Перспективи Української Революції - Степан Андрійович Бандера
Чинники, які приєднують людей на бік революції — це: комплекс ідей, революційна організація і дія. Особливе значення має ідеологія, яка визначає цілі визвольної революції, її програму в засадничих питаннях нового ладу та шлях проведення тих цілей у життя. Ідея — це душа, породжуюча і рушійна сила цілого визвольного руху, це його найістотніша, незмінна суть. Життєвість, тривкість і перемога революції залежить передусім від сили, яко-сти ідеї, яка є рушієм, наскільки вона відповідає духовості, природі, життєвим прагненням і потребам народу, наскільки вона висловлює його найкращі пориви і мобілізує шляхетні, динамічні, героїчні елементи нації і такі ж засновки в духовості людини.
У цілому розвитку визвольної революції, а зокрема в мобілізуванні і вихованні кадрів, основні ідеї мусять бути чинником сталим, незмінним. Якщо почати їх міняти, достосовувати за тактичними міркуваннями до настанови різнородних елементів, тоді ці ідеї відразу втрачають свою пориваючу силу, а революційний рух розгублюється і заникає.
За кордоном проявився напрямок, який намагається вплинути на зміну ідейно-програмових позицій революційно-визвольного руху, в дусі наближення їх до комуністичної програми. Головним аргументом цього напрямку є твердження, що інакше національно-визвольна боротьба не матиме достатньо численних і активних кадрів. Ця теза обґрунтовується наступним міркуванням.
Серед основної частини українського народу, зокрема серед поколінь, які виросли й виховались у підбольшевицькій дійсності, немає в більшій кількості такого елементу, який би власними, чи набутими думками виробив собі переконання, що комуністична теорія є фальшива і зла. Якщо такі трапляються, то в дуже незначному проценті. В наслідок тотального опановання марксівсько-ленінською доктриною цілого життя, усіх ділянок і проявів людської думки, в Україні серед загалу населення закорінилось переконання, що комуністична доктрина сама собою є добра й правильна, а тільки практика большевицька погана. Суперечність між комуністичною теорією і большевицькою практикою, яка є скрізь наявна і яку найгостріше відчувають народні маси — творить єдине пригоже підґрунтя для протибольшевицької революції. Революційна програма і дія мусять шукати готового ґрунту в загальному переконанні, поширеному серед народніх мас, спиратися на ті пізнання, які вже існують формують неґативну настанову до большевизму.
Основна помилка цього напрямку лежить у висновку, що ненависть до большевицької практики і до большевицької брехні, поширена серед народу, стосується тільки до режиму, до наявних влаштувань большевицької системи гноблення і визиску, але цілком не заторкує комуністичної програми, бо погляди загалу залишаються в полоні комуністичних ідей.
Така двоякість в оцінці настанови народніх мас не має підстав. Большевицька дійсність однаковим способом презентує цілому народові комуністичну доктрину й практику совєтської системи. Одне й друге накидається тими самими методами тотального примусу над населенням, з винищуванням усього, що будь-якою мірою було б протиставним. Як комуністична програма, так само й ціла совєтська дійсність, у всіх видах, підноситься цинічно брехливою большевицькою пропагандою як найвище досягнення, поступ і небувале щастя для народу. Всі практики большевицької деспотії, крайнього гноблення, ожебрачування народніх мас, най-жахливішого терору — все обґрунтовується большевицькими засадами й цілями, побудовою комунізму за марксо-ленінською програмою. Тож у народній свідомості комуністична програма і большевицька практика становлять одне й те ж саме. Ця сама ненависть, яка живе в народі до большевицького режиму й системи, не меншою мірою звертається проти цілої комуністичної доктрини.
Кожна акція приєднування до національно-визвольної революції активних борців мусить діяти на ґрунті ненависти до большевизму, як цілости, і спрямовуватись до таких елементів, які її мають. Таких елементів є дуже багато, вони творять переважну більшість у народі. Не тільки старші ґенерації, але так само середні й молодші мають глибоке практичне пізнання комунізму в усіх його виглядах, а гіркі пережиття зродили в них ворожу настанову до большевизму. Ця спонтанна ворожість до большевицького поневолення, бажання визволитись від нього, прагнення іншого, свобідного життя для цілого народу та для кожної одиниці, любов до батьківщини — це існуючі вже підстави для визвольної боротьби і це ознаки тих людей, з яких мають творитися кадри національної протибольшевицької революції. Така основа повністю вистачає. А решту має доповнити ідея, програма націоналістичного, визвольного руху, революційна організація і дія революційної боротьби. Природні патріотичні почуття — розвинути в кристалізовану національно-самостійницьку свідомість, чітко визначити цілі визвольних змагань і образ свобідного життя в самостійній державі поширенням націоналістичних ідей і програми, концепцією національної революції вказати шлях до повалення ненависного большевизму й московського поневолення і до побудови самостійної Української Держави, системою революційних акцій і організаційної праці зорієнтовувати ввесь нарід на революційно-визвольний рух, активізувати відважніші, бойові елементи та організувати найкращих з-поміж них — це найзагальніший плян мобілізації дійових кадрів визвольної революції.
При тому революційна організація, яка ініціює, веде визвольну боротьбу і кермує нею, мусить бути свідома своєї ролі, що вона має мобілізувати й формувати кадри борців за національне визволення, а не шукати їх. Це все, що несе український націоналістичний, революційний рух, відповідає душі українського народу, його бажанням і потребам, бо з цього він зродився. Але цей рух мусить виявити тверду впевненість у своїх ідеях, послідовність і твердість у прямуванні своїм шляхом. Це переконує, захоплює й утверджує.
Особливе значення має питання провідних кадрів революційної боротьби. Вони добираються з ширших дійових кадрів з-поміж таких людей, в яких найкраще визріє усвідомлення ідейного змісту і пляну національної революції, і які своїми особистими прикметами — характером, здібностями і вмінням надаються до провідних функцій.
Цілком помилковим є твердження, що елементи, здібні до провідної ролі у протибольшевицькій революції і в побудові самостійного державного життя, знайдуться тільки серед кадрів т. зв. ідейних, розчарованих комуністів. Таке твердження послуговується аргументами, що, мовляв, ввесь динамічний, найактивніший, найздібніший та ідейний елемент з ґенерацій, вирослих у підбольшевицькій дійсності, є організований і вихований у комсомолі і компартії. Тільки такий елемент має відповідні провідницькі прикмети, ініціятиву, творчі здібності і тільки він міг набути відповідні знання. Тому до провідної ролі у визвольній революції треба підбирати з-поміж тієї катеґорії таких людей, які з ідейним на-ставленням сприйняли комуністичну пропаґанду, але розчарувалися большевицькою практикою і зненавиділи її.
Таке ставлення справи неправильне в самій підставі. На цього роду арґументи можна тільки спирати твердження, що протикомуністична революція в Україні неможлива, бо немає відповідного елементу на провідні кадри. Коли ж провідну ролю у визвольній революції мав би відіграти елемент, який під ідейним оглядом
