЧ, а тоді тільки відновлює свою діяльність Провід, вибраний Конференцією.
Через непогодження в цих справах не дійшло до уконститую-вання і діяльности, ані до передання їй керівництва Проводу ЗЧ ОУН. В цій справі продовжувались переговори. Але Л. Робет і 3. Матла, не ждучи на їх остаточний вислід, розпочали сепаратну дію «Двійки», виступаючи як Колеґія Уповноважених, без участи і проти згоди третього, без апробати й передачі функцій з боку Проводу ОУН, всупереч тому, що самі вони підписали в документі «Плян і уточнення»… — і створюючи новий розкол, всупереч бажанням Організації на Батьківщині. 13-го лютого ц. р. вони й формально зірвали переговори в справі «Трійки».
Розкольницька дія «Двійки» — Ребета і Матли — повністю розкриває цілі, які були в них та в їх патронів від самого початку під прикриттям поєднання, захопити ЗЧ ОУН і повести їх тим шляхом, яким іде група ЗП УГВР. Коли ж це не пощастило б — то відколоти бодай частину, підкосити ЗЧ ОУН, створити замішання. На опанування цілости чи бодай значної частини Організації сепаратною дією «Двійки» ніхто, ознайомлений з справою, рахувати не міг. Залишається другий плян — творення нової диверсії всередині визвольно-революційного руху, підшиваючись цим разом під ім'я ЗЧ ОУН «двійкарського» типу. Першим наслідком мало б бути послаблення ЗЧ ОУН, підкошення їх лолітичної діяльности.
Ця акція, що за суттю е продовженим раменем такої самої попередньої роботи групи ЗП УГВР, виступає облудно під плащиком «підчинення авторитетові й рішенням Проводу ОУН на Українсь ких Землях». Це підшивання не тільки розраховане на полегшення розкладової роботи і збільшення її наслідків за кордоном, але й свідомо націлене значно далі. Поперше, цим способом хочуть вбити клин між ОУН на Українських Землях і ЗЧ ОУН, порізнити дві частини Організації. Це вибивається в цій акції на перший плян. «Двійка» і «двійкарі» намагаються створити, в імені Проводу в Україні, такі доконані факти, які були б предметом конфлікту між обома частинами ОУН та перекидали на Провід у Краю відповідальність за ту розкольницьку акцію і її наслідки. Зокрема, все концентрується на тому, щоб усякими засобами створити протиставлення між Ковалем,[18]і Бандерою чи бодай викликати враження, що між ними існує конфлікт. У наслідок того мусіли б прийти внутрішня боротьба, розклад і цілковите послаблення обох частин і цілости визвольно-революційного руху. Такі були б остаточні кон-секвенції, якби вдалося створити конфлікт між ОУН у Краю і ЗЧ.
Шкідливосте цілого пляну не поменшує твердження групи «Двійки» — ЗП УГВР, що вони хочуть переформувати ЗЧ ОУН і втримати єдність із Краєм, а тих, що не підуть за ними, звести до ролі відрізаної від Краю, еміграційної групи. Вони це поєднують із прищеплю-ванням закордонній, а через неї — і крайовій частині Організації протинаціоналістичних, промарксистських позицій в ідеології і програмі, а
