Підняти вітрила! - Раду Тудоран
Він ще раз глянув на Аднану, потім стріпнув головою, стиснув кулаки і звелів, спокійно, але рішуче:
— Підняти всі вітрила! Хоч би що там трапилось, а ми повинні їх наздогнати!
Люди кинулись виконувати наказ каштана.
— Підняти все, що може ловити вітер! — знову сказав той, відчуваючи, що вони сліпо виконують його волю. — Міцніше укріпіть щогли, щоб вони не поламалися!.. Хлопці! — гукнув Антон. — Вірте в себе — і ми їх наздоженемо! То правда, в них кращий корабель, але це ще не все! Кожен моряк може помилитися, то чому не можуть помилитися пірати? Зате ми не повинні допустити жодної помилки, найменшої. І в цьому наша перевага!
* * *
Ісмаїл. прокрутив довгим цвяхом дірку в тонкій перегородці, щоб можна було побачити, що там робиться, потім викрутив два майстерно приховані гаки, і тепер треба було тільки легенько підчепити дошку, щоб опинитися біля койки капітана.
Ісмаїл прислухався, пересвідчився, що в каюті нікого нема, викрутив ще два гаки, дощаний щит опинився н нього в руках, а в пройму видно було стіл, заставлений їжею.
— Ефенді! — злякано прошепотів Акоп. — Не бери нічого! Вони повісять нас обох!
Кок простяг руку, загріб усе, що там було, прихопивши навіть твердий сухар, поставив щит на місце, прикрутив його й повернувся назад у трюм. І дуже вчасно — в каюту прийшли.
— Негідники! Хто забрав їжу?! — почувся голос Безбородого.
— Ну, тепер вони нас повісять! — заскімлив Акоп.
Ісмаїл наминав сало, забувши про коран та про його заборону їсти свинину. Жаль, що десь запропастилася люлька.
Тим часом у каюті здійнявся галас.
— Завтра вранці ми будемо біля Стампалії, — сказав хтось. — Треба зупинитись і взяти провізії.
Кок напружив слух. Стампалія — острів на півдні архіпелагу; отже, він визначив місцеперебування корабля, не утруднюючи себе вимірами.
— Киньте про це й думати! — заперечив Безбородий.
— Але ж у нас тільки десяток сухарів та трохи сала. Як можна дійти з такими харчами?
— По одному сухарю на кожного! — крикнув Безбородий. — Це все, вистачить з вас!
— А сало? — спитав хтось із піратів.
— Я тримаю його під подушкою. Видаватиму кожному по шматочку. А тепер геть звідси!
Пірати подалися з каюти, а Безбородий, залишившись сам, дістав сало, відрізав чималий шмат, розмочив у воді сухар і почав їсти, глипаючи на двері. Попоївши, сховав решту під подушку, крикнув щось стерновому, прикрутив лампу, ліг на койку і захропів. Кок задумливо почухав голову.
— Так не годиться! Якщо й вони змушені постити, то нагодувати нас навіть не подумають!
— Що ти надумав, ефенді Ісмаїле? — спитав вірменин.
— Ти потурбуйся про одне: щоб у тебе був заціплений рот!
При цих словах кок зняв щит і просунув голову в каюту, прислухаючись до хропіння Безбородого. Солонина під подушкою, досить тільки простягнути руку… Але зараз пора для інших дій!..
Ісмаїл помацав себе за поясом, дістав ополоник, нахилився до койки, розмахнувся і щосили вдарив. Голова Безбородого хряснула, ніби порожня пляшка, а сам він весь обм'як.
Ісмаїл схопив рясу Безбородого, накинув на себе, запхнув у рот піратові ганчірку, потім зв'язав його й кинув на койку.
— Ну, ось і добре! — сказав стерновий, побачивши капітана, що виходив з люка.
Той, кого він сприйняв за Безбородого, зупинився трохи на трапі, вдивляючись у темряву. Ніч була чорна, мов дно казана, море довкола стогнало; корабель боровся з хвилями, підкидаючи вгору корму, мов норовистий кінь, який хоче вдарити копитами.
Раптом Ісмаїл здригнувся: на хрестовині великої щогли виднілась тінь людини, погойдуючись у темряві..;
— Гей, капітане, чого ти там закляк? — крикнув стерновий.
Кок відчув, як піт облив його тіло. Отже, коли йшлося про зашморг, Безбородий дотримувався слова! Безперечно, той чоловік угорі — хирлякуватий грек, який зрадив ватажка!
— Іди сюди, капітане! — правив своєї пірат від стерна.
Ісмаїл погамував калатання серця, обернувся й щосили опустив йому на черепок ополоника.
— Ага, ви відкоркували пляшку! — вигукнув дозорець з носа. — А про мене забули!
Він бігцем подався до стерна. Але не встиг навіть спитати, чому це стерновий так швидко напився, що лежить на палубі, як і сам, одержавши ополоником по лобі, простягнувся поруч.
Ісмаїл залишив їх, непритомних, закріпив, як міг стерно, метнувся до носового люка і взяв його на засув. Отже, останні два пірати опинились під замком і вже не могли вийти.
«Сперанца» стогнала, борючись із хвилями без стернового й без дозорця. Розчищаючи люк, Ісмаїл побачив праворуч маяк, але йому ніколи було роздумувати, що це за земля.
— Виходь, Акопе, здамо трюм іншим!
Вірменин боязко підвівся.
— Це ти, ефенді Ісмаїле? Вони тебе не повісили?
— Іди сюди й допомагай! — замість відповіді поквапив його кок.
За кілька хвилин два пірати з корми разом з Безбородим, якого вони ледве витягли з каюти, лежали в трюмі.
Лише тепер Акоп помітив тінь на хрестовині щогли.
— Що це? — спитав він, схопившись за серце.
— То пірат, не бійся: Безбородий повісив його, щоб ним було менше роботи.
