Підняти вітрила! - Раду Тудоран
РОЗДІЛ XV
З КНИГИ ДРУЖБИ
На світанку п'ятого вересня «Сперанца», яка йшла з Пірея при сильному попутному вітрі — рідному братові того, що затримав їх у Середземному морі, продублювала, як кажуть моряки, мис Малес на південному сході Пелопоннесу, а під вечір уже була на траверсі мису Матапан, готова взяти курс у Мессінську затоку.
Життя на борту ішло тим звичаєм, який встановився з приходом Аднани. Левант із його тривогами залишився позаду, а попереду відчинялася брама в інший світ.
Капітан тим часом сидів у каюті й писав меморандум Адміралтейству; закінчивши писати, починав спочатку, вважаючи, що він не досить переконливий і доладний… Потім подумки обмірковував промови, які він виголосить перед моряками й рибалками в Сен-Мало, щоб підняти їх у дорогу на схід.
Шостої ночі по правому борту здійнявся посріблений місячним світлом мис Спартіовенто, а на світанку бугшприт указав на берег Сіцілії. Корабель тримав курс на північ, ловлячи вітер правим бортом і важко просуваючись уперед протокою. В обід кинули якір у бухті навпроти Мессіни, і Ісмаїл у супроводі Мігу та Ієремії зійшов на берег по овочі й питну воду.
— Землетрус! — закричав юнга, тільки-но ступивши не твердий причал після шести днів хитавиці.
— Ого-го! — закричав і Ієремія, відчуваючи, що земля безглуздо вислизає з-під ніг.
— Не є землетрус, — засміявся Ісмаїл. — Це запаморочення робити хвилі! — пояснив бувалий моряк.
«Сперанца» затрималася тут не більше двох годин. Шлюпка повернулася навантажена помідорами, картоплею, кавунами, лимонами, апельсинами й бананами…
На світанку наступного дня у вітрила зненацька вдарив один із тих поривів вітру, які здатні покласти корабель на борт і навіть пустити його на дно.
«Сперанца» не пішла на дно, а за чверть години описала велику дугу й повернула назад, замість Марселя — на Порт-Саїд.
Коли налетів вітер, Антон саме писав у каюті і раптом побачив, що стінка нахилилась до нього, книжки з полиці впали на стіл, на койку, на підлогу, розсипавши тисячі аркушиків.
Капітан метнувся нагору, але вихор уже пролетів, Герасім знову тримав стерно в руках, а «Сперанца» спокійно йшла, ніби нічого не сталося.
— Що це було, Герасіме? — розгублено спитав Антон.
— Тірренське море привітало нас із прибуттям, пане!
У каюті капітан почав збирати книжки й папери і раптом остовпів, забувши про все на світі: поміж розкиданих паперів лежав якийсь лист, написаний кострубатим почерком і підписаний Абдулою. Дивно, як він опинився тут, серед його навігаційних книжок?
«Капітане, — прочитав Антон у листі, — хай сатана дає тобі здоров'я…» — «Корабель уже готовий два місяці, — читав він далі, — і ми чекаємо тільки наказу, куди йти…»
Антон швидко закліпав, стріпнув головою, втягнув повітря в груди і, стиснувши папір, нестямно почав читати далі:.
«Я мав пригоду з тим розбійником-французом, Баяном, — бий його лиха година! — він ледь не проламав мені череп одного дня, так само, як це він зробив з Алі-ель-Ардом, коли ми привели його в Мусара. Я з радістю убгав би його в мішок з камінням і кинув у море. Але я підкорився твоєму наказові й витерпів його примхи. І справді, корабель, який він нам зробив, перевершує всі, що я бачив, відколи аллах дав мені очі, капітане. Але зараз, коли вітрильник готовий, дозволь мені розчерепити голову негідникові, щоб побачити, де приховується непокора…»
Антон не читав далі, а метнувся, спотикаючись, по трапу.
— Хлопці! — закричав він на палубі. — Я знайшов слід П'єра! Безбородий забув листа між моїми паперами!
Окрім Герасіма, який не міг залишити стерна, всі збилися довкруг капітана, неспроможні нічого збагнути. Ісмаїл ступив крок уперед, ударив себе в груди і чванькувато сказав:
— Не Безбородий забувати лист! Я його класти там!
— Що ти кажеш? — ніби сам не свій, прошепотів капітан.
— Я шукати ряса, знаходити лист! — ще дужче набундючився кок.
— А чому ж ти досі не сказав? — вибухнув Антон Лупан, аж тепер збагнувши все, і схопив кухаря за плечі.
— Забути! — простодушно відповів Ісмаїл.
— Сто чортів тобі в печінку! — лайнувся Герасім від стерна.
Усі лаяли Ісмаїла, погрожували кулаками, хоча, о другого боку, їхні серця й переповнювала радість. Тільки Ісмаїл спантеличено й невинно твердив своє:
— Безбородий не забувати лист… То я шукати ряса…
— Герасіме, ти знаєш, де Мусара? — спитав капітан.
— Нібито чув, але не можу сказати напевно, пане!
— І я чути! — додав кок.
Бліда Аднана з широко розплющеними очима ' сказала:
— Я знаю, де Мусара… Там найлютіші пірати в світі!
— І де ж він?
— У Червоному морі. Він біля…
— Гаразд, покажи мені його на карті.
Це сталося 12 вересня 1881 року о шостій годині ранку, як згодом буде записано в бортовому журналі.
Капітан вибіг на палубу, перестрибуючи через два східці.
— Стерно праворуч! — крикнув він, охоплюючи подумки всю голубінь Середземномор'я. — На Порт-Саїд, Герасіме!
* * *
