Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський

О’Донелли мовчки слухали цю розмову. Почуття безпеки сповнювало їх радістю. Бажаючи ще раз виявити свою вдячність, старший із них сказав:

— Дуже прошу тебе не ображатися на нас. Перед тобою, Томмі, ще довге життя. Вважаю, що під час мандрів по світу тобі знадобляться гроші. Візьми від нас частину золота. Вранці розділимо увесь золотий пісок.

— Ні, ні! Залиште собі ваше золото! Якби я взяв його бодай крихту, Томсон і Картер снилися б мені ночами! — вигукнув Томек. — Я тільки хотів би якнайшвидше покинути цю жахливу ущелину.

— Томмі мудро каже. Золотий пісок приносить білим людям горе, — похвалив його Тоні.

— На жаль, Томеку, нам доведеться тут переночувати, — заявив Смуга. — Вранці ми заберемо бушрейнджерів до табору й віддамо їх до рук поліції. Вони заслужили кару.

— Тут стало холодно і… якось неприємно… Я, мабуть, не зможу заснути, — відповів Томек, притискаючи до себе Динго.

— Незабаром розвидниться. Посидимо біля вогнища до світанку, — заспокоїв його Смуга.

— Ви мені ще не сказали: як ви тут опинилися? — запитав Томек.

— Коли ми їхали полювати на гірських кенгуру, то дорогою зустріли п’ятьох чоловіків, які здалися нам підозрілими. Вони видали себе за стригунів овець і стверджували, що йдуть на північ у пошуках роботи. Ми розсталися з ними й поїхали далі. Коли ми опинилися на високому пагорбі, звідки добре було видно околиці, то переконалися, що замість того, аби їхати на північ, вони подалися на південь, просто в напрямку нашого табору. Ми спостерігали за ними в бінокль доти, аж поки вони зникли в густих заростях бушу. Твій батько почав хвилюватися за тебе й за людей, які залишилися в таборі. Я запропонував, що поїду до табору й попереджу вас про те, що поблизу перебувають підозрілі типи. Тоні вирішив супроводжувати мене, щоб я не збився з дороги. Ми взяли із собою й Динго. У таборі застали двох наших товаришів, занепокоєних твоєю тривалою відсутністю. Вони думали, що ти поїхав за нами. Тоні спало на думку пустити твоїми слідами Динго, й собака привів нас аж сюди. Ми вилізли на скелю й побачили зв’язаних людей та сплячих волоцюг. Поки отямилися від подиву, ти встав і попрямував до вогнища. Нам довелося з усіх сил стримувати Динго, який рвався до тебе. Ми чекали лише сприятливого моменту, щоб знешкодити твоїх переслідувачів. Ми бачили, як ти перерізав пута на О’Донеллі. Потім один із волоцюг прокинувся, й ти голосно назвав його прізвище. Тоні відразу пояснив мені, що це дуже грізний бандит. Я боявся стріляти, тому що Картер був поруч із тобою. Динго, почувши твій голос, вирвався з рук Тоні. Не можна було гаяти ні секунди. Тоні знешкодив Картера бумерангом. Решту ти вже знаєш.

— Тато не буде хвилюватися через вашу тривалу відсутність? — стурбовано спитав Томек.

— Я його попередив, що ми можемо заночувати в таборі, аби оберегти вас від небезпеки.

— О, як дооре, що ви прибули вчасно! Я дуже боявся й… навіть зараз іще чогось потерпаю…

— Оце найкращий доказ того, що австралійські пущі не зовсім безпечні для молодих людей. Через те раджу тобі не влаштовувати більше самостійних прогулянок без попереднього дозволу батька. Ти уявляєш собі, скільки горя зазнав би він, якби з тобою щось сталося? Ти повинен бути слухняним сином, дисциплінованим учасником нашої експедиції, адже батько так тобі довіряє.

— Слово честі, я нічого поганого не хотів зробити. Це сталося якось само собою, — виправдовувався Томек.

— У тому, що ти не хотів нічого поганого, я цілком переконаний. Але ти повинен зрозуміти, що слухняність аж ніяк не означає обмеження самостійності. Твій батько — керівник експедиції, й усі її учасники зобов’язані підкорятися йому. Хіба зможемо ми взяти тебе в африканську експедицію, якщо не будемо впевнені у зваженості твоєї поведінки?

Томек насупив брови, розмірковуючи над словами Смуги. Досі він не задумувався над тим, що своєю поведінкою зловживає довір’ям, яке йому виявили. Адже Смуга напевно бажає йому тільки добра. Ні, він не сміє допустити до того, щоб батько й такі друзі, як Смуга та боцман Новицький, перестали йому вірити. Глянувши Смузі просто в очі, Томек сказав:

— Даю слово, що від сьогодні повідомлятиму батька про всі мої плани.

— Звичайно, перед тим, як приступити до їх здійснення, — додав Смуга.

— Так, я вирішив це безповоротно. Ви мені вірите?

— Вірю, Томеку. І на доказ цього поновлюю своє запрошення взяти участь в експедиції до Африки.

— Коли ми туди поїдемо?

— Мабуть, наступного року. Сподіваюся, ти будеш старанно вчитися, щоб заслужити згоду батька.

Від думки про школу Томек важко зітхнув, але відразу ж повеселів, згадавши запрошення до Африки.

— Що ж, нічого не вдієш! Я готовий обернутися навіть на книжкового черв’яка, — сказав Томек. — А на яких тварин ми полюватимемо?

— О, це буде полювання на великого звіра. Кенгуру й навіть дикі собаки динго дуже лагідні тварини в порівнянні з тими, які живуть в африканській саванні й джунглях. Ми там зустрінемо слонів, левів, буйволів, гіпопотамів, носорогів, жираф, антилоп, горил і багатьох інших тварин, про яких мріє кожен справжній мисливець. Для нас Африка — це справжня копальня золота.

— Скажіть, чи африканські негри такі ж добродушні, як і корінні мешканці Австралії? — запитав Томек, недовірливо поглядаючи на зв’язаних бушрейнджерів.

— Африканських тубільців не можна порівнювати з австралійцями. Досить згадати хоча б про войовничих велетнів-масаїв або про карликів-пігмеїв, які використовують у війні отруйні стріли, щоб переконатися в істотній різниці.

— Чи це не означає, що наша наступна мисливська експедиція до Африки буде небезпечніша, ніж австралійська? — запитав Томек.

— Звичайно, і не тільки з огляду на войовничість деяких негритянських племен, — відповів Смуга.

— Напевно, ви маєте на думці хижаків, — мовив хлопець.

— Так, саме про це я хотів сказати, — підтвердив Смуга. — Треба добре