Робінзон Крузо - Даніель Дефо
Тим часом я й сам якось обжився в Англії, бо насамперед одружився, не без користі для себе і в усіх відношеннях щасливо; і від цього шлюбу мав троє дітей — двох синів та дочку. Але коли моя дружина вмерла, а мій племінник з добрим прибутком вернувся з подорожі в Іспанію, мій нахил до мандрів у чужих краях та його наполегливі домагання все вирішили; він умовив мене, узявши з собою різного товару, рушити на його судні купцем в Ост-Індію. Це сталося 1694 року.
Під час цього плавання я відвідав свою нову колонію на острові, бачився там з моїми наступниками — іспанцями й довідався про всю історію їхнього життя та життя тих негідників, яких я залишив па острові. Мені розповіли, як спочатку вони кривдили бідолашних іспанців, як вони ворогували, а потім мирились, об’єднувалися з ними і знову розходились, як нарешті іспанці були змушені вжити проти них насильства, як підкорили їх собі і справедливо поводилися з цими негідниками. Ця історія, — якщо вникнути в неї — була повна не менш різноманітних та дивовижних пригод, ніж моя власна, особливо в тій своїй частині, де йшлося про битви з караїбами, що кілька разів з’являлися на острові, а також про різні поліпшення, запроваджені на ньому. Я також довідався, що п’ятеро поселенців напали на сусідній материк і захопили в полон одинадцять чоловіків та п’ять жінок, у яких на той час, коли я приїхав на острів, народилося щось із двадцять дітей.
Я пробув на острові днів двадцять, залишив поселенцям запаси всіляких потрібних речей, особливо зброї, пороху, куль, одягу, інструментів, а також двох робітників, привезених з Англії, а саме: тесляра та коваля.
Крім того, я розбив острів на ділянки, зберігше за собою право власності на всі його землі, й поділив їх між поселенцями згідно з їхнім бажанням. Улаштувавши все таким чином, я переконав поселенців не кидати острова і поїхав.
Прибувши в Бразілію, я купив, там і відправив поселенцям вітрильне судно, навантажене різними необхідними для них речами. Крім того, я послав на острів сім жінок, які могли б там стати за наймичок або вийти заміж за тих, хто схотів би їх узяти. Англійцям, які залишилися на острові, я обіцяв прислати кілька жінок з Англії разом з великим вантажем сільськогосподарського знаряддя, якщо вони оброблятимуть землю; згодом я додержав слова. Вони стали чесними й працьовитими після того, як їх змусили до покори й виділили їм окремі ділянки землі для обробітку. Я послав також із Бразілії п’ять корів, з яких три були тільні, кілька овець і свиней; коли я приїхав туди знову, ці тварини дуже розплодились.
Але про все це, разом з розповіддю про те, як триста караїбів, з’явившись на острові, напали на поселенців і зруйнували їхні плантації, як поселенці двічі бились з навалою дикунів і зазнали спочатку поразки, втративши в бою трьох людей, зате потім, — після того, як буря знищила ворожі піроги, — перебили та поморили голодом майже всю решту нападників; як поселенці повернули собі свої плантації й досі живуть на острові, — про все це, разом з описом справді дивовижних подій і деяких нових пригод з мого власного життя наступних десяти років я, можливо, згодом розповім окремо.
БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН ДАНІЄЛЯ ДЕФО
1719 рік став помітною віхою в історії англійської літератури. Того року вийшов друком славетний «Робінзон Крузо» — перший великий англійський роман, який справив значний вплив на подальший розвиток усієї європейської прози.
«Робінзон» з’явився на світ, коли його творцеві було майже шістдесят років. Щоправда, літературне ім’я — і досить гучне — він уже мав, але який же непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння! Непростий, як і вся його літературна кар’єра, як і все його життя.
Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам і досі невідома. Його батько був дрібний торговець Джеймс Фо («милозвучну» частку «де» додав до свого прізвища вже сам письменник), а родина належала до пуритансько-дисентерського середовища, яке не визнавало офіційної англіканської церкви, більше того, в період Реставрації, та й пізніше, пильно оберігало свою релігійну незалежність. Майбутній письменник здобув освіту в відомій дисентерській академії Чарлза Мортона в Стоук-Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також мови, класичні та нові, історію, географію й математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль розміркував інакше. Його вибір був підказаний не лише індивідуальними природними нахилами, а й своєрідністю того складного періоду в історії Англії.
На очах у Дефо руйнувався старий феодальний правопорядок, починалася епоха панування буржуазії, і юнак з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Удачливого й процвітаючого комерсанта з нього не вийшло: зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.
В 1690-і роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіциста найчастіше згадують його «Нарис проектів» (1697), написаний людиною, яка серйозно замислювалась над розвитком національної економіки. В 1701 році він пише віршований памфлет «Чистокровний англієць», спрямований проти аристократичної опозиції, яка вбачала в особі короля Вільяма III (колишнього Вільгельма, принца Оранського) чужинця, котрий нібито не мав прав на англійський престол. Дефо в’їдливо висміяв безглуздість самих силкувань розмірковувати про «чистоту крові» в англійців — нації, що виникла внаслідок неодноразового змішування різних етнічних груп. «Чистокровний англієць» витримав десять видань протягом року і приніс успіх авторові, який навіть не підозрював тоді, які тяжкі випробування чекають на нього в найближчому майбутньому.
Після смерті Вільяма III і вступу на престол королеви Анни настав час суворих утисків пуритан-дисентерів. У кінці 1702 року було видано анонімний саркастичний памфлет «Як найшвидше розправитися з дисентерами», що гостро викривав нову політику щодо інаковіруючих. Авторство Дефо не важко було встановити, і в лютому 1703 року памфлетиста заарештували й кинули до Ньюгейтської в’язниці, де він з невеликою перервою пробув майже два роки. Крім того, влітку 1703 року він тричі стояв
