Робінзон Крузо - Даніель Дефо
Показовим є й випадок з грішми на затонулому кораблі — епізод, який став хрестоматійним. Крузо1 розуміє, що па безлюдному острові гроші перетворюються на непотрібний мотлох, але інерція буржуазного мислення виявляється до абсурдного сильною, і Він забирає гроші з собою. І в цьому, і в інших випадках Робінзон діє як людина свого часу, і заслуга Дефо полягала в
тому, що він точно виписав життєво активний характер, породже-пий і зумовлений цілком певного історичною добою.
Вибраний прозаїком метод сухої мемуарно-щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з’ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоогеографії, але в головному — в зображенні реального характеру людини, що потрапила у виняткові обставини, він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєву вірогідність витримано від початку до кінця твору з неабиякою послідовністю.
Значну роль в поетиці роману та в його естетичному впливові на читача відіграє гіперболізація. Хіба не гіперболічний строк перебування героя на острові? Та й сам перебіг часу на острові, кількість тижнів, місяців і навіть років, потрібних Робінзонові, щоб викопати ті чи інші роботи, — все це приголомшує своєю незвичною масштабністю. Але письменник нібито й не намагається вразити нашу уяву. Навпаки, про все в романі розповідається спокійно й неквапно. Найнеможливіші події обставляються безліччю вірогідних подробиць. Життя, вигадане й неймовірне, зображується у формах самої реальності.
Водночас у книжці приховано живе й алегоричне начало. Історія Робінзона Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротібу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість.
Притча ця не позбавлена філософського змісту. Робінзон Крузо був першою «природною людиною» у великій європейській літературі доби Просвітництва, тобто людиною, вирваною із звич-кого соціального оточення і поставленою в цілком природні, не обмежені дією будь-яких соціальних інститутів умови. Мине кілька десятиріч, і великий французький мислитель Жан-Жак Руссо у своїх працях теоретично розробить концепцію «природної людини», протиставивши її «людині суспільній», позбавленій внутрішньої свободи й закріпаченій несправедливими соціальними законами та кастовими передсудами. Думка художня, отже, давала поштовх думці теоретичній, але такою вже була специфіка цієї філософічної епохи, коли мислитель і митець часто-густо уживалися в одній особі, коли філософія і художня творчість розвивались у тісному взаємозв’язку.
* * *
Справді нечуваний успіх першого роману надихнув Дефо на продовження історії Крузо. В серпні того ж 1719 року вийшли в світ «Дальші пригоди Робінзона Крузо», а через рік — «Серйозні роздуми Робінзопа Крузо протягом його життя та дивовижних пригод», своєрідний зпід напучень і повчальних максим. Обом продовженням, особливо останньому, не судилося довге життя, і сьогодні ними цікавляться здебільшого історики літератури. А тим часом перша книжка, яка давно вже стала класикою, й далі завойовує уми та серця численних читачів у всьому світі.
Правда, ранній успіх у масового любителя літератури дуже контрастував із ставленням до Дефо великих англійських нисьмен-пиків того часу. Александр Поуп висміяв Дефо у своїй сатиричній поемі «Дунсіада»; Джонатан Свіфт різко відгукнувся про нього і навіть у дечому пародіював «Робінзона Крузо» в своєму сатиричному романі «Мандри Гуллівера»; завжди вдячний своїм учителям і попередникам, Генрі Філдінг жодного разу не згадав імені Дефо. Але той самий А. Поуп. написав одного разу, що «перша частина «Робінзона Крузо» гарна»; Дж. Свіфт, пародіюючи книжку, тим самим поставився до неї як до помітного явища в літературі; С. Річардсон і Г. Філдінг об’єктивно (це доведено пізнішими дослідженнями) багато чим завдячували Дефо — основоположникові нового англійського роману. Це був справді новий роман. Творець «Робінзона Крузо», поставивши в центр зображеного ним світу цілком реальну людину, надав історії свого героя епічного масштабу, зміг побачити в його діяльності великий зміст і навіть героїку.
В континентальній Європі Дефо швидко здобув широку популярність, а його роман породив величезну кількість «робінзонад». У різних країнах Європи з’являлись книжки з однотипними словосполученнями в назвах: «німецький робінзон», «шотландський робінзон», «французький робінзон» тощо. Великою популярністю, наприклад, користувалася і виходила, в перекладі багатьма мовами книЖка Пітера Лонгвіля «Пустельник, або Неповторні й дивовижні пригоди пана Філіпа Кворла, англійця», яка належала до того ж розряду так званих «уявних мандрівок». Різний вік судився цим книжкам, ало жодна з них за ідейно-художньою значимістю не могла стати врівень із першозразком.
ІЗ найбільших умів доби Просвітництва Жан-Жак Руссо перший високо оцінив талановите творіння Дефо: у третій книжці педагогічного роману «Еміль, або Про виховання» він виділив чільне місце на невеликій книжковій полиці свого вихованця «Робінзонові Крузо» — цьому, за словами Руссо, «найвдалішому трактатові про природне виховання».
Відтоді книжка Дефо вважається прекрасним і корисним читанням для підлітків. Але «Робінзон Крузо» не тільки дитяча книжка. Ненав’язливий, схований за пригодницькою фабульною основою авторський дидактизм здатний впливати на читачів будь-якого віку.
У містифікаторській «передмові видавця» до книжки Данієль Дефо твердив, що історія ця нібито написана самим Робінзоном Крузо для того, щоб «віддати належне мудрості Провидіння». Нема підстав сумніватися в щирості Дефо, який визначив таким чином головну мету свого творіння. Але об’єктивне звучання творів, тим більше — в подальші епохи, далеко не завжди збігається з суб’єктивними намірами й деклараціями авторів. Насправді автор «Робінзона Крузо» віддав належне розуму, волі й працьовитості Людини, яка перемагає в нелегкій, боротьбі з відчаєм і зневірою.
Життєстверджуючий пафос роману Дефо виявився співзвучним не тільки читачам епохи Просвітництва. Історія сприйняття цієї чудової книжки в ХІХ–ХХ сторіччях не менш показова. Давно забуті численні наслідування «Робінзонові Крузо», злі пасквілі й невдалі пародії на нього. А книжка й досі цікавить читача, наснажуючи його життєвою активністю, наполегливістю й любов’ю до праці. Навіть у тяжкі для світу часи, коли, здавалося б, нелегко було встояти перед натиском страху й відчаю, «Робінзон «Крузо» був серед тих гуманістичних у своїй основі книжок, які змушували людство повірити в себе, у власні сили, в непереможність здорового глузду.
Давно переступивши через усі національні й державні кордони, перший і найкращий роман Д. Дефо витримав найважче для творів мистецтва випробування — випробування часом.
М. СОКОЛЯНСЬКИЙ
Коментарії
Роман Д. Дефо під назвою «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка
