Інґа - Скотт Ферріс
«Тож ти таки герой, — зауважила Інґа Джекові, — але лейтенант Кеннеді з докором подивився на мене і відповів: “Завдання капітана торпедного катера — вести людей у бій, але не менш важливо — повернути їх живими. Ми пішли у битву і просто мали вижити”»{820}.
Історія Інґи про Джека з’явилась у десятках газет країни, включно з першою сторінкою Boston Globe, яку читали його майбутні виборці. Хоча Джек і не воскресив їхнього роману, Інґа знову дуже допомогла його політичній кар’єрі. Раніше вона вже підтримала його впевненість і вселила сміливість поділитися своїми планами з батьком. Тепер вона опублікувала історію його героїзму, яка стане наріжним каменем майбутніх політичних кампаній і шаблоном для наступних статей про Кеннеді, які читатиме ще ширша аудиторія.
Після Лос-Анджелеса Джек якийсь час пробув у батьків у Палм-Біч, а потім поїхав відпочити у Нью-Йорк. У клубі Stork він зустрів знайомого — автора журналу Life, — Джона Герсі, одруженого із колишньою подружкою Джека Френсіс Енн Кеннон[68]. В антракті естрадної програми коміка Зеро Мостела, Джек, трохи напідпитку, розповідав Герсі ще більше деталей, ніж описано в історії Інґи. Герсі був у захваті і отримав дозвіл Джека написати довшу статтю про цей випадок, хоча Джек наполіг, що спершу журналіст має поговорити з його командою. Так той і зробив, з’ясувавши, що всі його люди «були повністю відданими Джеку, всі без винятку»{821}.
Проте Life не опублікував матеріалу, тож 17 червня 1944 року він вийшов у журналі New Yorker під заголовком «Виживання». Джозеф Кеннеді добився, що New Yorker дав великодушний дозвіл на передрук статті у Reader’s Digest, і саме цю версію перевидавали раз за разом і повсюдно розповсюджували під час усіх політичних кампаній Джека, але основою все ж був матеріал Інґи, що з’явився на кілька місяців раніше.
Того тижня, коли стаття Герсі вийшла у журналі New Yorker, Джек погодився пройти операцію з видалення спинної грижі у Челсінському шпиталі BMC у Бостоні. Вона не була успішною. Післяопераційні ускладнення у вигляді болісних спинних спазмів і постійного черевного болю змусили Джека зауважити: «Хірург мав би прочитати ще один посібник, перш ніж братися за скальпель»{822}. Подальші операції і місяці реабілітації не принесли одужання, і наприкінці 1944 року лікарі дійшли висновку, що Джек ніколи не зможе повернутися на війну. Першого березня 1945 року його звільнили з лав BMC.
Поганий стан здоров’я завадив Джекові приїхати на весілля Кік і Білла Кавендіша — маркіза Гартінґтонського. Сестра звільнилася з Times-Herald і переїхала у Лондон у 1943 році — працювати у Червоному Хресті, і там, хоч і розчарувала батьків, завершила шлюбом свій роман із Кавендішем, продемонструвавши, що має більше сміливості і духу незалежності, ніж Джек.
Кік з Інґою продовжували листуватися, але від вашинґтонських часів ролі помінялися, і тепер уже Кік давала Інзі поради щодо романтичних стосунків. «Інґо, що сталося з Нільсом? — писала вона наприкінці 1943 року. — Ще один чоловік склеїв ласти? Ти смішна. Дуже за тобою сумую і гадаю, чи ти зараз щаслива? Сподіваюся, так. Але більше не припускайся помилок. Ти все ще молода, і вони того не варті. Послухай поради старої бабусі»{823}.
Після зустрічі з Джеком у Лос-Анджелесі Інґа вочевидь написала Кік і розповіла про своє занепокоєння змінами в Джеку. Кік попросила надіслати їй копію статті про брата і погодилася: «Я достатньо бачила цих хлопців, які повернулися зі справжніх боїв, і знаю, чого це їм коштувало». Попри це, а може й завдяки цьому, Кік сказала Інзі, що наважилася вийти за маркіза Гартінґтонського, «і якби не ці проблеми з релігією, то уже зараз була б його дружиною»{824}.
Кік таки пошлюбила Кавендіша шостого травня 1944 року, а «проблеми з релігією» означали, що з усієї родини Кеннеді під час церемонії у ратуші Челсі присутній був лише Джо-молодший. Її батьки знехтували цю подію, хоча Джо-старший надіслав телеграму з благословенням. Роуз Кеннеді, знаючи, що Кік віддалася Кавендішу і погодилася мати з ним дітей-англіканців, сказала доньці, що «вбита горем і нажахана», і непокоїлася, що інші дівчата-католички можуть дивитися на родину Кеннеді і думати, що виходити заміж за чоловіка іншої віри — нормально. «Який удар по престижу сім’ї», — заявила вона{825}. Роуз була така збентежена, що лягла у лікарню лишень би не спілкуватися з журналістами.
Однак «трагедію» шлюбу Кік затьмарила справжня біда, коли 12 серпня 1944 року загинув Джо-молодший, виконуючи надзвичайно небезпечний переліт через Ла-Манш. Можливо, заздрячи увазі до героїзму Джека (і жадаючи знову обійти свого меншого брата), чи маючи постійне бажання реабілітувати ім’я Кеннеді, або й просто зі щирого пориву патріотизму, Джо-молодший зголосився добровольцем на надзвичайно ризиковане завдання.
На бомбардувальнику із десятьма тонами бомб він мав перелетіти до французького берега і вистрибнути з парашутом, поки літак дистанційно скеровували на ціль — базу німецьких ракет V-1. Але сталося нещастя і бомбардувальник вибухнув незабаром після зльоту. Це вважали найбільшим антропогенним вибухом за всю історію, поки його не перевершила атомна бомба. Він був таким потужним,
