Степовий найда - Френсіс Брет Гарт

— І ти збирався тут чекати на них?

— Авжеж, я й чекав, поки не побачив вас.

— То чого ж ти не побіг прямо до нас, а лишався тут?

Хлопець похнюпив голову. Він розумів, що для цього були серйозні причини, але зараз вони здавалися йому не зовсім переконливими і не заслуговували на те, щоб згадувати про них.

— Добре, що ми вистежували індійців, а то могли б тебе зовсім не помітити, — продовжував вершник, — а могли б і вбити, помітивши. Чого тобі тут стовбичити?

Хлопець мовчав.

— Кларенс, — донісся тихий заспаний голосок із зелених зарослів, — візьми мене.

Це Сюзі прокинулась від рушничного пострілу. Незнайомий швидко повернув голову в той бік, звідки долинав голос.

— Все-таки розбудили, — незадоволено. буркнув Кларенс. — Ось чого я тут стовбичив. Я все одно не доніс би її до вас, а йти зі мною вона не могла — боялася б, та й будити її не хотілося, щоб не злякалася. Але й тут не можна було лишити її саму. Чого доброго, я й не знайшов би потім.

Ось чого! Хай собі лають його, як хочуть, тепер, коли Сюзі в безпеці, йому однаково. Вершники перезирнулися.

— Виходить, — лагідно продовжував перший, — ти не побіг до нас через те, що тут твоя сестричка?

— Вона мені не сестра, — відповів поспішно Кларенс. — Вона просто маленька дівчинка. Маленька дівчинка місіс Сілзбі. Ми їхали в фургоні, потім злізли. Це я винен. Я допоміг їй злізти.

Три вершники щільно оточили хлопця і, схилившись, уважно розглядали його.

— Виходить, старина, — знову серйозно промовив той же вершник, — ти волів краще залишитися тут, сподіваючись врятуватися разом з нею і не пішов на риск, щоб не перелякати її, хоч це для тебе й був єдиний шлях до порятунку.

— Атож, — сказав хлопець, якому вже набридло вислухувати від цих дорослих людей одне і те ж.

— Підійди-но сюди!

Хлопець неохоче виконав наказ. Вершник зсунув йому на потилицю старенький брилик і зазирнув у похилене обличчя. Не відриваючи руки від голови хлопця, він повернув його обличчям до своїх супутників і сказав тихо:

— Ви дивіться, яке щеня, га?

— Будьте певні! — відповіли ті.

В їх голосі Кларенс не відчув ніякої образи, тільки, коли вершник вимовляв слово «щеня», його нижня щелепа злегка випнулася вперед, — наче він жартома натякав на дога. І перш ніж Кларенс встиг подумати: як це розуміти? Образливо це чи ні? — вершник уже виставив наперед ногу в стремені і сказав:

— Стрибай сюди!

— А Сюзі? — спитав хлопець, подаючись назад.

— Подивись, он вона вже подружилась з Філом.

Кларенс обернувся. Сюзі, одягнена в його куртку, вибралася з свого гнізда, капор висів у неї за спиною, світлі кучері спадали на заспане рум'яне личко. Вона привітно і поважно дивилася в обличчя чоловікові, що, низько схилившись з сідла, усміхався, простягаючи до неї руки. Кларенс не вірив своїм очам. Боязка, примхлива й неслухняна Сюзі, ради якої він готовий був піти на які завгодно жертви, щоб тільки, прокинувшись, вона не відчула всього жаху втрати батьків і домівки — ця розважна дівчинка, забувши про все, з такою невимушеністю тягнеться до першого стрічного на руки. Але Кларенс був далекий від того, щоб докоряти їй за невдячність. Навпаки, хлопець щиро радів за неї. Підбадьорюючи Сюзі усмішкою, він весело скочив у сідло попереду незнайомого.

Швидка їзда верхи в надійних руках рятівників була для дітей великою радістю, шкода лише, що все це так швидко скінчилося. Шалений галоп розпалених мустангів, нічний вітер, густі сутінки, в яких фургони вимальовувалися на фоні неба у вигляді хатинок з округлими дахами — все це здавалося їм надзвичайно цікавим і чудесним завершенням їх денних пригод. Все пережите протягом дня було забуте з властивою дітям легковажністю. Вони готові були повторити завтра все спочатку, впевнені, що знову все скінчиться так само щасливо, як і сьогодні.

А коли Кларенс несміливо простяг руки до поводів і вершник догадливо передав їх йому в руки, хлопець вперше відчув себе зовсім дорослим.

Але куди більше несподіванок чекало на них попереду. Під'їхавши до каравану, вони побачили, що фургони за всіма правилами військової оборони стояли колом. Спорядження каравану було куди розкішніше і багатше в порівнянні з караваном Сілзбі. Нічого подібного діти ще не бачили. Посередині табору паслося чотири чи п'ять десятків стриножених коней. Уже палали багаття. Біля одного з них було поставлено великий намет, всередині якого виднівся стіл, накритий білою скатертиною. Невже сьогодні якесь свято? Чи, може, це звичайна річ для цих людей і так буває щодня? Кларенс і Сюзі згадали, як вони обідали на голих дошках під відкритим небом, а в дощову погоду під низькою халабудою фургона.

Ось вершники зупинилися, дітей спустили на землю. Проходячи по табору, діти помітили, що один фургон обладнаний під спальню, другий — під кухню. Від здивування вони лише підштовхували одне одного ліктями, але знову сприймали все це по-різному. Обоє були приємно здивовані, але Сюзі, дивуючись всьому новому й небаченому, наче явно сумнівалася: чи так уже потрібне все це? Кларенс, можливо, як більш досвідчений, не вбачав у всьому цьому нічого незвичайного, навпаки, життя в каравані