Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
На поверхні океану лютувала страшенна буря. Вона досить помітно давала про себе знати навіть тут, на дні. Часом доводилося зупинятися, щоб устояти на ногах; доводилося боротися з натиском підводних хвиль, щоб просуватися вперед.
Після довгої ходьби Павлик, нарешті, втомився й пустив у дію гвинт на найменшу кількість обертів, щоб не віддалятися від інших екскурсантів.
Зоолог і Скворешня уперто йшли пішки. Зоолог вважав, що на такому гарному щільному піщаному грунті при повільній ходьбі краще всього збирати придонних тварин. Скворешня не заперечував. Він був досвідчений і витривалий підводний ходак.
Дно поступово підвищувалося, і, нарешті, попереду показалася темна маса густих хащ водоростей.
— Скоро буде легко, бічо, — сказав зоолог Павлику. — Прорвемся тільки крізь стіну цих Макроцистіс перифера, а там, під їх захистом, і бурі не відчуємо, та й течія ослабне…
— А знаєте, Арсене Давидовичу, — відповів Павлик, — виходить, що Марат мав рацію, коли пропонував посіяти ці водорості в Охотському морі… Він хотів відвести холодну течію від наших берегів!
— Ну, з течією навряд чи впораються навіть ці гіганти, — висловив сумнів зоолог. — Найбільше, чого можна від них чекати, це те, що вони зможуть відіграти роль чудових молів для захисту гаваней од бур. Ось тут, наприклад, океан постійним діянням своїх хвиль руйнує скелі, стрімчаки, а гігантські макроцисти стеляться пеленою по його поверхні, приймають на себе перші удари цих хвиль, приглушують їх силу, і за ними кораблі часто рятуються від бур… Це відзначив ще Дарвін під час своєї подорожі на кораблі «Бігль».
— Ну, злізай з коня, хлопчику, — сказав Скворешня, — приїхали!
Починались зарості. Зоолог неправильно висловився, назвавши їх стіною. Водорості піднімалися з дна під гострим кутом і крутим підйомом далеко тяглися вперед, гублячись у сутінках глибин. Павлик знав, що зараз має бути найважча частина шляху. Він зупинив гвинт, сховав його і став на дно поруч з товаришами.
У хащу вони ввійшли один за одним. Само собою вийшло так, що Скворешня опинився попереду, за ним — зоолог, а Павлик ішов позаду, За два-три десятки кроків, занурюючи ноги в щільну масу рослин, що стелилися під ними, вони ввійшли в неї з головою. Скворешия, немов таран, пробивав дорогу між сплетінням товстих стебел і широкого, м'ясистого листя.
Своєю появою люди внесли в цю мовчазну гущавину цілковите сум'яття. Звідусіль здіймалися хмари маленьких риб і каракатиць, які кублилися в кореневищах водоростей. Зграї крабів, морських їжаків, морських зірок, красивих голотурій та інших тварин найрізноманітніших видів швидко розповзалися по дну або гинули під важкими підошвами людей.
Із стовбурів та листя осипалися на шоломи тисячі ракоподібних. Листя було до того густо всіяне коралоподібними, що здавалося зовсім білим. На ньому часто траплялися напрочуд витончені, красиві будівлі, в яких жили гідроїдні поліпи, прекрасні асцидії.
— Бачиш, бічо, — сказав зоолог, насилу пробиваючись крізь гущавину, — яке багате, різноманітне життя ховають у собі ці водорості! Навіть тропічний ліс не може в цьому відношенні позмагатися з ними. Ще Дарвін сказав, що коли б у якійсь країні знищити всі ліси, то загинуло б менше видів тварин, ніж при знищенні цих макроцистових підводних лісів.
Раптом Скворешня, що йшов попереду, зупинився. Два стебла, товщиною близько двох сантиметрів кожне, випадково обвилися навколо грудей та рук і затримали його. Скворешня понатужився. Стебла не піддалися, — їх тримало не тільки коріння, але й інші, сусідні стебла, з якими вони сплелися біля дна. Самолюбство Скворешні було вражене.
— А, бісова лозина! — розгнівався він. — Ану лиш!.. Він відступив на крок назад і з силою рвонувся вперед. Навіть добра вірьовка навряд чи витримала б цей могутній натиск велетня. Але стебла макроциста немов сміялися над зусиллями Скворешні і ні на крихту не послабили своїх обіймів. Скворешня е першу мить здавався приголомшеним від такої невдачі, а потім розлютувався. — Та що вони? Залізні, чи що?! — закричав він.
— Не інакше! — засміявся зоолог, підморгуючи Павликові. — Мабуть, з якогось корабля, що тут пропливав, упустили ломи, і ось з них виросли стальні троси… От тобі, Павлику, наочний урок, що таке Макроцистіс перифера…
— Ага! Значить, це, ви говорите, урок Павлику? — стримуючи гнів, сказав Скворешня. — А я хочу дати урок цьому проклятому макроцисту!
Він відійшов на два кроки назад, постояв з хвилину і, нарешті, глибоко вдихнувши, з силою гарматного снаряда кинувся вперед.
Далі сталось щось неймовірне. Величезні, товсті, як колони, ноги Скворешні злетіли догори, його шолом зник унизу, під гущавиною; Павлика щось хльоснуло із страшенною силою по грудях і звалило з ніг; падаючи, він ударив ногами по шолому зоолога, і той, приголомшений, сів на дно, нічого не розуміючи. В одну мить троє людей раптом зникли, наче їх тут і не було. Посеред густої хащі, на невеликій прим'ятій галявині, погойдувалися лише два невисоких обірваних стебла; потім гущавина зімкнулася, поглинувши і цих свідків незвичайної битви, яка відбулася в мовчазних підводних джунглях океану…
Першим опам'ятався зоолог. Крекчучи та ойкаючи, він підвівся на ноги і заволав у простір:
— Що сталося? Де ви тут, хлопці?
Він розсунув гущавину й побачив перед собою розгублене обличчя Павлика.
— Я тут, Арсене Давидовичу… А де Скворешня? — Він оглянувся, зробивши крок вперед, і розсунув руками заслону з водоростей.
Скворешня, похмуро знімаючи з себе обірвані зашморги злополучного макроциста, підвів голову й подивився на хлопчика.
— До всіх сьогоднішніх уроків, Павлику, — сказав він з невимовним гумором, — додай ще один: не можна, як бик, кидатися наосліп, забувши про збереження рівноваги…
Зоолог зайшовся реготом, до якого зараз же приєднався Павлик, а трохи згодом і сам Скворешня.
— Яке красиве сальто-мортале ви зробили тільки що, дорогий Скворешня! — говорив, захлинаючись від сміху, зоолог. — Ваші ніжки… О-хо-хо!..
