💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк

Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк

Читаємо онлайн Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк
мстили за вторгнення в свої володіння, за те, що кожного разу ми намагалися їх піймати.

— Поспіть трохи на гуморі, а я принесу води й бабаїв, — сказав я Гудзоновичу, спускаючись вниз.

Одного разу на узбережжі ми знайшли кілька висохлих кокосів. Видно, течія принесла їх сюди з іншого суходолу.

Із тих горіхів, зв'язавши їх докупи, ми й зробили відерця, якими носили воду.

Узявши «відра» та кинувши на плечі коромисло, я подався до криниці.

Уже розвиднілось, і стежку, яку ми протоптали серед трави, добре було видно в гущавині лісу.

Весело мені на світанні, коли народжується день! Мрії крилаті, й завжди думаєш, як би більше встигнути зробити, поки не спуститься вечір і землю не огорне ніч… А тіло — аж бринить від радості.

Так почувавсь я й нині, на мить відключившись од жорстокої дійсності, забувши про все, що сталося з нами самими і особливо — з нашими товаришами.

Смерть боцмана Кузьмича — вона перша чорним крилом торкнулася моєї душі, наповнила її гіркотою й смутком; потім потонув «Гідролог», загинуло стільки людей; потім помер машиніст, потонули хлопці-океанологи. Та й решта товаришів з двох інших шлюпок невідомо де.

Моя світанкова безжурність! Навіть від згадки про все те вона затьмарилася.

Сумний ішов я лісом. Думи роїлися, похмуріші одна від одної.

Про що ж бо я думав? Я думав…

… чого на світі так багато зла і навіщо воно. Чи не для того, щоб одні жили, як вареник у маслі, а інші ледве животіли? Без лекцій Гудзоновича, на своєму гіркому моряцькому досвіді переконавсь я, що людці й нелюди будь-що намагаються штовхнути планету в смертельну прірву. На атомному вогні вони сподіваються погріти руки, збагатитися ще більше.

…військова база американців Дієго-Гарсія на архіпелазі Чагос, в Індійському океані, де мені довелося бувати; атомні полігони на острові Різдва, атолах Еніветок, Бікіні — вони що, для блага й добробуту людського?

…невидимий оку радіоактивний пил, усі ті стронції й цезії коростою лягли на прекрасне лице Землі. Плодючі поля, колись незаймані води напилися отрути. Що ж бо чекає людей прийдешнього, двадцять першого століття — вгасання правічної в'язі роду, деформована психіка, духовна й тілесна смерть?

…щовечора над суходолами й океанами Всесвіт напинає зоряне вітрило, і ми тут, на цьому невідомому острові, кожного разу милуємось небом. Прекрасні ви, зорі, і небо, що вас породило!.. — але і туди вже простяглися щупальця атомного спрута.

…крихітка живої матерії, я мимоволі й свідомо протестую проти знищення й згуби. Я не хочу помирати! Життя — прекрасне: і спалах блискавки над весняним полем, й запах покропленої дощем куряви на дорозі, що, вирвавшись з-поміж розлогих степових пагорбів, в'юниться, біжить в далеч; постійно відчуваю на чолі шовковий дотик маминої руки — вона мене розбуджує вранці: «Прокинься, синку, — люди вже стали до праці…»

Мамо, мамо, життя таке прекрасне, і, якщо не підірвешся й не знесилишся, так багато можна встигнути зробити.

Я не дам нікому губити живе, його щонайменший вияв — билинку і ту заступлю горою — нехай живе, квітне.

Так я думав, йдучи до криниці.

Сонце зійшло. Крізь плетиво гущавини впали на воду його вогнисті краплі.

У відрах моїх плюскотіло сонце.

Припадаючи на хвору ногу, з коромислом на плечі та з відрами вповні я дибав додому.

— …А знаєте, Савелію Гудзоновичу, біля криниці хтось лущив горіхи — кожура, шматочки шкаралупи та копри.

— Що ти таке говориш?!

— Те, що бачив на власні очі.

— Не міг же їх лущити святий дух?

— Не знаю.

— Тоді ти сиди тут, а я піду і все як слід роздивлюся

Гудзонович зліз із дерева, а я, намацавши під «подушкою» — зібганим в оберемок листям хібіскуса — целофановий мішечок, дістав із нього висохлі папери й почав гортати.

Вода роз'їла зображення на фотографії, і я побачив лише материні очі, що глянули на мене допитливо й ласкаво. Підмочило й вірші.

Чимало сторінок записника боцмана перетворилися на вату. Та більшість, як не дивно, збереглися. Кузьмич писав простим олівцем, і це врятувало щоденник від згуби. Щоправда, текст його в деяких місцях, з сильно підмоклими сторінками, важко було розібрати.

Я заходився читати.

Розділ двадцять перший
ДОРОГА БЕРЕ РОЗГІН
(Сторінки із щоденника боцмана Кузьмича)

…Тож, як любили говорити латиняни: аб інітіо, тобто — з самого початку. Будемо й ми танцювати від пічки!

Народивсь я в глухому степовому селі на півдні України, де, звичайно, ніколи не було моря, ба — навіть ставка.

Таким чином, змалку вода знайома мені лише з криниці. І коли запитують: «Звідки у вас, Кузьмичу, така пристрасть до моря?» — я, їй-право, гублюся й не знаю, що відповісти.

Удався таким — і край. Бо хіба обов'язково треба жити біля самого океан-моря, щоб стати моряком? Більшість із тих, з ким я плавав і плаваю нині, люди суходільні. Лише капітан мого останнього судна — «Вихора» — з Примор'я. Село його, Терні, на березі океану.

Після рейсу в Полінезію Євген Петрович запросив нас до себе на полювання. Штурман Шарашкін, старший механік Андрієвський і я поїхали в те далеке уссурійське село. Пам'ятаю, я підстрелив тоді вепра. Проте він нам не дістався — десь у гущавині нечіпайника,[41] за

Відгуки про книгу Смерть в океані - Леонід Михайлович Тендюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: