Принц Хаосу - Роджер Желязни

— А що тоді з приводу підозр?

— Сам Таббл, звичайно, підозрілий, хоча заявити про це вголос — ідея не з кращих. Він розташований в ієрархії найбільш вигідно, і йому так поступити зручно. До того ж, у його кар'єрі занадто багато політичного потурання, дворушництва, вбивств. Але це було давно. У кожного є пара скелетів у погребі. Останні роки він був тихою і консервативною особою.

— Тоді Тмер… Він близький до того, щоб порушити підозри. Є що-небудь, що пов'язує його з кривавою справою?

— Не зовсім. Його справи на спостереженні. Він дуже замкнута людина. Але ніколи в минулому він не був пов'язаний з подібними крайностями. Я знаю його погано, але він завжди справляє враження куди більш простої фігури, ніж Таббл, і більш прямолінійної. Він, ймовірно, з тих людей, хто якщо вже хоче трону, просто зробить пару спроб, а не вб'є час в інтригах.

— Звичайно, могла бути залучена купа народу — кожен діє в своїх інтересах…

— І що ж за пристрасть спливла така, заради якої всі раптом стали працювати в своєму інтересі?

— Може, й така є, чому б ні?

Посмішка. Потиск плечима.

— Немає причин вважати, що коронація покладе всьому кінець, — сказав Мандор. — Корона нікого не захищає від кинджала.

— Але тоді спадкоємець приходить до влади разом з поганим багажем.

— Це не перший випадок в історії. І раз вже ти призупинився, щоб подумати про це, то кілька дуже хороших монархів прийшли до влади з небезхмарним послужним списком. До речі, тобі не приходило в голову, що інші можуть міркувати аналогічним чином про тебе?

— Так, і це позбавляє мене відчуття комфорту. Мій батько довгий час хотів трон Амбера, і це дуже псувало йому життя. Але який він став щасливий, коли послав трон до диявола. Якщо я що і виніс з його історії повчального, то саме це. Подібних амбіцій у мене немає.

Але на мить спалахнула цікавість. Яке це — контролювати величезну державу? Всякий раз, коли я висловлював невдоволення політикою тут, або в Амбері, або в Сполучених Штатах у Відображенні Земля, то жваво починав міркувати, як сам би впорався із ситуацією, якщо б сидів на посаді.

— Чи не правда цікаво? — Піддав жару Мандор.

Я опустив погляд.

— Напевно, інші теж дивляться в магічні віддзеркалення… сподіваючись на провідні нитки.

— Безсумнівно, — відгукнувся він. — І що, якщо Таббл і Тмер зустрінуть передчасний кінець? Що б ти зробив?

— Навіть не думай про це, — сказав я. — Цього не станеться.

— Припустимо.

— Не знаю.

— Тобі треба прийняти рішення, просто щоб прибрати невизначеність з шляху. Ти ж ніколи не відчував браку слів, коли знав власну думка.

— Спасибі. Я запам'ятаю це.

— Розкажи мені про себе з моменту нашої останньої зустрічі.

І я так і зробив, розказавши про примар Лабіринту і про все інше.

Десь ближче до фіналу знову піднялося завивання. Сухе рушив до стіни.

— Вибачте, — сказав він, скеля розділилася і дядько пройшов всередину.

Тут же я відчув на собі обважнілий погляд Мандора.

— Ймовірно, у нас є лише мить, — сказав він. — Часу не вистачить пояснювати: я хочу, щоб ти мене прикрив.

— Дуже особисте, м-м?

— Так. Так що перед похоронами тобі доведеться пообідати зі мною. Скажімо, чверть циклу, рахуючи від нинішнього моменту, синє небо.

— Відмінно. У тебе або в Шляхах Всевідаючих?

— Приходь до мене в Шляхи Мандора.

Стіна знову змінила фазу, як тільки я кивнув, і увійшла гнучка демонічна постать, виблискуючи синім всередині хмарної вуалі. Я вмить підхопився, потім схилився поцілувати руку, яку вона простягнула.

— Мамо, — сказав я. — Я не очікував радості… так скоро.

Вона посміхнулася, а потім з неї щось вихором відлетіло геть. Луска розчинилася, контури обличчя і фігури попливли. Синява зникла, повернувшись у нормальний, хоч і трохи блідий, тілесний колір. Стегна і плечі звернулися, як тільки вона втратила трохи росту, хоча і залишалися досить обширними. Її карі очі стали більш привабливими, як тільки втягнулися важкі надбрівні дуги. Прорізалося кілька веснянок, що припудрили тепер людський, трохи кирпатий ніс. Каштанове волосся було довше, ніж у ті часи, коли в останній раз я бачив її в цій формі. І вона як і раніше посміхалася. Червона туніка стала тунікою, просто підв'язаною пояском; на лівому стегні знаходилася рапіра.

— Мій дорогий Мерлін, — сказала вона, взявши мою голову обома руками і цілуючи мене в губи. — Я рада бачити тебе, так добре виглядаючим. З твого останнього візиту пройшло досить багато часу.

— Останнім часом я вів дуже активне життя.

— Це вже точно, — сказала вона. — Я чула деякі доповіді про твої різноманітні нещастя.

— Уявляю, що ти чула. Не за кожним ходить по п'ятах ті'га, періодично і в різних формах, спокушаючи його і дико ускладнюючи життя в таємних спробах захистити.

— Це показує, що я турбуюся, дорогий.

— Це так само показує, що ти або не поважаєш моє особисте життя, або не ставиш ні в що мою розсудливість.

Мандор прочистив горлянку.

— Привіт, Дара, — сказав він.

— Вважаю, що тобі й повинно все здаватися таким, — заявила вона.

Потім:

— Привіт, Мандор, — продовжила вона. — Що з твоєю рукою?

— Нещасний випадок, що виплив з деяких частин архітектурного ансамблю, — відгукнувся він. — Деякий час тебе не було в полі мого зору, але це не стосується поля моїх думок.

— Спасибі, якщо це комплімент, — сказала вона. — Так, я і справді стаю відлюдницею коли суспільство починає мене обтяжувати. Хоча чи тобі це говорити, сер, зникаючий надовго в лабіринтах Шляхів Мандора… якщо ти дійсно туди йдеш.

Він вклонився.

— Як ви сказали, леді, ми, схоже, родинні створіння.

Мати примружилася, хоча голос не змінився, коли вона сказала:

— Я дивуюся. Так, я іноді можу бачити в нас родинний дух, і частіше — у наших самих простих справах. Останнім часом нас не було тут, і досить довго, хіба не так?

— Але я був безтурботний, — сказав Мандор, вказуючи на поранену руку. — Ти ж, очевидно, ні.

— Я ніколи не сперечаюся з архітектурою, — сказала вона.

— А з невагомістю? — Запитав він.

— Я намагаюся працювати з тим, що стоїть на місці, — сказала вона йому.

— В основному, я теж.

— А якщо не виходить? — Запитала вона.

Він знизав плечима.

— Трапляються іноді зіткнення.

— Свого часу ти уникав багатьох, хіба не так?

— Не можу заперечувати, але це було дуже давно. Ти, певно, сама по собі вельми уникаюча штучка.

— Холодно, — відповіла вона. — Колись ми повинні порівняти записи по невагомості і зіткненнях. Хіба не буде дивно, якщо ми опинимося схожими у всіх відносинах?

— Я