Інґа - Скотт Ферріс

Без жодних інших перспектив, крім обіцянки Крока посприяти, Інґа переїхала до Вашинґтона. Після переїзду Артур запросив її у свою резиденцію у Вірджинії і пообіцяв представити впливовим людям. На чолі списку була видавчиня Washington Times-Herald Елеонора Джозефіна Меділл Паттерсон — перша жінка — власниця великої американської газети.

Елеонора Джозефіна Меділл Паттерсон, відома як «Сіссі», була високою, яскравою жінкою з вогняно-рудим волоссям. Зі слів її біографа Аманди Сміт (небоги президента Кеннеді), найпомітнішою фізичною рисою у неї виявилася «незабутня грація пантери»jQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//6. Collier’s Weekly проголосив Паттерсон «напевно, найвпливовішою жінкою в Америці», що випередила навіть Елеонору Рузвельт. Крім того, Collier’s додав, що через власні бійцівські та антагоністичні погляди, особливо стосовно утримання Америки від втручання у війну, її вважають жінкою, яку «найбільше ненавиділи» в АмериціjQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//5.

Паттерсон була природженою журналісткою, онукою засновника газети Chicago Tribune, якою нині керував її кузен «полковник» Роберт МакКормік. А її старший брат, Джозеф Меділл Паттерсон, започаткував New York Daily News. Усі троє дотримувалися категоричних ізоляціоністських поглядів стосовно війни.

Паттерсон працювала редакторкою у двох газетах, що належали Уїльяму Рендольфу Хьорсту, — в ранковій Washington Herald та вечірній Washington Times. Після років умовлянь вона нарешті у 1939 році отримала згоду Хьорста, якому знадобилися гроші, продати їй обидві газети. Елеонора об’єднала їх для створення Times-Herald.

Як і її власниця, це була незвичайна газета. Мимоволі передрікаючи майбутню онлайн журналістику, одним із гасел Times-Herald стало «Цілодобово», бо упродовж дня виходило понад десять випусків. Під войовничим командуванням Паттерсон Times-Herald швидко перетворилася у газету з найбільшим накладом у Вашинґтоні і найвищим прибутком від реклами. До того ж вона обганяла конкурентів за кількістю позовів про наклепи, і за розміром виплат за судовими рішеннями за цими позовами.

Один із її зіркових авторів, Джон Уайт, який добре знав Інґу, сказав, що робота в Times-Herald нагадувала «щось на кшталт “Першої шпальти”[2]… Ми справді навчилися фокуса Хьорста виокремлювати найголовніше під час розмови із вцілілими у катастрофі»jQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//4.

Артур Крок правильно зауважив, що саме Times-Herald підходила такій рідкісній пташці, як Інґа. Завдяки рекомендації Крока (редактор Френк Уолдроп теж не заперечував), Паттерсон особисто найняла Інґу. Із самого початку видавчиня відчувала схожість з нею, бо історія Інґи була такою самою рідкісною й екзотичною, як і її власна.

У молоді роки Паттерсон пережила насилля в шлюбі з польським графом, який викрав їхню спільну доньку і тримав її заручницею, доки Елеонора погрожувала розлученням. Вона не могла повернути дитину вісімнадцять місяців і спромоглася це зробити лише завдяки особистому втручанню президента Уїльяма Говарда Тафта і російського царя Ніколая II. Пізніше Паттерсон стала відомою через її постійну ворожнечу із колишньою подругою, а тепер найзапеклішим ворогом — Еліс Рузвельт Лонґворт, під час їхньої боротьби за прихильність різних вашинґтонських політиків. Паттерсон висміяла вашинґтонське суспільство в романі «Оранжерея», в якому, зокрема, містилися такі мудрі слова: «Вашинґтон — всього лише маленьке село, і одна людина завжди в курсі справ іншої»jQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//3.

Інґа регулярно відвідувала безліч світських заходів, які Паттерсон влаштовувала у своїй величезній резиденції з білого мармуру, спроектованій Стенфордом Уайтом на Дюпон-сьоркл, 15. Елеонора чудово знала, що красиві жінки допомагають приваблювати впливових чоловіків на її вечори, а це водночас давало змогу Інзі розширити своє коло знайомств і джерел інформації.

Крім того, ця кандидатка використала для роботи своє власне коло знайомств і пообіцяла надавати сенсаційні матеріали, що одразу ж переконало Паттерсон найняти її. Інґа гарантувала тій, що зможе взяти для Times-Herald ексклюзивне інтерв’ю в одного з найзагадковіших і найтаємничіших чоловіків у світі — Акселя Веннер-Ґрена. Його капітал наприкінці 1930-х років оцінювався у мільярд доларів. До того ж уряд США також підозрював його у шпигунстві на користь нацистів.

З власним шармом, рекомендацією Артура Крона, дружнім ставленням Сіссі Паттерсон і знайомством із Акселем Веннер-Ґреном, Інґа знайшла собі роботу у Вашинґтоні менш ніж за десять днів. Вона офіційно почала працювати в Times-Herald 12 червня 1941 року, а вже за два дні на першій шпальті вийшов її матеріал під заголовком «ВЕННЕР-ҐРЕН ВІДКИДАЄ МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ»jQuery.extend(Drupal.settings, {"basePath":"/","CToolsUrlIsAjaxTrusted":{"/b/561314/read?destination=b%2F561314%2Fread":true}});//2.

Нині переважно забутий, тоді Веннер-Ґрен належав до бізнесменів нової формації і зачаровував людей у період між світовими війнами. Він був не просто промисловцем, а міжнародним промисловцем, таким, як і інші тіньові особи, як-от Альфред Левенштайн, фінансист з Бельгії, що загинув, випавши з літака, чи Івар Крюґер, шведський «Сірниковий король», чиї активи врешті-решт придбав Веннер-Ґрен. Ці магнати із капіталом у всьому світі, здається, не мали