Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо - Всеволод Зіновійович Нестайко
І раптом, немов підслухавши мої думки, Валька різким рухом вимкнула приймач і сказала:
— Ви на мене сердитесь, хлопці, так? Що я прийшла до вас і пристаю, так? Так я піду… Ви не гнівайтесь. Просто мені хотілося познайомитися з вами…
І так вона це просто сказала, що мені стало незручно. І ні я, ні Кукурузо не знайшлися що відповісти.
Валька встала, сунула Кукурузо в руки приймач і побігла до багаття.
— Чудна якась… правда? — Знизавши плечима, ніяково сказав Кукурузо.
— Вона хороший хлопець, — несподівано почервонівши, сказав Ігор, — У нас з нею все дружать… А чого ти не включаєш приймач? Ти включай, не соромся. Я недавно поміняв батарейку.
Я уважно подивився на нього і зрозумів, що він навмисне міняє тему розмови, що більше про Вальке говорити не варто. Я його добре розумів. Мені теж було б неприємно, якби хтось говорив про Гребенючка… Я не знаю, скільки ми ще просиділи на березі біля пенька, але ось почувся голос вожатого: — Ігор, хлопці, йдіть швидше! Юшка готова!
— Пішли! — Сказав Ігор.
Я як випив тоді з ранку склянку молока, так після цього макової росинки в роті не було. І пропозиція Ігоря мені, звичайно, дуже сподобалося. Думаю, що і Кукурузо хотів їсти не менше.
Але несподівано він сказав Ігорю:
— Ти йди, а ми тут посидимо. Ми як раз перед вашим, приїздом гарненько поснідали.
Я закліпав очима і роззявив рот, але, звичайно, промовчав.
— Та не вигадуйте, хлопці, ходімо! Такий юшки ви зроду не їли, ручаюсь! — Умовляв Ігор.
Кукурузо вперто відмовлявся. Я, ковтаючи слину, підтримував його. Нарешті Ігор махнув рукою.
— Та ну вас! Почекайте, я зараз вожатого на вас напущено! — І побіг до вогнища.
Однак через хвилину замість вожатого прибігла довгонога Валька. І відразу накинулася на нас:
— Це ще що таке?! А ну марш є вуха! Якби ви мене запросили, що, я хіба відмовилася б?! Я б відмовилася хіба, якщо б ви мене запросили?! А ну швидше!
І, до моєї найбільшої радості, Кукурузо, який так вперто відмовлявся перед Ігорем, тут раптом вмить поступився і покірно поплентався за дівчиськом. І знову мені чомусь пригадалася Гребенючка…
Я не знаю: чи то я був просто дуже голодний, то чи справді вуха була якась особливо смачна, але мені здалося, що я дійсно зроду не їв нічого подібного. А вже у вусі я розбирався. У нас, в нашому «рибальському» селі, вміли її варити, і сам я варив не раз.
Але ця була на рідкість смачна. Всі прицмокували від задоволення і хвалили Сашка–штурмана. А він сидів біля котла з ополоником в руках, як завжди нахмурений, і уважно стежив, кому дати добавки.
Тепер мені було зрозуміло, чому все так зраділи, що сьогодні черга Сашка готувати сніданок. Він був у них визнаним кашоварів.
Незабаром всі наїлися і розляглися на траві навколо багаття — відпочити. Хтось перший тихо затягнув пісню, хтось підтримав, і пісня виросла, зміцніла і злетіла над плесом — навіть пригнулись очерети…
Реве–е та сто–вогні Дніпр широкий.
Сердитий вi‑iтер за–Авіва–а…
Як добре було ось так лежати на траві, дивитися в блакитну безодню неба і хором співати пісню. Здавалося, вся земля, весь світ чує її.
Вожатий тихенько встав, пішов до човнів і повернувся з акордеоном. Пісня зазвучала ще сильніше, ще злагодженої…
Коли закінчили «Реве та стогне…», вожатий сказав:
— А тепер нашу, піонерську: «Взвейтесь вогнищами». Затягуй, Сашко.
— Тільки так, — відгукнувся Сашко, прокашлявся, почекав, поки акордеон програє вступ.
Я ніколи б не подумав, що у нього такий чистий, дзвінкий і високий голос. «Ось тобі і"тільки такніколи б не подумав, що у нього такий чистий, дзвінкий і високий голос. «Ось тобі і"тільки так "! Мало того що знаменитий кашовар, ще й співак який! »! Мало того що знаменитий кашовар, ще й співак який! ніколи б не подумав, що у нього такий чистий, дзвінкий і високий голос. «Ось тобі і"тільки такніколи б не подумав, що у нього такий чистий, дзвінкий і високий голос. «Ось тобі і"тільки так "! Мало того що знаменитий кашовар, ще й співак який! »! Мало того що знаменитий кашовар, ще й співак який! »
Взвейтесь вогнищами,
Сині ночі.
Ми піонери -
Діти робітників…
Наближається ера
Світлих років.
Клич піонера:
«Завжди будь готовий!» —
рвалася в небо пісня.
Співали ми години півтори, а то й більше. Які тільки пісні ми не співали — і українські народні, і революційні, і старі комсомольські, і сучасні, і пісні з кінофільмів.
Потім Ігор сказав:
— А тепер, може, нехай Валька станцює…
«Зараз почне кривлятися, відмовлятися, а її будуть вмовляти», — подумав я. Але вона сказала без всякого:
— Будь ласка. Можу станцювати.
Тут я помітив, що Кукурузо чомусь почервонів і неспокійно засовався на місці. До речі, я ще й раніше, коли співали, звернув увагу на те, що мій друг весь час дивився на Вальку, а коли вона випадково зустрічалася з ним очима, він відразу відводив погляд.
— Український танець козачок! — Оголосив вожатий і заграв на акордеоні.
Валька почала танцювати. Над моїм вухом часто–часто, мов захеканий, наче це він сам танцює, дихав Кукурузо.
А коли Валька скінчила танець і все заплескали, він не став плескати, а чомусь спохмурнів і відвернувся.
Потім дівчинка в окулярах читала вірші Маяковського. Добре читала, тільки дуже кричала — мабуть, навіть в селі було чути.
Загалом, вийшов несподіваний концерт художньої самодіяльності. А потім стали купатися. Ігор плавав кролем, Сашко–штурман — брасом, та й Валька нічого плавала (правда, по–дівчачому — задерши голову і пофиркуючи). Але стрибати у воду з верби ніхто не вмів. І ось тут‑то мій друг Кукурузо показав, що таке васюковскіе хлопці. Видерся на саму верхівку, розгойдався, як мавпа, на гілці і ка–ак стрибне — майже хвилину летів і майже на середину плеса залетів. Всі тільки ахнули.
А вожатий сказав:
— Молодець! З тебе може вийти хороший спортсмен. Тобі треба в секцію зі стрибків
