Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

Він повернувся до лейтенанта Кравцова і діловитим тоном продовжував давати розпорядження:

— Відвести підводний човен на п'ятдесят кілометрів від місця його колишньої стоянки. На цій відстані крей-сирувати в різних напрямах, не зупиняючи корабля. Стан тривоги відмінити. Обох розвідників лишити на поверхні. Стрибки — не частіше п'яти на хлилину. Висота стрибків — не більше трьох метрів. При появі чогось підозрілого обережно стежити з допомогою розвідників і викликати мене. Майте на увазі, товариші: ми повинні тепер бути безперервно на сторожі! Нас шукають. За нами якимсь чином стежить хитрий, сильний і підступний ворог. Ні на хвилину ми не повинні забувати, що десь на нас вичікує цей ворог, десь готує нам пастку. Ми повинні бути тепер особливо обережні і до всього готові. Це необхідно передати всьому екіпажу підводного човна, всім членам наукової експедиції. Через дві години, якщо все буде спокійно, я відправлю всіх наукових працівників і частину команди збирати вціліле після бомбардування майно експедиції. Після закінчення робіт ми залишимо це неблагополучне місце і підемо далі своїм маршрутом.

Якщо подивитися на карту рельєфу дна Атлантичного океану, з світлоголубою каймою мілководдя вздовж берегів трьох континентів, з широкими синіми смугами великих глибин і густосиніми плямами найглибших місць океану, — одразу впадає в око довга голуба стрічка середніх глибин. Тримаючись середини океану і майже точно слідуючи за звивистою лінією берегів обох Америк ця стрічка безперервно тягнеться від північних границь океану біля острова Ісландія до південних, де його води зливаються з водами Антарктики.

На екваторі в стрічку врізається густосиня довгаста як артилерійський снаряд, пляма однієї з найглибших западин Атлантики. У вершині цієї западини знаходиться відома Романшська яма, яка немовби змушує голубу смугу надломитися і круто повернути з екватора прямо на південь. Ця голуба стрічка являє собою відомий Атлантичний підводний хребет, або поріг. На дві-три тисячі метрів підноситься він над рівним, ледь пологим дном океану, що лежить по обидва боки хребта на глибині п'яти-шести тисяч метрів від поверхні.

Іноді в цих синіх улоговинах трапляються густосині плями ще більших глибин — в шість, сім і навіть понад вісім тисяч метрів.

Що ж являє собою цей підводний гірський хребет? Чим він схожий і чим не схожий на гірські ланцюги континентів? Яке значення має він в розподілі температури і солоності глибинних вод? Як впливає він на напрям поверхневих і придонних течій? Чи однакові умови глибинного життя по обидві сторони — східну і західну — цього хребта?

На всі ці запитання наука про море могла відповісти дуже мало і дуже невпевнено. Океан ревниво і вперто ховав таємниці свого життя і побудови. До цього часу вони були недоступні для людського ока.

Радянський підводний човен «Піонер» вже п'яту добу уважно, миля за милею, йдучи на трьох десятих свого максимального ходу, вивчав підводний Атлантичний хребет по його великій дузі, що йде від Саргассового моря до екватора. То здіймаючись над хребтом, то йдучи над його західними чи східними схилами, то описуючи великі кола майже над самим дном океану на величезних глибинах в п'ять-шість тисяч метрів, підводний човен бачив, з допомогою своїх ультразвукових прожекторів та інфрачервоних розвідників, багато такого, про що учені-океанографи лише ледве догадувались або мали зовсім викривлене уявлення.

Регулярно, через кожні шість годин, підводний човен наближався до дна океану чи схилу хребта, його металевий борт розкривався, і на грунт виходили професор Лордкіпанідзе і океанограф Шелавін у супроводі своїх помічників — добровольців з команди підводного човна. Вони провадили різні наукові роботи: Шелавін брав зразки води і грунту, міряв температуру, вивчав силу і напрямок течій; зоолог спостерігав життя придонних і глибоководних тварин, ловив і збирав їх. Іноді всі об'єднувались і робили невеликі прогулянки по дну чи по схилах хребта, здіймаючи на своєму шляху хмари надзвичайно легкого глобигеринового мулу, який повільно — один сантиметр в тисячу років — нашаровується тут головним чином з вапнякових кістячків мікроскопічних тварин — глобигеринід, із загону форамініфер.

У дні океану нерідко зустрічалися вузькі, довгі і глибокі провалля, хоч загалом усталена думка про його рівну поверхню на великих глибинах виявилася цілком правильною. Підводний хребет за мільйони років свого існування в глибинах океану вкрився товстим шаром рештків найдрібніших тварин, які згладили всі його нерівності, гострі вершини, провалля і ущелини і надали йому вигляду підвищення з плавними, непомітними для ока схилами. Тому всі були вражені, коли ультразвукові прожектори вперше відбили на екрані оголений пейзаж, що нагадував порізану гірську країну. Надзвичайно схвильований цим відкриттям, Шелавін попросив капітана зупинити підводний човен недалеко від хребта і влаштувати тут станцію.

У вихідній камері показалося сім людських постатей: Лордкіпанідзе, Шелавін, Марат, Павлик, Матвєєв, Скво-решня і Горєлов. Кожний учений мав тепер серед команди своїх послідовників: Матвєєв і Скворешня захопилися питаннями океанографії і стали ретельними учнями та помічниками Шелавіна; не менш палкими поклонниками біології і зоології моря стали Марат, Павлик і, на велике здивування всіх, Горєлов.

Треба сказати, що поважний зоолог був немало здивований тією увагою до його любимої науки, яку став дедалі виразніше виявляти Горєлов. Після того як підводний човен вийшов з Саргассового моря, на першій же глибоководній станції, коли зоолог разом з Маратом і Павликом вийшли з підводного човна на придонну екскурсію, їм зустрівся Горєлов, який повертався в човен після зовнішнього огляду дюз. Горєлов коротко привітав зоолога підняттям руки і став уже на площадку, маючи намір увійти в камеру. Але, настроївши раптом свій радіотелефон на хвилю зоолога, він викликав його і найлюб'язнішим тоном попросив дозволу приєднатися до його компанії, пояснюючи, що зараз у нього багато вільного часу і він би з задоволенням взяв участь в такій цікавій науковій екскурсії.