Північна Одіссея - Джек Лондон

Але, попри ці прикраси, Маукі мав гарне обличчя. Це було по-справжньому привабливе обличчя за будь-яким стандартом, а для меланезійця він був просто красенем. Єдиною його вадою був брак мужності. Обличчя Маукі було лагідне й жіночне, майже дівчаче, з дрібними, правильними й витонченими рисами. Але підборіддю та роту явно бракувало вольового виразу. І тільки в його очах інколи проскакували ознаки тих невидимих на перший погляд якостей, які були основою його вдачі і які були незрозумілими для його одноплемінників. Цими якостями були сміливість, кмітливість, безстрашність, багата уява й хитрість. І коли ці якості давали себе взнаки в якихось послідовних і незвичайних діях, на оточуючих це справляло вражаючий ефект.

Батько Маукі був вождем в Порт-Адамсі, тому можна сказати, що Маукі, народжений біля океану, був істотою майже земноводною. Він добре знався на рибах та устрицях, а рифи були для нього як добре знайома книга. Каное також не були для нього загадкою. Він навчився плавати, коли йому був лише рік. У сім років він уже міг затримати дихання на цілу хвилину і допірнути до дна на глибину тридцять футів. А ще в сім років його викрали бушмени, які боялися морської води і навіть не вміли плавати. Тому Маукі бачив море лише на відстані — крізь прогалини в джунглях та з галявин на схилах гір. Він став рабом старого Фанфоа — старшого вождя з десятка бушменських сіл, розкиданих по узгір'ях Малаїти. Дим, що тихими безвітряними ранками піднімається над цими селами, є для переляканих морем білих людей майже єдиною ознакою того, що внутрішні райони острова кишать аборигенами. Бо білі люди не потрапляють в глиб острова. Вони колись намагалися — в часи золотої лихоманки, — але завжди залишали свої вишкірені голови на закіптюжених палях біля халуп бушменів.

Якось, коли Маукі вже був сімнадцятирічним молодиком, у Фанфоа скінчився тютюн. До його відсутності призвела низка жахливих подій. У результаті всі його села переживали скрутні часи. А все тому, що старий Фанфоа припустився помилки. Бухта Суо була така маленька, що велика шхуна не могла стати в ній на якір. Її оточували мангрові зарості[37], що нависали над глибокими водами. То була справжнісінька пастка, куди якось запливли двоє білих на маленькому суденці. То були вербувальники. Вони привезли із собою багато тютюну та інших товарів, не кажучи вже про три гвинтівки та велику кількість патронів. Морських людей у бухті Суо не було, тож довелося бушменам самим спускатися до моря. Білі люди із суденця провернули прекрасну оборудку. У перший же день вони завербували двадцять новачків. Навіть старий Фанфоа — і той записався. І того ж самого дня з десяток завербованих відрубали голови двом білим чоловікам, повбивали членів команди, а суденце — спалили. Упродовж трьох місяців по тому у всіх бушменських селах було вдосталь тютюну та інших товарів. Але потім до острова підійшов військовий корабель і став лупити з гармат, вергаючи снаряди на багато миль в глиб джунглів. Бушмени перелякалися і втекли зі своїх сіл в глиб острова. Після цього з військового корабля на берег висадилися десантні групи. Вони спалили всі села разом з тютюном та загарбаними товарами. Кокоси та банани позривали, сади їстівної колоказії[38] повикорчовували, а свиней та курей — повбивали.

Фанфоа отримав добрий урок, але що з того? Тютюну він все одно більше не мав. Окрім того, молоді хлопці з його сіл вже боялися підписувати контракт з вербувальниками. Саме через це Фанфоа і наказав, щоб його раба, Маукі, відвели до бухти і віддали вербувальникам за аванс у вигляді ящика тютюну, а також за ножі, сокири, квітчасту тканину і намисто. Усе це Маукі мав оплатити своїм трудом на плантаціях. Маукі страшенно злякався, коли його привели на борт шхуни. Він скидався на ягня, що ведуть на заклання. Білі люди були істотами лютими. Принаймні мусили бути, інакше вони б не стали крутитися біля узбережжя Малаїти, заходити в його бухти по двоє на шхуні, причому кожна шхуна мала від п'ятнадцяти до двадцяти чорношкірих членів команди та часом аж до шістдесяти чи сімдесяти чорношкірих рекрутів. А окрім цього, завжди існувала небезпека з боку прибережних мешканців, які могли напасти на шхуну, відрізати голови білим і повбивати всіх матросів. Так, ці білі дійсно-таки були лютими людьми. До того ж у них були оті страшні диявольські талісмани: гвинтівки, що могли швидко стріляти багато разів підряд, а також якісь предмети з міді та заліза, що давали змогу шхунам рухатися навіть у безвітряну погоду. А ще у них були оті дивовижні ящики, які розмовляли й сміялися так само, як і живі люди. Маукі чув також про одного білого чоловіка, чий талісман був таким сильним, що цей чоловік міг витягувати зуби і вставляти їх назад коли йому заманеться.

Маукі завели в каюту. На палубі чергував один білий чоловік з двома револьверами на ремені. У каюті сидів другий білий. Перед ним лежала розгорнута книга, у яку він записував якісь химерні позначки та рядки. Він поглянув на Маукі, наче той був свиня чи індик, зазирнув йому під пахви і зробив позначки в книзі. Потім чоловік простягнув паличку, якою писав, і Маукі злегка торкнувся її своєю рукою, взявши таким чином обов'язок працювати впродовж трьох років на плантаціях миловарної компанії «Місячне сяйво». Йому не пояснили, що обов'язок, який він на себе взяв, підкріплюватиметься силою волі злобних білих людей, яка, у свою чергу, підкріплюватиметься всією міццю та всіма військовими кораблями Великої Британії.

На борту шхуни були й інші чорношкірі з далеких невідомих місць. Білі люди щось їм сказали, й ті висмикнули з волосся Маукі довге перо, після чого коротко підстригли його, а на талію начепили лаву-лаву із яскраво-жовтого ситцю.

Після того як Маукі багато днів провів на шхуні й побачив більше землі та островів, ніж він міг собі уявити, його висадили на острові Нью-Джорджія і відправили на роботу в полі, де він займався розчисткою джунглів та очеретів. Уперше в житті пізнав Маукі, що таке робота. Навіть коли він був рабом Фанфоа, йому не доводилося так працювати. А працювати Маукі не любив. Робота починалася вранці зі сходом сонця і закінчувалася з настанням темноти. Годували робітників двічі на день. А їжа була одноманітна. Тижнями їм не давали