Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Максим козак Залізняк,

Славний, з Запорожжя,

Як виїхав на Вкраїну,

Як повная рожа.

Славний козак Залізняк,

Славний козак і Гнида —

Не зосталось на Вкраїні Ні ляха, ні жида.

Ой, в городі Мутровичах Нова новина:

Породила козаченків Шовкова трава.

Жаботинський сотник Мартин Білуга, що заступив місце вбитого поляками Харка, теж приєднався до Залізняка, і вони разом по-мстилися за Харка і зчинили у Жаботині різанину полякам та євреям: скарали на смерть навіть самого губернатора Степовського.

Гей, Максиме полковнику, ти славний воїну,

Гей, випусти з Жаботина хоч лядську дитину!

Максим козак Залізняк листи одбирає,

Усіх ляхів із жидами докупи збирає.

Ізігнавши усіх ляхів з жидами докупи,

Оддав ляха губернатора да Білузі в руки.

Білуга Мартин Жаботинський да по ринку

ходить.

Свого пана губернатора за собою водить.

І, водючи за собою, та до його й каже:

«Не одного тепер ляха голова поляже!»

Після жаботинської різанини польське панство на Україні разом з католицьким та уніатським духовенством та євреями заметушилось і почало рятуватись. Всі пригадали оповідання дідів про Хмельниччину і, покидаючи все своє добро, кинулись тікати. Та тільки тікати у Польщу було далеко й небезпечно, бо скрізь понав-коло вже піднімались месники за польські кривди. Довелося всім рятуватись в Умань, де була міцна кріпость та замок пана Потоць-кого з чималою військовою залогою.

До Залізняка тим часом приєднався сотник козацький зі Сміли Шило. Розправившись із Смілою, Залізняк послав Шила та Білугу з виділами на Богуслав, а сам пішов на Корсунь.

Гей, як вийшов сотник Смілянський з своїми

козаками:

Ступай, ступай, Шило-сотнику, в Богуслав

із нами!

А в’їхали в Богуслав у середу вранці,

Накидали в тій годині жидів повні шанці.

Добувши після того ще й Черкаси та прилучивши до себе кілька загонів інших ватажків, Залізняк підступив під Лисянку, де у замку Яблонівського скупчилося більше 200 панів та євреїв. Поляки почали, було, обороняти замок, та мешканці українці одчинили Залізняку браму, і колії, вдершись у замок, почали лютувати над поляками й євреями, а ще гірше над католицькими ксьондзами.

Скрізь, де колії добували городи, замки й міста, вони руйнували панські оселі й будинки, мордували жидів та ксьондзів і палили костьоли.

Скінчивши з Лисян-кою, Залізняк зі своїми ватагами наближався до города Умані, куди збіглося багато шляхти та Уманський сотник Іван Гонта

євреїв і де були чималі

польські скарби. Оборона міста лежала головним чином на двірських козаках пана Потоцького на чолі з сотником Іваном Гонтою. Гонта був у поляків у великій пошані, а проте, коли почалося повстання Залізняка, він згадав, якого батька він син, і увійшов із Залізняком у зносини.

Гонта, сотник уманський, поміж військом

ходить,

А з Максимом Залізняком листами говорить.

А в неділю рано стали в дзвони бити,

Гей, став Гонта з козаками під Умань

підходити.

Коли Залізняк вже зовсім наблизився до Умані, Гонта вийшов зі своїми козаками йому назустріч, ніби щоб з ним битись, а проте прилучився до його.

Разом з Гонтою Залізняк добув Умань, а далі й замок, у котрому оборонялася польська шляхта, побив багато поляків та євреїв, поруйнував костьоли та єзуїтські школи і взагалі зчинив погром найбільший з усіх, які досі робив.

Поки Залізняк був під Уманню, інші гайдамацькі ватажки громили польську шляхту по інших місцях. Семен Неживий з-під Мошен хазяйнував по Черкащині, Іван Бондаренко — на Поліссі, а Яків Швачка розправлявся з панами та з євреями в околицях Білої Церкви, Василькова та Фастова.

Останнього ватажка коліїв теж оспівала народна пісня:

І

Ой, не звіть мене Швачкою,

А звіть мене Кійло!

Позаганяв жидів, позаганяв ляхів В Білу Церкву на стійло.

Ой, вже ж тая да Білая Церква Да оббитая китайками.

Ой, тепер вона да завойована Да славними козаками!

II

Ой, хвалився та батько Швачка Та до Фастова йдучи:

«Ой, будемо драти, панове молодці,

З китайки онучі».

Та ходить Швачка та по Фастові Та у жовтих чоботях —

Ой, вивішав жидів, ой, вивішав ляхів Та на панських воротях.

У ті ж часи стався випадок, що дуже пошкодив і справі народного на Україні повстання, і навіть Війську Запорозькому. Червня 18 гайдамацький загін — козаків у 300 напав на містечко Палієво Озеро біля турецького кордону і почав бити там поляків та євреїв, коли ж ті почали тікати у сусіднє турецьке місто Балту, гайдамаки обложили те місто і почали вимагати, щоб турки видали їм втікачів. Турецький каймакан на те не згодився і вимагав зі свого боку, щоб гайдамаки йшли геть до кордону. Тоді гайдамаки вдерлись у Балту силою і побили не тільки поляків та євреїв, а й турків.

Той випадок обурив турецького султана, що тільки й чекав випадку, якби розпочати війну з Росією; російський же уряд обвинуватив у цій події запорожців, посилаючись на те, що запорожці брали участь у гайдамацтві, та й на саме українське повстання глянув вже неприхильним оком.

Щоб виправдати Військо Запорозьке, Калнишевський негайно вислав з Січі з Сидором Білим кілька сот козаків гамувати коліїв, та тільки запорожців попередив російський генерал. Серед літа Бар-ську конфедерацію було придушено, і російський генерал Кречет -ников у Бердичівському замчищі взяв Пулавського у бранці. Зараз же після того польський король попросив царицю Катерину допомогти йому своїм військом вгамувати «хлопське» повстання. Росії після знищення Барської конфедерації народне повстання на Україні було вже непотрібним, і цариця, вдаючи з себе незадоволену з того, що повстання вибухнуло неначе з її дозволу, звеліла начальникам російського війська половити привідців повстання.

На підставі того наказу генерал Кречетников прибув зі своїм військом до Умані і отаборивсь поруч з табором Залізняка, що нічого ще не відав про одміну політики російського уряду, і, вдаючи з себе, як було й до того, спільника козаків, закликав всю гайдамацьку старшину до себе на бенкет. Не маючи в голові гадок ні про що лихе, Залізняк, Гонта й інші гайдамацькі ватажки пішли до намету російського генерала на сніданок, але, як тільки вони підгуляли, Кречетников звелів усіх їх пов’язати.

Проте, мабуть, Залізняк пив, та не упивався, а стежив за всяким рухом Кречетникова, бо коли почали роздивлятись поміж пов’язаними на бенкеті й у гайдамацькому таборі, то виявилось, що хоч всіх ув’язнених гайдамаків було аж 845 і з них 65 запорожців, та тільки Залізняка поміж ними не було. Це ще дужче ствердило народні