Принц Хаосу - Роджер Желязни

Ще раз. Ще більше сполук. Перетнув. Відкрий доступ до ще більшої кількості каналів. Повинна бути описана вся структура напруги, цілком, заплутана, як нервова система. Я повинен тримати її граф в пам'яті.

Ще один шар. Цього не може бути. Схоже, я перераховую нескінченність в своїх метричних відгалуженнях. Заморозити фрейм, структуру. Спростити завдання. Ігнорувати все за межами третинної системи. Не далі кайнозою. Пройти до наступного з'єднання. Ті ж цикли. Той же кругообіг. Добре. Тепер підключений і карбон. Ще краще.

Спробуємо ще один стрибок. Нічого хорошого. Занадто велика картина, щоб утримати в пам'яті. Скинемо карту третинної системи.

Так.

Таким чином грубо окреслені основні лінії. Вектори напружень ледь намічені… туди, назад в карбон до плитняк. Сила стискання менше, ніж повне зусилля розтягування. Чому? Додаткова точка введення по другому вектору, перенаправляє сили зрушення в цьому гребені.

— Мерлін? З тобою все гаразд?

— Дай мені спокій, — почув я, як відповідає мій голос.

Потім розширитися, ввести джерело, всередину, усвідомлення, перемикаюча сигнатура, напис…

Те, що я бачу перед собою, це Логрус?

Я відкрив ще три канали, сфокусував їх на знайденій області, почав розігрівати її.

Ось тріснули скелі, стали плавитися. Моя новостворена магма потекла по лініях розлому. В точці, звідки виходили прискорюючі сили, — щербина.

Назад.

Я відсмикнув щупи, і закрив спікарт наглухо.

— Що ти зробив? — Запитав мене привид Корвіна.

— Знайшов місце, де Логрус заварював підземні струси, — сказав я, — і змістив цю зону. Тепер там невелика каверна. Якщо вона зімкнеться, то тиск ослабне ще більше.

— Так ти стабілізував тиск?

— Принаймні на даний момент. Я не знаю меж Логруса, але він наміриться провести новий маршрут, щоб дістатися до зони напружень. Потім йому доведеться протестувати її. І якщо ще масу сил забере стеження за Амбером, то це його сильно притримає.

— Отже, ти прикупив трохи часу, — сказав Корвін. — Правда, наступним проти нас може рушити Амбер.

— Може, — сказав я. — Я привів усіх сюди, тому що вважав, що тут вони будуть захищені від обох Сил.

— Сподіваюся, розплата коштує меси.

— О'кей, — сказав я. — Саме час підбавити їм ще приводів для неспокою.

— Таких як?

Я дивився на нього, створену примару мого батька, сторожа цього місця.

— Я знаю, де знаходиться твій оригінал у плоті і крові, — сказав я, — і я маю намір звільнити його.

Блиснула блискавка. Раптовий порив вітру скинув палие листя, роздув туман.

— Я повинен супроводжувати тебе, — сказав він.

— Навіщо?

— Виключно з особистої зацікавленості.

— Гаразд.

Розкотився грім, і клуби туману були потривожені атакою свіжого вітру.

Потім до нас підійшов Юрт.

— По-моєму, почалося, — сказав він.

— Що? — Запитав я.

— Дуель Сил, — сказав Юрт. — Довгий час Лабіринт був сильнішим. Але коли Люк пошкодив частину візерунка, а ти спер наречену Талісмана, він вперше за століття, напевно, став слабшим за Логрус. Так що Логрус пішов в атаку, трохи затримавшись для поспішної спроби пошкодити Лабіринт Корвіна.

— Якщо тільки Логрус не перевіряє нас, — сказав я, — і це — не природній шторм.

Поки Юрт говорив, пішов легкий дощ.

— Я прийшов сюди, бо думав, що це — єдине місце, яке не зачепить жоден з них під час битви, — продовжував він. — Я допускав, що вони не стануть витрачати енергію атаки або захисту на удар в цьому напрямку.

— Це міркування ще може виявитися вірним, — сказав я.

— Просто хоч раз мені б хотілося бути на стороні переможця, — заявив Юрт. — Я не впевнений, що мене турбує правота і неправота. Це дуже спірні величини. Мені просто хотілося бути з тими хлопцями, які виграють. Заради різноманітності. Про що ти думаєш, Мерль? Що ти збираєшся робити?

— Ми з місцевим Корвіном хочемо податися до Двору і звільнити мого батька, — сказав я. — Потім ми вирішимо все, що потрібно вирішити, і після цього будемо жити щасливо. Сподіваюся, ти знаєш, як це робиться.

Юрт похитав головою.

— Я ніколи не міг вирішити: чи то ти дурень, чи то твоя самовпевненість на чомусь грунтується. Але кожен раз, коли я вирішував, що ти — дурень, це дорого мені коштувало, — він подивився на темне небо, змахнув дощові краплинки з лоба. — Я перегорів, — сказав він, — а ти все ще можеш стати Королем Хаосу.

— Ні, — сказав я…

— І ти знаходиш насолоду в якійсь особливій спорідненості з Силами.

— Якщо й так, то я того не розумію.

— Неважливо, — сказав він. — Я все одно з тобою.

Я підійшов до решти, міцно обійняв Корал.

— Я повинен повернутися до двору, — сказав я. — Охороняй Лабіринт. Ми повернемося.

Небо освітилося трьома найяскравішими спалахами. Вітер струсонув дерево.

Я відвернувся і створив у повітрі двері. Ми з привидом Корвіна зробили крок крізь них.

12

Так я і повернувся до двору Хаосу, пройшовши наскрізь просторово спотворений, прикрашений скульптурами сад Всевидячих.

— Де ми? — Запитав батько-привид.

— Свого роду музей, — озвався я, — в будинку мого вітчима. Я вибрав його, тому що тут світло любить жартувати і творить безліч затишних куточків, де можна сховатися.

Корвін вивчив навколишні предмети, їх розташування на стінах і стелі.

— Таким було би пекло в тих краях, де влаштовують перестрілки, — прокоментував він.

— Був би.

— І ти тут виріс, так?

— Так.

— І як це?

— Ох, не знаю. Порівнювати мені не з чим. Іноді я добре проводив час, один, і з друзями… Іноді бувало погано. Одне слово — дитинство.

— А це місце?..

— Шляхи Всевидячих. Мені б хотілося показати тобі їх цілком, провести по всіх переходах.

— Коли-небудь, напевно.

— Так.

Я озирнувся, сподіваючись, що з'являться Колесо-Примара або Кегмен. Але не з'явився ні той, ні інший.

Нарешті ми вийшли в коридор, який призвів нас в зал гобеленів, звідки і починався шлях в потрібну секцію, — вона відкривав перехід, що вів до галереї металевих дерев. Але перш ніж ми встигли зробити крок, я почув голоси. Поки вони наближалися, ми причаїлися в кімнаті, де містився скелет Бармаглота, розфарбований в оранжевий, синій і жовтий — Ранні Психоделічні кольори. В одному з підходячих я впізнав свого брата Мандора, другого по голосу ідентифікувати не зміг, але піймавши мить, коли вони проходили повз двері, я побачив, що це був Лорд Бансес з Іноходних Шляхів, Вищий Жрець Змія, який говорить від імені Логруса (щоб процитувати повний титул перший і останній раз). В поганому романі вони зупинилися б біля дверей, а я б підслухав бесіду, яка розкриває все, що